|
Права ЛГБТ в Україні
У лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інших представників ЛГБТК+ в Україні може виникати більше соціальних, правових, загальних державно-політичних проблем, ніж у гетеросексуальних осіб або осіб, які мають більш звичну гендерну ідентичність в українському суспільстві. Некомерційні, одностатеві сексуальні стосунки між особами, що досягли віку згоди в приватних умовах є законними в Україні, але основні соціальні установи та українці часто описують їх нетерпимо, негативно ставлячись до ЛГБТ і їх домашніх господарств (помешкань чи бізнес-установ), очолюваних одностатевими парами, які не мають законодавчого права на будь-який із заходів правового захисту, доступних для різностатевих пар. Українська ЛГБТ-спільнота поступово стає помітнішою і організованішою політично.[1] Давні часиУ часи Запорізької Січі гомосексуальних людей втоптували кіньми в землю , бо вважалося що це явище від диявола і протиречить християнським нормам [2]. В українському селі XIX століття популярність набуло так зване секеляння (мастурбація) серед підлітків , в тому числі гомосексуальна [3]. Кримінальний кодекс УРСР Одностатевий шлюб (кільця: в окремих випадках) Визнаються шлюби з інших юрисдикцій Цивільний союз або партнерство Обмежене правове визнання Одностатеві союзи не визнаються Закони обмежують свободу слова і свободу об'єднань Одностатеві стосунки де-юре незаконні1 Ув'язнення Довічне ув'язнення Смертна кара 1Жодних арештів за останні три роки або мораторій на законПісля Жовтневого перевороту більшовики скасували всі закони Російської імперії, у тому числі й статтю про «мужоложство». У 1922 році ця стаття не була включена до першого радянського кримінального кодексу під приводом рівності прав. І багато представників ЛГБТ-спільноти сприйняли це з ентузіазмом, сподіваючись, що нова влада ставитиметься до них терпимо. Але незважаючи на гучні заяви про рівноправність, ставлення радянської влади до представників ЛГБТ не було толерантним. Чекісти встановлювали над гей-салонами приховане спостереження, деяких представників судили за статтею про «контрреволюцію» А під час Голодомору, 15 вересня 1933 року заступник голови ОДПУ Генріх Ягода доповів Йосипу Сталіну про розкриття «змови спільноти гомосексуалістів» у Москві , Ленінграді, Харкові, який на той момент був столицею Української РСР, у Києві та інших містах у різних республіках. Як вказував Ягода в пояснювальній записці, «змовники займалися створенням мережі салонів та інших організованих формувань з подальшим перетворенням цих об'єднань на прямі шпигунські осередки» [4] [5]. Сталін доручив «показово покарати покидьків, а до законодавства запровадити відповідну керівну постанову. На першому етапі репресій заарештували близько 130 осіб які під тортурами дали потрібні зізнання, а 17 грудня 1933 року Президія Центрального виконавчого комітету СРСР ухвалила поширення кримінальної відповідальністі на «мужоложство». За добровільний статевий акт між двома чоловіками засуджували терміном від трьох до п'яти років таборів, а за одностатевий акт із застосуванням насильства — від п'яти до восьми. Після Смерті Сталіна та Хрущовської відлиги політика СРСР щодо геїв суттєво не змінилася. Кримінальний кодекс УРСР забороняв одностатеву сексуальність. Багато представників ЛГБТ були ув'язнені або запроторені у психіатричні лікарні де їх як і всіх інших хто не вписувався в стандарти системи роками катували і ставились як до предметів. Цю статтю відмінили лише з проголошенням Незалежності України. 1991 року закон було переглянуто з метою захисту прав на недоторканність приватного життя громадян України. Після перегляду закон стосується тільки одностатевої сексуальної діяльності. Якщо мова йде про проституцію, порушенням норм суспільної моралі вважається заняття нею особами, які не досягли встановленого законом віку згоди або займаються нею недобровільно чи внаслідок суспільної поведінки. Трансгендерність зазвичай асоціювалась із гомосексуальністю і заборонялась. 1996 року уряд переглянув свої закони щодо гендерної ідентичності, щоб забезпечити, в рамках медичного висновку, хірургічну зміну статі та нову ідентифікацію особистості. Сім'я і шлюбОдностатеві шлюби в Україні не мають юридичного визнання. Пари ЛГБТК+ в Україні обмеженіші у правах, ніж у країнах, де вони мають визнання та охороняються законом[6]. 13 березня 2023 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про цивільні партнерства для одностатевих пар. СуспільствоРелігіяЯ знаю одного 19-річного хлопця, який випадково залишив свій ноутбук вдома відкритим, а його батьки побачили повідомлення, які він надсилав своєму хлопцю. Більше року вони не дозволяли йому виходити з дому, щоб працювати чи навчатися, вони просто тримали його всередині, боячись сорому. І це звична історія в Україні.
