Освіта в Україні

Осві́та в Україні — це освітня діяльність на теренах України.

Освіта — це процес набуття та вдосконалення знань, навичок, цінностей, переконань і звичок за допомогою різних форм пізнавальної діяльності, таких як сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення; та різних форм навчання, таких як інструктаж, тренування, дослідження та практичний досвід. Воно може відбуватися в різних місцях, включаючи школи, училища, університети, робочі місця та спільноти, і може бути формальним або неформальним.

Станом на 2019 рік структура освіти в Україні регламентована Законом України «Про освіту» і передбачає:

• дошкільну освіту;
• загальну середню освіту;
• позашкільну освіту;
• професійно-технічну освіту;
• вищу освіту;
• післядипломну освіту;
• аспірантуру;
• докторантуру;
• самоосвіту.

З часів Київської Русі при монастирях та митрополичій кафедрі діяли лише вищі студії з філософії та богослов'я. Поступу вищої освіти зашкодила монголо-татарська навала, тривала відсутність власної національної держави, поступова асиміляція еліти Волині, Червоної Русі, Поділля та Київщини польською шляхтою. Населення українських земель могло здобувати вищу освіту в університетах Європи: Ягеллонському (Краків), Болонському, в інших італійських, німецьких та французьких університетах, Віленській і Замойській академії.

Вищі студії в Україні були започатковані князями Острозькими наприкінці XVI століття в Острозькій академії, де в 1570–1590-х роках сформувався гурток вчених, письменників, перекладачів і видавців, які випускали богословську, полемічну й навчальну літературу, викладали в школі. Та школа, називалась «тримовним ліцеєм», «гімназією» і «академією», поєднувала програму тогочасної європейської середньої школи («школа семи вільних наук») із вищими студіями. В академії розпочався процес активного засвоєння на православному підґрунті досягнень єзуїтських колегіумів. За її прикладом православні школи почали з'являтись в інших містах, що розгорнуло реформу шкільної освіти. 1632 року у Києві митрополитом Петром Могилою, шляхом злиття братської школи з Лаврською, було утвореною Києво-Могилянську колегію, на базі якого згодом постала Києво-Могилянська академія.

Освіта населення за переписами (на 1000 осіб)
Рік	Повна вища	Неповна вища	Повна середня	Базова середня	Початкова
1959	21	55	64	233	299
1970	40	79	138	236	278
1979	65	119	225	222	252
1989	95	179	285	172	203
2001	136	177	349	160	142

На 1654—1656 роки в межах Гетьманщини та всіх етнічних українських територіях населення було досить освічене, як відзначали тогочасні мандрівники — більшість українського населення письменні і вміють читати, що було високим показником освіти тогочасної Європи. Освітою в тодішній Україні переймалися парафіяльні школи, діяльність яких підтримувалася козацькою старшиною, громадами й духовенством. У семи полках Гетьманщини в 1730—1750-х роках існувало до 1488 шкіл. Ще 125 шкіл існувало у чотирьох полках Слобідської України.^[1]

За спеціальним царським указом 1804 року всі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитого занепаду українського населення.^[2]

В середині XIX ст. стан освіти в українських губерніях Російської імперії був одним із найгірших у країні, абсолютна більшість населення залишалась неграмотною. Так, у 1867–1868 рр серед новобранців Харківської губернії було 96,2 % неписьменних, серед новобранців Полтавської — 97,2 %.^[3]

Проте, розвиток освіти, який розпочався після Земської реформи, особливо швидко відбувався в українських губерніях, що було пов'язано з масштабним розширенням мережі земських шкіл.^[3]

Темпи скорочення рівня неграмотності в українських губерніях наприкінці 19 ст. були в півтора рази швидшими, ніж у середньому по країні, внаслідок чого вже на початку XX ст. рівень грамотності серед новобранців досяг рівня, середнього європейській частині імперії.^[3]
У великих містах рівень грамотності перевищив 30 % ще у 70-х рр. XIX ст. Так у Києві в 1874 році письменними було 44 % населення, в Одесі і Миколаєві — більше 30 %. Особливо швидко зростав освітній рівень жіночого населення. Так, у Харкові грамотність серед жінок за 1866 — 1912 зросла у 2.2 рази, тоді як серед чоловіків у 1.6 рази. Проте і на початку XX ст. жіноче населення за освітою значно поступалося чоловічому, особливо у сільській місцевості.^[3]

Грамотність у містах[3]
Місто	Рік	Чол.	Жін.	Всього
Київ	1874	52,9 %	33,2 %	44,3 %
	1897	63,3 %	45,8 %	55,4 %
	1919	85,4 %	68,6 %	76,5 %
Одеса	1873	35,7 %	22,4 %	30,9 %
	1897	59,2 %	39,6 %	50,1 %
Миколаїв	1875	39,0 %	27,0 %	34,8 %
Харків	1866	45,5 %	26,8 %	36,9 %
	1879	47,3 %	31,3 %	40,0 %
	1897	61,7 %	41,9 %	52,5 %
	1912	74,2 %	58,6 %	66,6 %

З кінця 1870-х років до поч. 1910-х письменність серед сільського населення зросла у 4 рази, проте залишалась на дуже низькому рівні. У 1910–1913 рр. було проведене дослідження на території 25

повітів Харківської та Полтавської губерній і виявлено, що три чверті сільського населення цих губерній є неписьменними. Грамотними були 39,1 % чоловіків і 10,6 % жінок у Харківській губернії, та 38,2 % і 8,7 % відповідно у Полтавській губернії. У деяких губерніях (Подільській, Волинській) рівень освіти був ще нижчим.^[3]

Після проголошення незалежності України 1918 року, універсалами Павла Скоропадського були створені: Українська Академія Наук, українські університети — у Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, тощо.^[4]

Освітянська галузь упродовж 1990-х років із набуттям незалежності на основі Закону України «Про освіту» 1991 року була значною мірою реформована:

• здійснено перехід на триступеневу підготовку — бакалавр, спеціаліст, магістр;
• розроблено та впроваджено нові навчальні плани й програми;
• встановлено чотири рівні акредитації (1-й — технікуми, училища, 2-й — коледжі, 3-й і 4-й — інститути, консерваторії, університети);
• запроваджено ліцензування й акредитацію, що забезпечує державний контроль.

Поряд із новими державними постали навчальні заклади із недержавною формою власності.

У 2001/2002 навчальному році в Україні діяло 318 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 1,55 млн студентів. Понад 20 провідних закладів освіти отримали статус національних. В Україні переважно збереглась кількість студентських місць, яка склалася протягом попередніх десятиліть — 170 студентів на 10 000 осіб населення.

Грамотність населення України у віці 9-45 років,%
(за даними переписів)

1897	1920	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001
27,9	51,9	63,6	88,2	99,1	99,8	99,9	99,9	99,9

Кількість учнів/вчителів
загальноосвітніх
навчальних закладах^[5]

рік	учнів	учителів
2000/01	6 764 000	577 000
2001/02	6 601 000	568 000
2002/03	6 350 000	561 000
2003/04	6 041 000	551 000
2004/05	5 731 000	547 000
2005/06	5 399 000	543 000
2006/07	5 120 000	537 000
2007/08	4 857 000	531 000
2008/09	4 617 000	524 000
2009/10	4 495 000	522 000
2010/11	4 299 000	515 000
2011/12	4 292 000	509 000
2012/13	4 222 000	510 000
2013/14	4 204 000	508 000
2014/15	3 757 000	454 000
2015/16	3 783 000	444 000
2016/17	3 846 000	438 000
2017/18	3 922 000	440 000

Станом на 2001 рік з 45.802.450 осіб старше 5 років мають освіту:

• повну вищу — 5.658.192 (12.4 %)
• неповну вищу — 8.024.682 (17.5 %)
• повну загальну середню — 15.249.889 (33.3 %)
• неповну загальну середню — 13.304.905 (29.0 %)
• не мають початкової загальної — 3.110.813 (6.8 %)
• неписьменні — 269.624 (0.6 %)

Перепис 2001 року. Рівень освіти за місцем проживання[6] (на 1000 осіб)
Населення	Повна вища	Базова вища	Неповна вища	Повна середня	Базова середня	Початкова
Міське	166	9	204	348	136	114
Сільське	54	4	119	350	212	202