Стас Міщенко, віце-президент Гей-альянс Україна[7] Одностатева сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність залишається забороненою темою в Україні. Більшість українських вірян православних або католицьких церков, як правило, розглядають гомосексуальність і нетрадиційні гендерні ролі як ознаки аморальності[8][9]. До КиївПрайду 25 травня 2013 року глава УПЦ КП патріарх Філарет заявив, що люди, що підтримують права ЛГБТ будуть прокляті[10], архієпископ Святослав Шевчук з УГКЦ засудив гомосексуальність як гріх, рівносильний вбивству[11]. Загалом, українські католики більш толерантні до ЛГБТ, ніж УПЦ (КП), а православні віряни УПЦ (МП) сповідують ще більш негативне ставлення до ЛГБТ в Україні. Крім релігійних навчань, більшість українців не була добре проінформованою про проблематику гомосексуальності, сексуальні орієнтації або гендерні ідентичності[джерело?]. Католицька церкваКатолицький синод єпископів прийняв документ в якому було сказано «Церква відновлює своє зобов'язання виступати проти будь-якої дискримінації та насильства на сексуальній основі»[12]. Українська греко-католицька церкваУ спільному зверненні УГКЦ та РКЦ зауважили, що гомосексуальність несе загрозу сімейним цінностям. Там зазначено, що не можна допустити, щоб гомосексуальні зв'язки посягнули на права, що належать винятково подружжю та родині, бо саме сім'я є збудована на нерозривному союзі чоловіка та жінки.[13] Блаженніший Любомир Гузар вважав, що люди повинні ставитися до людей з нетрадиційною орієнтацією з розумінням. Проте УГКЦ проти того, щоб гомосексуальність пропагувалась як варіант норми статевого життя.[14] Православна церкваПредстоятель Православної Церкви України Митрополит Епіфаній каже, що ПЦУ не підтримує ЛГБТ і ніколи не підтримає. «Якщо ми почитаємо Біблію, Новий Завіт, то там категорично це заборонено. Ми вважаємо, що це гріх. Ми не відкидаємо людей, ми закликаємо до виправлення гріховного життя. Якщо людина рухається і живе таким життям, вона має право покаятися в тому гріху, який вона чинить. Тому що всі грішні, і всі приходять в Церкву для того, щоб через покаяння отримати прощення своїх гріхів від Бога. І тому ми всі одностайні — і Церкви, і релігійні організації звертались неодноразово із спільними заявами, що такі явища ми не підтримуємо і в майбутньому не підтримаємо», — сказав він[15]. ПереслідуванняВ УРСР інформація про гомосексуальність була вкрай обмеженою. Геї зазвичай зображувались розбещувачами і сексуальними маніяками, натомість лесбійки — як психічно хворі чи розумово відсталі люди.[8][16] Сучасне українське суспільство часто переслідує та коїть насильство проти представників ЛГБТ.[17] Більшість геїв вимушені приховувати сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, аби не стати мішенню для дискримінації чи насильства. Злочини на ґрунті ненависті щодо представників ЛГБТ часто висвітлюються у міжнародній пресі. Хоч це і порушення законів України, у іноземців може виникати думка, що подібне насильство не переслідується законом.[8][18][19][20] Нетерпимість чи загроза насильства примушує громадських діячів і відомих осіб приховувати свою приналежність до ЛГБТ-спільноти.[21][nb 1] ПротивникиПротивники ЛГБТ-спільноти, зокрема рух «екс-гей», ставлять за мету «вилікувати» представників секс-меншин, зазвичай релігійними зібраннями. Найбільша з таких груп в Україні — «Любов проти гомосексуалізму», що має суспільну підтримку відомих в Україні людей і членів парламенту, які вважають, що ЛГБТ є «сексуальним збоченням», яке треба лікувати. Права ЛГБТ на тимчасово окупованих територіяхСитуація з правами ЛГБТ (як і з правами усіх людей) на окупованих територіях набагато гірша. У тимчасово окупованому Росією Криму місцеві представники ЛГБТ переслідуються владою колаборантів. Утиск іде головним чином через «законодавство» РФ. В.