Структура освіти		Код освітнього рівня за МСКО	Рівні (ступені), документ про освіту	Період навчання (роки, кредити ЄКТС)	Цикли ЄПВО
Вища освіта	Докторантура або її еквівалент	8	Здобувачі наукового ступеня вищої освіти «Доктор філософії» та «Доктор наук»	4 роки	ІІІ цикл
	Бакалаврат або його еквівалент	7	Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Магістр» (диплом магістра)  або освітньо-кваліфікаційний рівень"Спеціаліст" (диплом спеціаліста)	2 роки	ІІ цикл
	Базова вища освіта	6	Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Бакалавр», диплом бакалавра	4 роки	І цикл
	Короткий цикл вищої освіти	5	Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Молодший бакалавр» або освітньо-кваліфікаційний рівень"Молодший спеціаліст", диплом молодшого спеціаліста	2 роки
	Післясередня невища освіта	4	атестат,	2-3 роки	Доступ до вищої освіти
Загальна середня освіта	Другий етап середньої освіти	3	атестат, Учні 10 — 11 (12) класів  денних і 10 — 16 класів вечірніх загальноосвітніх навчальних закладів, учні (слухачі) ПТНЗ, які здобувають повну загальну середню освіту
	Перший етап середньої овіти	2	свідоцтво, учні 5 — 9 класів  денних і вечірніх загальноосвітніх навчальних закладів, які здобувають базову загальну середню освіту	5 років
	Початкова загальна освіта	1	Учні 1 — 4 класів денних загальноосвітніх навчальних закладів	4 роки
Дошкільна освіта		0	Вихованці дошкільних навчальних закладів	4 роки

Рівні освіти  за  МСКО		2010/111	2011/121	2012/131	2013/141	2014/152	2015/162
назва	код
		, осіб
Дошкільна освіта	0	1 272 745	1 354 394	1 428 390	1 470 817	1 294 891	1 291 207
Початкова освіта	1	1 563 396	1 584 382	1 638 497	1 685 030	1 536 578	1 599 250
Перший етап середньої овіти	2	2 100 395	1 988 313	1 926 819	1 909 631	1 714 321	1 708 172
Другий етап середньої освіти	3	828 394	912 231	876 906	801 834	655 977	617 692
Післясередня невища освіта	4	175 587	152 461	151 934	148 126	122 427	117 922
Короткий цикл вищої освіти	5	566 194	567 372	571 228	567 013	452 292	427 471
Бакалаврат або його еквівалент	6	1 433 590	1 270 327	1 153 791	1 072 194	890 277	855 683
Магістратура або її еквівалент	7	491 504	473 858	445 122	413 471	346 657	322 116
Докторантура або її еквівалент	8	36 214	35 823	35 454	33 313	30 031	30 308

'

Основні Закони України, якими регулюється діяльність в освіті:

• «Закон України «Про освіту» (2017)»,
• «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»,
• «Про оздоровлення та відпочинок дітей»,
• «Про професійно-технічну освіту»,
• «Про реабілітацію інвалідів в Україні»,
• «Про дошкільну освіту»,
• «Про повну загальну середню освіту»,
• «Про позашкільну освіту»,
• «Закон України «Про вищу освіту» (2014)»,
• «Про наукову і науково-технічну діяльність»,
• «Про фізичну культуру і спорт»,
• «Про соціальні послуги»,
• «Про інноваційну діяльність».

В 2002 в Україні прийнята Національна доктрина розвитку освіти^[7]. Також розроблено та затверджено:

• Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації (МОН, АПН, 2004),
• Положення про екстернатну форму навчання (МОН, 2008),
• Концепція профільного навчання (МОН, 2009),
• Положення про освітній округ (КМУ, 2010),
• Положення про загальноосвітній навчальний заклад (КМУ, 2010),
• Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (КМУ, 2011) та інші.

На урядовому рівні прийнято низку державних програм:

• інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл на 2001—2003 роки;
• інформатизації та комп'ютеризації професійно-технічних навчальних закладів на 2004—2007 роки;
• інформатизації та комп'ютеризації закладів вищої освіти І-ІІ рівнів акредитації на 2005—2008 роки;
• Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006—2010 роки;
• «Я у світі» (2009—2010 рр.);
• забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і закладів вищої освіти сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін (2005—2011 рр.);
• Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2010—2012 роки;
• розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року;-
• розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року;
• підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року;
• розвитку професійно-технічної освіти на 2011—2015 рр.;
• впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» (2011—2015 рр.);
• «Шкільний автобус» на 2011—2015 рр.;
• розвитку українського села на період до 2015 року^[8].

Дошкільні заклади освіти

	Всього на кінець року, одиниць	приватної формами власності, одиниць	державної формами власності, одиниць	комунальної формами власності, одиниць	Кількість дітей, що відвідували ДЗО, осіб	Охоплення дітей ДЗО, % до дітей відповідного віку	Наявність місць в ДЗО, одиниць	Наповнюваність ДЗО, дітей на 100 місць
2000	16 347	5 632	1 206	9 509	983 001	37,0	1 117 415	88
2002	15 304	3 211	500	11 581	973 535	48,0	1 059 801	92
2004	14 914	1 532	331	13 051	996 481	49,0	1 040 433	96
2006	15 080	911	236	13 933	1 080 882	54,0	1 062 975	102
2008	15 414	611	202	14 601	1 194 546	57,0	1 110 408	108

Дошкільні заклади освіти України

	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016
Кількість закладів, тис.1	14,9	15,4	15,7	16,0	15,0	14,8	14,9
у міських поселеннях	6,4	6,4	6,5	6,6	5,7	5,7	5,7
у сільській місцевості	8,5	9,0	9,2	9,4	9,3	9,1	9,2
У них місць, тис.	1069	1104	1135	1166	1077	1105	1125
у міських поселеннях	778	801	820	836	748	772	785
у сільській місцевості	291	303	315	330	329	333	340
Кількість дітей у закладах, тис. осіб	1208	1287	1357	1396	1295	1291	1300
у міських поселеннях	961	1010	1060	1087	985	981	984
у сільській місцевості	247	277	297	309	310	310	316
Охоплення дітей дошкільними навчальними закладами,2
відсотків	53	55	57	61	55	55	55 3
у міських поселеннях	64	65	67	71	63	64	63 3
у сільській місцевості	33	35	37	41	40	40	40 3
Кількість дітей у закладах у
розрахунку на 100 місць 4	112	115	118	117	117	114	113
у міських поселеннях	123	125	128	129	130	126	124
у сільській місцевості	82	89	91	87	88	87	87

Учні у денних загальноосвітніх навчальних закладах

	Всього	I ступеня	II ступеня	III ступеня	Гімназії	Ліцеї	Навч.-виховні комплекси	Школи для дітей з вадами розвитку	Школи соціальної реабілітації
2000	6 646 521	77 056	678 434	5 293 303	167 133	97 212	264 662	68 721	…
2001	6 485 554	76 222	635 134	5 035 007	196 267	110 896	363 673	67 725	630
2002	6 236 700	72 079	591 655	4 793 067	214 929	122 563	374 790	67 057	560
2003	5 935 794	70 575	545 713	4 441 670	263 208	144 199	405 073	64 759	597
2004	5 626 189	69 659	511 798	4 141 936	281 357	160 811	397 445	62 659	524
2005	5 301 373	65 058	464 773	3 861 507	305 186	161 847	382 027	60 562	413
2006	5 025 804	57 926	431 889	3 632 582	291 022	155 150	397 797	59 108	330
2007	4 767 984	54 890	399 449	3 386 812	292 806	155 031	412 597	66 171	228
2008	4 533 233	52 907	369 538	3 165 637	295 756	154 137	428 394	66 661	203

Заклади професійно-технічної освіти

	Кількість закладів, одиниць	Кількість учнів, осіб	Прийнято учнів, осіб	Випущено кваліфікованих робітників, осіб
2000	970	524 629	307 265	266 757
2002	962	501 880	310 999	282 388
2004	1 011	507 270	327 611	283 440
2006	1 021	473 751	303 651	289 275
2008	1 018	436 661	283 204	265 126

Консолідований рейтинг вишів України 2021 року^[9]

1. Київський національний університет імені Тараса Шевченка
2. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
3. Львівський національний університет імені Івана Франка
4. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
5. Національний університет «Києво-Могилянська академія»
6. Національний університет «Львівська політехніка»
7. Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
8. Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
9. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
10. Сумський державний університет
11. Донецький національний університет імені Василя Стуса
12. Харківський національний університет радіоелектроніки
13. Харківський національний медичний університет
14. Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
15. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
16. Дніпровський державний медичний університет
17. Буковинський державний медичний університет
18. Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського
19. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
20. Національний авіаційний університет

Заклади вищої освіти

	I-II рівень акредитації				III—IV рівень акредитації
	Кількість закладів, одиниць	Кількість студентів, осіб	Прийнято студентів, осіб	Випущено спеціалістів, осіб	Кількість закладів, одиниць	Кількість студентів, осіб	Прийнято студентів, осіб	Випущено спеціалістів, осіб
2002	667	582 855	203 665	155 542	330	1 686 912	408 639	356 743
2004	619	548 466	182 224	148 184	347	2 026 726	475 222	316 223
2006	570	468 029	151 178	137 949	350	2 318 553	507 683	413 638
2008	528	399 332	114 373	118 055	353	2 364 541	425 241	505 203