о. «голови республіки» Сергій Аксьонов заявив, що «жодних гей-парадів не дозволить», а будь-які ЛГБТ-акції будуть розігнані «самообороною» та поліцією[22]. Слід зазначити, що Крим та, зокрема, кримський курорт Сімеїз ще з радянських часів був відомим гей-курортом для усіх країн СНД[23]. Лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери та інші меншини (особливо національні та релігійні меншості) скаржаться щодо збільшення нападів на них на території терористичних ДНР та ЛНР.[24][25][26][27] Уряд і політика12 грудня 1991 року Україна стала першою країною на пострадянському просторі визнаною ООН, що почала шлях декриміналізації гомосексуальності. Одностатеві стосунки між особами, які досягли шістнадцятирічного віку, було легалізовано в рамках пострадянської реформи кримінального кодексу. Операції дорослих зі зміни статі було узаконено 1996 року. За оцінкою Святослава Шеремета, голови організації «Гей-Форум України», станом на 2006 рік чисельність геїв і лесбійок в Україні оцінювалась від 420 тисяч до 1,2 мільйона осіб[28]. За даними організації «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права», від 2 до 7% українських військових, що захищають Україну від російської агресії, можуть бути представниками спільноти ЛГБТК+[29]. Конституційні праваКонституція України забороняє одностатеві шлюби. Конституція, прийнята 1996 року, явно не згадує сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність. Натомість вона містить кілька пропозицій, що підтверджують права людини, в тому числі рівні права незалежно від таких речей, як «політичні, релігійні та інші переконання» або «інші характеристики». Такі положення можуть бути використані для просування прав ЛГБТ, але українські суди в значній мірі уникають цього. Політичні партії та політики1999 році колишній президент України Леонід Кравчук, заявив, що є важливіші проблеми, ніж права ЛГБТ, щоб обговорювати в парламенті, і що «гомосексуальність» зумовлена психічним захворюванням чи згубним впливом іноземних фільмів.[30] 2007 року лідер парламентського комітету з прав людини Леонід Грач закликав «геїв-збоченців», зупинитися. Інші депутати намагалися обмежити свободу вираження, маркіруючи ЛГБТ-тематику публікацій, як порнографічну пропаганду.[31] Більшість політичних партій не підтримує права ЛГБТ.[32] Однак, в Україні існують політичні партії, окремі політики та громадські діячі які висловлюють підтримку боротьби ЛГБТ+ за свої права. Праволіберальна партія Демократична Сокира підтримує рівність усіх людей перед законом не залежно від їх гендерної, статевої приналежності або сексуальної орієнтації, про що зазначено у відповідному розділі програми партії. Також «Демократична Сокира» підтримує ухвалення законопроєкту про цивільне партнерство:
Крім того на місцевих виборах в Україні 2020 від цієї партії у Київраду вперше в Україні висувалася кандидатка-трансгендерка. Нардеп України Борислав Береза, який не входить до складу коаліції і є членом «Правого сектора» назвав порушення прав ЛГБТ важливою проблемою в Україні[33]. В інтерв'ю єврейському порталу «Tablet[34]» він відповів на запитання про те, яким є його особисте ставлення до утисків прав ЛГБТ в Україні:
Дмитро Ярош, лідер політичної партії «Правий сектор» та депутат ВРУ сказав на запитання, чи буде він ініціювати закон, який забороняє «пропаганду гомосексуальних стосунків» таке:
Законодавство 2012—2013 роківПроєкт закону, який заборонив би «розмови про гомосексуальність в суспільстві і ЗМІ», а також імпорт і трансляцію відео, фото та аудіопродукції, що «пропагує гомосексуальність», було прийнято в першому читанні ВРУ 2 жовтня 2012 року. Він передбачав до п'яти років тюремного ув'язнення та штраф до 5000 грн (616$ за тодішнім курсом)[36][37]. 16 жовтня його мав підписати тодішній президент Янукович.[18][38][nb 2] Закон вважався гомофобним і різко засуджувався в Amnesty International, ЄС та ООН.[18] Венеціанська комісія в червні 2013 року дійшла висновку, що законопроєкт був «несумісним з Європейською конвенцією з прав людини та міжнародними стандартами щодо прав людини».[40] На початку лютого 2013 року міністр закордонних справ України Леонід Кожара заявив, що планується до прийняття закон щодо заборони дискримінації геїв.[41] Одностатеві стосункиСтаття 51 Конституції України конкретно визначає шлюб як добровільний союз між чоловіком і жінкою. Суд України поки не виносив вироку щодо дозволу або заборони юридичного визнання цивільних союзів.[42] Утвердження й планування родиниОкремі особи, які є громадянами України незалежно від сексуальної орієнтації, можуть усиновлювати дітей. Проте, одностатевим парам явно заборонено усиновлення (п. 211 Сімейного кодексу України).[43][44] Крім того, усиновитель повинен бути не менше 15 років старший усиновлюваної дитини, або на 18 років старший, якщо усиновлюється підліток. Закон також згадує, що людина, «чиї інтереси суперечать інтересам дитини», не може бути усиновителем. Додаткові обмеження накладаються на іноземних усиновлювачів. Тільки пари в зареєстрованому шлюбі, можуть усиновляти дітей з України.[44][45] Лесбійським парам надано більш широкий доступ до виховання дітей, ніж чоловікам. Охорона здоров'яВідповідно до Конституції, охорона здоров'я є правом кожного громадянина України. Однією з основних проблем в країні — висока кількість людей, інфікованих ВІЛ/СНІД.[46] У той час як більша частина зусиль з профілактики була спрямована на наркоманів і проституцію, недавні зусилля були зроблені для розробки спеціальних програм для ЛГБТ-спільноти. Дискримінація та переслідуванняВ Україні немає антидискримінаційного закону, що охоплював би сексуальні орієнтації або гендерну ідентичність, конституція забороняє юридичне визнання одностатевих шлюбів. Пропонований закон № 2342 (що забороняв роботодавців від відхилення працівників залежно від їх сексуальної орієнтації) був відкладений на невизначений термін за векселем 14 травня 2013 року.[47][48] Існує національний закон щодо злочинів на ґрунті ненависті, що може бути тлумачений як включаючий сексуальну орієнтацію та переслідування гендерної ідентичності.[49] 25 вересня 2016 року європейські дослідження виявили, що українці показують більш високий рівень гомофобії, ніж албанці та італійці, підтверджуючи центральну роль культурних відмінностей в гомофобних настроях. Рівень гомофобії HS (homophoby scale) усереднений, в Італії становив 22.26 ± 16.73 згідно з дослідженнями, в Албанії 38.15 ± 17.28 та в Україні 59.18 ± 16.23.[50] ЛГБТ-рухУ 1998 році була створена група із захисту прав першого ЛГБТ. «Наш світ» — це ЛГБТ-спільнота, центр переслідування прав людини правозахисної організації. У 2008 році українські правові ЛГБТ-організації зібралися разом, щоб створити коаліцію, Союз гей-організацій України.[51] Перші спроби організації українського ЛГБТ-руху мали місце у 1993-95 роках. (створення та реєстрація у 1994 р. Всеукраїнської асоціації «Ганімед»), хоча вони через ряд суб'єктивних обставин були не досить вдалими[52]. З 1996 р. (фактично, бо до цього року існував у вигляді самвидаву) почав виходити перший український ЛГБТ-журнал «Один з нас». За даними Гей-Форуму України, в Україні діє три координаційні структури із гей-лесбійських питань, 19 ЛГБТ-організацій, щонайменше 14 неформальних ЛГБТ-об'єднань і більше 20 організацій, які надають соціальні послуги для людей, що практикують одностатеві сексуальні контакти або підтримують розвиток ЛГБТ-руху[53]. У 2008 р. три з них — «Гей-альянс», Центр «Наш світ» та «Гей-альянс Черкаси» — створили Союз гей-організацій України. Головною метою його