Бібліотечний фонд

	Тисяч примірників			Примірників на 100 осіб
	Всього	місто	село	Всього	місто	село
2000	343 016,9	191 610,4	151 406,5	693	569	956
2002	339 186,3	185 917,0	153 269,3	707	575	978
2004	333 303,0	184 882,7	148 420,3	705	578	972
2006	323 654,6	178 432,4	145 222,2	694	562	977
2008	352 293,8	210 437,1	141 856,7	763	666	975

Кількість масових та універсальних бібліотек

	Всього	місто	село
2000	20 722	5 032	15 690
2002	20 380	4 890	15 490
2004	19 960	4 830	15 130
2006	19 751	4 705	15 046
2008	20 628	5 549	15 079

Цей розділ потребує доповнення. (червень 2020)

Діяльність органів влади з реформування освіти України стартувала на початку 1990-х років і не припиняється до цього дня.

В 1991 році реформування освіти розпочалось із перейменування середньої спеціальної освіти у вищу. Таким чином училища і технікуми, що згідно з Законом УРСР «Про народну освіту»^[10] вважалися середніми спеціальними навчальними закладами, з 1991 року іменуються вищими навчальними закладами (пізніше перейменовано в «заклади вищої освіти»), а їх випускники — молодшими спеціалістами^[11]. Крім того в перші роки незалежності поряд з загальноосвітніми середніми школами були створені заклади нового типу — гімназії та ліцеї, кількість яких до вересня 1992 року досягла 239^[12] .

У 1993 році Кабінет міністрів затвердив Державну національну програму «Освіта»^[13] за підписом Л. Кравчука, в якій освіта визнавалася найважливішою ланкою «виховання свідомих громадян Української держави», а одним із її завдань — «формування національної свідомости, любови до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовности її захищати». Документом передбачалася також розробка концепцій і оптимізація мережі навчальних закладів. 1995 року, документ під назвою «Про Основні напрямки реформування вищої освіти в Україні» був виданий за підписом Л. Кучми^[14]. В документі відзначається брак грошей, величезний відплив кадрів, зниження вимоги до рівня освіченості, загальної культури тощо, і також йдеться про розробку концепцій та оптимізацію мережі навчальних закладів.

Практичною інновацією 1993 року стало запровадження контрактної системи призначення керівників закладів^[12], та поступові зміни у мережі закладів освіти, внаслідок якої протягом 5 років (1992—1997) кількість дошкільних навчальних закладів зменшилась з 24,4 тис. до 19,5 тис., натомість середніх — збільшилась з 20,9 тис. до 21,3 тис., а вищих — зменшилась з 809 до 787^[12]. У цей же час розпочинається впровадження так званої двоступеневої системи вищої освіти^[12], що передбачає кваліфікації бакалавра і магістра.

Інновацією 2000 року стало запровадження 12-бальної системи оцінювання в загальноосвітніх школах (замість 5-бальної)^[15]. Ця інновація різко скоротила кількість учнів, яких залишали навчатись на другий рік з 40 тис. до 5 тис. осіб^[16]. 2001 року реформаторами було запропоновано ввести 12-річний термін навчання у школі (замість 11-річного), проте ця пропозиція була негативно сприйнята 65,4 % батьків та 84,8 % учителів^[16] і врешті у 2010 році скасована^[17], таким чином жоден учень не встиг провчитися усі 12 класів.

У 2002 році Л. Кучма видає свій другий указ на освітню тематику — «Про Національну доктрину розвитку освіти», в якому, як і в документі Л. Кравчука, йдеться про виховну роль освіти, зокрема про «виховання особистости, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється», а також «свідомого громадянина, патріота». Практичним кроком реформування стала розробка ЗНО, складання якого з 2008 року є обов'язковою умовою вступу до закладу вищої освіти. Перевагою ЗНО вважається зменшення рівня корупції при вступі до ЗВО.

У 2012 році новий етап реформ у сфері освіти було анонсовано В. Януковичем у документі під назвою «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року»^[18]. В документі дається позитивна оцінка реалізації попередньої доктрини, проте вказується на незадовільний стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти. Як і в попередніх документах, в цьому документі згадується виховна роль освіти, зокрема йдеться про «забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності, відповідальності та толерантності», натомість про національну свідомість (на відміну від попередніх документів) уже не йдеться. Станом на 2020 рік цей указ є чинним.

У 2020 році Міністерство цифрової трансформації запустило в роботу національну онлайн-платформу з цифрової грамотності «Дія. Цифрова освіта»^[19].

• Освіта
• Навчання
• Сучасна освіта в Україні — міжнародна виставка навчальних закладів.
• Наука в Україні
• Історія освіти в Україні
• Історія жіночої освіти в Україні
• Закон України «Про повну загальну середню освіту»
• Педагогічна освіта в Україні
• Географічна освіта в Україні
• Закон України «Про вищу освіту» (2014)
• Закон України «Про освіту» (2017)
• Право на науку і культуру
• Права студентів в Україні

• Закон України «Про освіту», формат .doc
• Закон України «Про вищу освіту», формат .doc
• Дошкільна та загальна середня освіта, інформаційні матеріали, Міністерство освіти України
• Професійно-технічна освіта, інформаційні матеріали, Міністерство освіти України
• Вища освіта, інформаційні матеріали, Міністерство освіти України
• Позашкільна освіта, виховна робота та захист прав дитини, Міністерство освіти України
• Електронні версії підручників для закладів загальної середньої освіти з 1-го до 11-го класу, Міністерство освіти України

Найвідоміші онлайн-ресурси з безкоштовними освітніми курсами. Платною може бути тільки сертифікація, хоча є багато курсів з безкоштовною сертифікацією.^[20][21]

• Prometheus — одна з найбільших українських освітніх платформ масових відкритих онлайн-курсів (Програмування, Бізнес, Маркетинг, Дизайн, Іноземні мови та ін.)
• EdEra — українська студія онлайн освіти. Онлайн-курси, спецпроекти, інтерактивні підручники, освітні блоги, підготовка до вступу в ВНЗ.
• WiseCow — український відеолекторій, з короткими відео про українську культуру та історію.
• ДІЯ.Цифрова освіта — національна онлайн-платформа для розвитку цифрової грамотності. Освітні серіали, курси, гайди, подкасти на різні теми — від кібербезпеки до фінансів.
• Україновомні курси від Google — курси з основи програмування, мистецтва публічних виступів, онлайн-маркетингу. Є безкоштовна сертифікація.
• Lingva — масштабний соціальний проект, створений за підтримки Уряду України для вивчення англійської та німецької мов.
• Освітній хаб міста Києва — курси з маркетингу, продажів і комунікацій, управління людьми, екології, ораторського мистецтва, критичного мислення, розвитку пам'яті та багато інших.
• ВУМ online — курси з права, менеджменту, креативного мислення, батьківства, фінансів, персонального розвитку, підприємництва, розумінням побудови та діяльності відкритого суспільства і його формування в Україні.
• Impactorium — платформа онлайн-освіти зі сталого розвитку. На ній розміщені короткі онлайн майстер-класи, блоги, трансляції конференцій.

Багато з курсів на цих платформах мають український переклад або субтитри.

• Coursera — найбільша освітня платформа в світі. Курси на будь-яку тематику. Є сертифікація.
• Khan Academy — безкотовні відео-курси з математики, історії, медицини, фінансів, фізики, хімії, біології, астрономії, економікі, космології, макро- і мікроекономіки, комп'ютерних наук.
• TED — англомовна платформа, де багато спеціалістів із різних сфер діляться своїми прогресивними думками.
• EDX — курси за 24 напрямами, серед яких комп'ютерні технології, статистика, література та інші, що повторюють реальні лекції, які викладаються в Гарварді, університеті Корнуелла та інших відомих навчальних закладах.
• Udacity — курси переважно технічного напряку, але не тільки, з можливою подальшою допомогою у працеплаштуванні у міжнародні компанії.
• Udemy — найрізноманітніші курси, серед яких продуктивність, стиль життя чи музика. Є як безоплатні курси, так і платні. Навчальні матеріали представлені у вигляді відео, аудіо, презентацій і тексту.
• Stanford Open Edx — доступ до професійного освітнього контенту від численних шкіл і університетських кафедр, та безкоштовні онлайн-курси від Стенфордського університету.
• Сodecademy — інтерактивна онлайн-платформа з вивчення 7 мов програмування – Python, PHP, jQuery, JavaScript, Ruby, а також описових мов зовнішньої розмітки сторінок HTML і CSS.
• OpenupEd – загальноєвропейська ініціатива, де студенти можуть обрати понад 200 безкоштовних онлайн курсів 13 мовами.