проголошено об'єднання зусиль організацій-учасників у справі відстоювання прав і свобод геїв, мобілізацію гей-спільноти на побудову громадянського суспільства в Україні та підвищення ефективності профілактики ВІЛ-інфекції серед гомосексуалів. Учасники Союзу здійснюють спільні проєкти в інтересах ЛГБТ-спільноти України і надають інформаційні, правозахисні, соціальні послуги, а також послуги з охорони здоров'я. Серед інших цілей Союзу — підтримка молодих гей-організацій та навчання гей-активістів[54]. У лютому 2011 р. були зареєстровані громадська організація ЛГБТ-християн «Центр святого сотника Корнілія» та Всеукраїнська спілка «Рада ЛГБТ-організацій України». Засновниками Ради були чотири організації: Інформаційно-освітній центр «Жіноча Мережа», Всеукраїнська громадська організація «Гей-альянс України», Регіональний інформаційний і правозахисний Центр для геїв і лесбійок «Наш світ» та Міжрегіональний центру ЛГБТ-досліджень «Донбас-СоцПроєкт». Станом на березень 2011 р. Рада об'єднує 17 організацій ЛГБТ. Загалом станом на початок серпня 2014 р. в Україні легалізовано 44 ЛГБТ-організації. У 2016 році в Україні було засновано першу премію для журналістів, що пишуть про ЛГБТ — Charlie Award[55]. Прайди та мітинги У вересні 2003 року, перший, нехай і невеликий, громадський парад був проведений в місті Київ.[56] У травні 2008 року українські спілки ЛГБТ завадили маркуванню Міжнародного дня боротьби з гомофобією після останньої хвилині втручання влади у приватне життя українців, які сказали організаторам, що у зв'язку з імовірністю протистояння програма заходів повинна бути скасована. Католики, Християни євангелістської віри, адвентисти сьомого дня, єпархія християнства і Хрестителя і Союз Незалежних православних церков попросили місцеву владу заборонити будь-які дії представників сексуальних меншин.[57] У травні 2012 року (парад, що мав відбутися в Києві) був скасований його учасниками, тому що вони побоювалися за свою безпеку через анонімні погрози і бездіяльність влади та правозахисних органів.[19] Два активіста за права геїв були побиті з використанням сльозогінного газу групою молодих людей і після заходу були евакуйовані конвоєм.[7][19][58] За оцінками, 20 громадських активістів, що представляють кілька організацій протестували за межами Верховної Ради під час жовтня 2012, коли відбувалося голосування у «анти-гомосексуального» законопроєкту.[37] На 23 травня 2013 року український суд задовольнив клопотання київських міських властей заборонити проведення будь-яких заходів, крім тих, що передбачено програмою для святкування Дня Києва (у центральній частині міста); при цьому де-факто заборонивши гей-парад в Києві, який був запланований на 25 травня.[59] Тоді формат заходу був змінений на «окремому ділянку за межами центральної частини міста Київ».[60] Цього дня на вузькій стежці поблизу Парку Пушкіна та Станція метро Шулявська, більше 50 осіб зібралися та рушили.[7][61] Серед них, принаймні 10 були з Мюнхену (Німеччина), в тому числі віце мер Мюнхена Hep Монатзедерс, і деякі зі Швеції.[62] Вони пройшли під захистом 1500 співробітників міліції, 13 з приблизно 100 анти-геїв (березень) протестувальників були заарештовані і ніякого фізичного[nb 3] насилля не сталося.[7][61][63] Через годину мітингувальники, які брали участь у параді, були евакуйовані з району.[7] У спробі уникнути помсти у формі нападів вони потім переодягнулися і перейшли через різні види транспорту кілька разів.[7] Хода, організована активістами за права геїв пройшла в центрі Києва 11 січня 2014 року; серед протестів Євромайдану.[26] 5 липня 2014 року хода, яка мала відбутися в Києві, була скасована після того, як міліція не гарантувала її захист, хоча активісти вимагали захистити своє мирне зібрання відповідно до закону.[64] Відбувся невеликий, закритий марш в декількох кілометрах за межами Києва.[26][65] На 7 липня 2014 року київський міський голова Віталій Кличко попросив скасувати ЛГБТ-ходу: «Я думаю, що в даний час, коли відбуваються бойові дії і багато людей вмирають, розважальні заходи не відповідають ситуації, що склалася. І я закликаю всіх цих людей не робити цього. Я думаю, що це буде неправильно на тлі цих обставин».[65] Під «Бойовими діями» Кличко мав ті, що є АТО.[66] Однак, активісти були дуже засмучені словами Кличка, оскільки це був не «карнавал» чи будь-який інший розважальний захід, а Хода рівності, яку влада міста не тільки не підтримала, але і відмовилася захищати, попри погрози організаторам і учасникам, більшість з яких були учасниками Євромайдану[67]. 4 червня 2015 року голова Києва Кличко знову просив скасувати парад через «небезпеку провокацій». З іншого боку, президент України Петро Порошенко заявив 5 червня 2015 року, що не має ніяких причин, щоб запобігти маршу. Громадська думкаОпитування в масштабах усієї країни, проведеного Інститутом соціології у 2007 році, 16,7 % сильно не згодні і 17,6 % не погоджуються з такою заявою: Геї та лесбійки повинні мати можливість вільно жити своїм власним життям, яке вони хочуть. 30,2 % дуже згодні з цим твердженням і згодні із тезою. Це був найнижчий рейтинг дуже згодних і згодних із даних досліджень проведених серед 24 країн.[68] В опитуванні Angus Reid Global Monitor, у грудні 2007 року 81,3 % українців, опитаних сказали, що гомосексуальні стосунки «ніколи не будуть для них прийнятними», 13 % відповіли, що «іноді вони для них прийнятні» і 5,7 % «прийнятні»[69]. З усіх перерахованих тез, гомосексуальність розглядалася як третя найгірша справа після крадіжки в магазинах і водіння в нетверезому вигляді. Примітно те, що більшість українців розглядають це абсолютно неприйнятним, ніж переглядання статевого зношення гетеросексуалів на вулиці (61,5 % ніколи, 29,3 % іноді), порушення правил дорожнього руху (70,2 % ніколи, 25,6 % іноді), сміття на вулиці (73,3 % ніколи, 22,4 % іноді), ухилення від сплати податків (48,5 % ніколи, 37,5 % іноді), обман заради прибутку (48,3 % ніколи, 41,6 % іноді), а також список інших речей, зокрема аборти, дошлюбний секс, чи скарга владі на друга, крадіжку тощо. В іншому опитуванні Angus Reid Global Monitor, в червні 2007 року, з довгого списку можливих соціальних реформ в країні, легалізація одностатевих шлюбів отримала тільки 4,7 % голосів, найнижчий показник (наступного найнижча зверху це — легалізація легких наркотиків, 7,1 %)[70]. У грудні 2010 року Інститут Горшеніна заявив про результати опитування, щодо «Ставлення українців до сексуальних меншин» було «Повністю негативним» для 57,5 % респондентів, «скоріше негативно» для 14,5 %, «скоріше позитивним» для 10 % і «Досить позитивним» для 3 %. Згідно опитування у 2015 році, 50 % опитаних українців вважають, що в Україні не існує дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Це дані опитування, проведеного інформаційно-аналітичним центром «Rating Pro»[71]. Опитування «ФАКТІВ» на сайті та у соціальних мережах, про те, чи потрібно легалізувати одностатеві шлюби в Україні свідчить, що 59,3 % українців підтримують легалізацію одностатевих шлюбів в Україні[72]. Згідно з опитуванням, проведеним у січні 2023 року Національним демократичним інститутом за підтримки Київського міжнародного інституту соціології, 56 % українців погодилися з тим, що одностатеві пари повинні мати право реєструвати свої стосунки у формі цивільного партнерства, тоді як 24 % не погодилися. 44 % підтримали одностатеві шлюби, 36 % були проти. 30 % підтримали усиновлення дітей одностатевими парами, 48 % були проти.[73] Правові умови життя
Див. такожПосилання
Примітки
Коментарі
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