2006-сучасність

• СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ на 2021–2031 роки / Міністерство освіти і науки України
• Енциклопедія освіти / В. Г. Кремень. — Юрінком Інтер, 2021. ISBN 978-966-667-759-7. – 1144 с.
• Тертишник В. М. Права і свободи людини. Київ: Алерта, 2022. 432 с. ISBN 978-617-566-725-5
• Вища освіта і Болонський процес: Навчально-методичний посібник / Автори-укладачі: Ільченко А.М., Шейко С.В. – Полтава: РВВ ПДАА, 2014. – 316 с.
• Вища освіта різних країн світу: монографія / за наук. ред. О. І. Шапран. Переяслав, (Київ. обл.): ФОП Домбровська Я. М., 2020. 488 с.
• Вища освіта України. Європейська інтеграція вищої освіти України у контексті Болонського процесу. Теоретичний та науково-методичний часопис. — Інститут вищої освіти НАПН України, 2015
• Економічні аспекти проблем розвитку вищої освіти в Україні: монографія / за заг. Ред.. д-ра екон.наук, проф., чл..-кор.НАПН України І.М. Грищенка. –Хмельницький: ХНУ, 2010.- 478 с.
• Європейський простір вищої освіти та Болонський процес: Навчально-методичний посібник / Т. М. Димань, О. А. Боньковський, А. Г. Вовкогон. – БНАУ, 2017. – Одеса: НУ «ОМА», 2017. – 106 с.
• Європейський Союз - Україна. Співробітництво у сфері вищої освіти. – Київ: Фенікс, 2011.
• Зарубіжна система вищої освіти. Навч. посіб. / Гагарін М.І.; Уман. держ. пед. ун. ім. П.Тичини. — Умань, 2017
• Кейс-стаді: архітектура і можливості / Ю.П. Сурмін; Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні»; [ред. Я. Орос]. — Київ: Навч.-метод. центр, 2012. — 336 с.: іл. — Бібліогр. с. 321—335 (270 назв). — ISBN 966-8487-52-4
• Розвиток вищої освіти: тенденції та перспективи / Дубасенюк О.А.; Людиноцентризм як основа гуманітарної політики України: освіта, політика, економіка, культура : матер. Всеукр. конф. К.: ІОД НАПН України. – 2011. – С. 135-142
• Розвиток національної освіти і науки в Україн : [навч. посіб.] / Сікорський Петро Іванович. — Львів: Корпан Б. І., 2009. — 326 с.: іл., табл., портр.; 20 см. — Бібліогр.: с. 325 (11 назв). — 150 пр. — ISBN S-7620-05-8.
• Освіта в Європі: основні характеристики: навч. посіб. для студ. магістеріуму напряму «Упр. навч. закл.» / М. В. Гаврилюк, М. П. Лещенко, З. Т. Магдач, Н. В. Мукан ; за ред. М. П. Лещенко. — Л. : Вид-вол «Бескид Біт», 2008. — 244 с. — Тит. арк. парал укр., англ. — ISBN 966-8450-32-9
• Освіта в інноваційному поступі суспільства / С. М. Ніколаєнко. - Київ: Знання, 2006. - 207 с.: іл. - Бібліогр. с. 204-205
• Освітні системи країн Європейського Союзу: загальна характеристика. Навч. посіб для студ. ВНЗ / С.Сисоєва, Т.Кристопчук; Наці. акад. пед. наук України, Київ. універ. ім. Б. Грінченка. — Рівне, 2012
• СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ на 2021–2031 роки / Міністерство освіти і науки України
• Стратегія розвитку освіти України: початок XXI століття / С. М. Ніколаєнко; Міністерство освіти і науки України. - К. : Знання, 2006. - 253 с.
• Управління забезпеченістю національної економіки фахівцями з вищою освітою: досвід перетворень, теоретико-інструментальне підґрунтя: монографія / В. С. Пономаренко, О. В. Раєвнєва, В. Є. Єрмаченко. – Харків: ФОП Александрова К. М., 2014.
• Філософія освіти: пошук пріоритетів. [монографія]: у 7 книгах / В. Г. Кремень. – Київ: МП Леся, 2012. – 523 с.
• Філософія освіти. Світоглядно-гуманітарний вимір: людина-наука-культура-мистецтво-стиль мислення: монографія / С. Черепанова. — Львів: Світ, 2011. — 408 c.
• Школа як соціокультурний образ суспільства / О.В. Сухомлинська // Шлях освіти. — 2009. — № 3. — С. 32-35.
• Higher Education in Ukraine: Agenda for Reforms. J. Gresham, D. Ambasz. Ukraine — Resume Flagship Report (Vol. 2): Review of the Education Sector in Ukraine: Moving toward Effectiveness, Equity and Efficiency (RESUME3). World Bank Working Paper No. 138278. September 2019, 177 p.

1991-2005

• Вища освіта в країнах Заходу: соціальні та етичні аспекти / В. М. Шейко; Харк. держ. акад. культури. — Х., 1999. — 151 c.
• Вища освіта в Україні і Болонський процес: Навч.-метод. посіб. для підготов. магістрів, асп. та перепідготов. викл. вищ. навч. закл. / С. М. Гончаров, В. С. Мошинський; Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. — Рівне, 2005. — 141 c.
• Вища (університетська) освіта: становлення і розвиток: Навч.-метод. посіб. / Н. О. Терентьєва. — Черкаси, 2005. — 192 c.
• Загальний огляд історичного розвитку зарубіжної освіти (від стародавніх часів до XIX століття) / І. Є. Курляк; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Каф. педагогіки. — Л., 2000. — 70 c. — (Навч.-метод. посіб.; Вип. 2). — Бібліогр.: 51 назва.
• Історія української школи і педагогіки: хрестоматія / [уклад. О. О. Любар] ; за ред. В. Г. Кременя. — Київ: Знання, 2005. — 767 с. — ISBN 966-346-070-9.
• Міжнародне співробітництво та університетська освіта: Матеріали міжнар. наук. конф. / ред.: В. Д. Будак; Ін-т педагогіки та психології проф. освіти АПН України. — Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2000. — 263 c.
• Мистецька освіта в Україні середини ХІХ — середини XX ст.: структурування, методологія, художні позиції: Моногр. / Р. Шмагало; Львів. нац. акад. мистец. Ф-т історії та теорії мистец. — Львів: Укр. Технології, 2005. — 528 c. — Бібліогр.: 1695 назв
• Мовна освіта у вищій школі / В. С. Акімова // Вісн. Придніпр. держ. акад. буд-ва та архіт. — 2001. — № 7. — С. 5-8.
• Наука та освіта в Україні: сучасні проблеми і можливі шляхи їх вирішення / С. О. Довгий // Наука та наукознавство. — 2001. — № 2. — С. 104—109.
• Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / ред.: І. А. Зязюн; АПН України. Ін-т педагогіки і психології проф. освіти. — Київ: Віпол, 2000. — 636 c.
• Освіта в економічному вимірі: потенціал та механізм розвитку / І. С. Каленюк; Ін-т вищої освіти АПН. — Київ: ТОВ «Кадри», 2001. — 326 c.
• Освіта в системі культури / Р. О. Позінкевич. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Л. Українки, 2000. — 348 c.
• Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В. Г. Кремень. — Київ: Грамота, 2005. — 447 c.
• Освіта у сучасному світі (порівняльний контекст): Навч. посіб. / Н. В. Кічук; Ізмаїл. держ. пед. ін-т. — Ізмаїл, 2001. — 88 c. — (Порівняльна педагогіка).
• Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі / О. Л. Сидоренко. — Харків: Основа, 2000. — 255 c.
• Професійна освіта: Слов.: Навч. посіб. / ред.: Н. Г. Ничкало; уклад.: С. У. Гончаренко; АПН України. Ін-т педагогіки і психології проф. освіти. — Київ.: Вища шк., 2000. — 380 c.
• Університетська освіта України XXI століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку: Міжнар. наук.-практ. конф. 15 — 16 груд. 2000 р.: Тези доп. / Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. — Х., 2000. — 275 c.Інноваційні процеси в освіті: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. О. Аузіна, А. М. Возна; Нац. банк України, Львів. банк. ін-т. — Львів, 2003. — 103 c.

Українські:

• Освіта і Наука
• Наука і Освіта
• Освіта. Інноватика. Практика
• Освіта та розвиток обдарованої особистості
• Медична освіта (сайт)
• Освіта на Луганщині

Світові:

• Review of Educational Research
• Educational Research Review
• Science Education
• Language Learning
• Journal of Teacher Education
• Journal of School Psychology
• Sociology of Education
• Internet and Higher Education
• Computers and Education
• Strategic Organization
• International Journal of Educational Technology in Higher Education

Освіта   Україна   Історія