Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

 

Геологія України

Геологія України
Тектоніка
Стратиграфія
Гідрогеологія
Корисні копалини
Гірнича промисловість
Економіка
Історія освоєння мінеральних ресурсів

Геологі́чна будо́ва Украї́ни

Загальна геологія

Територія України розташована у південно-західній частині Східноєвропейської платформи і навколишніх гірських нагромаджень — Карпат і Криму, які є частиною Альпійської складчастої геосинклінальної області. У її будові беруть участь породи докембрійського, палеозойського, мезозойського та кайнозойського віку, що утворюють три структурні поверхи:

  1. докембрійський,
  2. палеозойський
  3. мезо-кайнозойський.

Тектоніка

Докладніше: Тектоніка України

У платформній частині вирізняють найважливіші структури: Український кристалічний щит, Волино-Подільську плиту, Донецьку складчасту споруду, Дніпровсько-Донецьку і Причорноморську западини, шельф Чорного та Азовського морів, Скіфську плиту та інші.

Український щит, що посідає центральну частину України, складений дуже дислокованими метаморфічними, інтрузивними і метасоматичними утвореннями архею і нижнього протерозою. З цією унікальною, в металогенічному відношенні, структурою (Українським щитом), точніше його кристалічною основою, пов'язана більшість родовищ металічних корисних копалин і, в першу чергу, найбільший Криворізький залізорудний басейн, комплексні корінні родовища ільменіт-апатитових руд, родовища інших кольорових, благородних і рідкісних металів (урану, алюмінію, міді, молібдену, нікелю, берилію, літію, ґерманію, ніобію, танталу, металів рідкісноземельної групи, скандію, золота, платиноїдів), а також алмазів, п'єзооптичної сировини, флюориту, графіту, талькомагнезиту, нефелінових руд, великої кількості родовищ облицювальних і декоративних каменів та інше. У платформному чохлі, що перекриває кристалічний фундамент, розміщені великі поклади марганцевих руд Нікопольського басейну, комплексні ільменіт-рутил-цирконієвих руд Середнього Придніпров'я, а також екзогенні родовища урану, рідкісні за якістю і запасами родовища каолінів, бентонітових, вогнетривких і тугоплавких глин, бурого вугілля та інших корисних копалин.

Волино-Подільська плита розташована на захід від Українського щита і являє собою область поступового занурення докембрійської кристалічної основи на глибину до 3 км. З осадовими породами палеозою, мезозою, кайнозою тут пов'язані родовища кам'яного вугілля, сірки, гіпсу, фосфоритів.

Дніпровсько-Донецький прогин (авлакоген) поділяється на три мегаструктури:

  1. Прип'ятську (Білорусь) западину
  2. Дніпровсько-Донецьку западину
  3. Донецьке складчасте утворення

Докембрійський фундамент під ними залягає відповідно на глибинах від 2—6 до 18—20 км. Прогин заповнений осадовими породами палеозою, мезозою та кайнозою, які, як і фундамент, розбиті різноспрямованими тектонічними розломами і зім'яті у складки, інтенсивність яких зростає у південно-східному напрямку. У межах Прип'ятської та Дніпровсько-Донецької западин широко розповсюджена солянокупольна тектоніка. З цими структурами пов'язані родовища нафти і газу, кам'яної солі, гіпсу, будівельних матеріалів. З Донецьким складчастим утворенням (Донецьким кам'яновугільним басейном) пов'язані родовища кам'яного вугілля, руд ртуті, флюориту, поліметалів і інші. У вугільних пластах Донбасу зосереджені трильйони кубічних метрів метану.

Причорноморська западина є глибоко опущеним південним блоком платформи з потужною товщею (до 4—5 км) мезозойських відкладів. Тут відомі родовища руд марганцю, прояви кам'яного вугілля, бокситів, поліметалів.

На шельфі Азовського і Чорного морів розвідані родовища вуглеводневої сировини і ведеться пошук нових покладів. Українські Карпати охоплюють Передкарпатський крайовий прогин з сірко-, газо- і нафтоносними осадовими породами, складчасто-покривну область Карпат з потужним флішем і Закарпатський внутрішній прогин з вулканогенно-осадовими формаціями, з якими пов'язані кам'яна та калійна солі, цеоліти, барити, алуніти, золоте, ртутне і поліметалеве зруденіння. Складчаста область Гірського Криму — велике брилове підняття, південна частина якого занурена під рівень Чорного моря. Воно утворене інтенсивно дислокованими тріас-юрськими флішовими відкладами і карбонатними та піщано-глинистими крейдовими, палеогеновими і неогеновими товщами, що залягають спокійніше. З останніми пов'язані родовища залізних руд, солей, флюсових вапняків і інші.

Історія геологічного розвитку

Геологічні процеси мали вирішальний вплив на формування геологічної будови України, а найновіші тектонічні рухи на формування сучасного рельєфу, подальшу його еволюцію[1].

Докембрій

До найдавнішого геологічного періоду — докембрію відносять численні вивержені й метаморфізовані кристалічні породи, насамперед Українського кристалічного щита. Який пізніше був розбитий скидами на окремі блоки, частина яких занурилася на чималу глибину, була перекрита більш молодими геологічними утвореннями, інша — залишилася на поверхні. Це помітно впливає на формування як сучасних форм рельєфу, так і на загальну конфігурацію річкової мережі[1]. Особливий господарський інтерес тут мають цінні кристалічні породи (граніт, гнейс, кристалічні сланці), що використовуються як будівельний матеріал, величезні запаси криворізьких та кременчуцьких залізних руд, значні і великі поклади метаморфізованого вугілля (графітів), вогнетривких глин[1].

Палеозой

Палеозойська ера характеризувалася інтенсивним розвитком органічного світу, спочатку в морях, а з середини ери життя завойовує і суходіл. У кембрійському періоді на території Україні були відсутні морські басейни. Лише у силурі вони починають утворюватись у південно-західній частині (Середнє Придністров'я). На цей період припадає каледонський орогенез — тектонічна епоха гороутворення, який проявився в межах сучасних Карпат, у вигляді Пракарпат, та у Добруджі. Цей період відзначається покладами солей і нафти Донецько-Придніпровської западини, вапняками й пісковиками[1].

На початку девонського періоду каледонське гороутворення вщухає, площа морів зменшується. Нижньодевонські відклади зустрічаються в Україні лише в Придністров'ї і представлені плитоподібними теребовлянськими червоними пісковиками. У середньому девоні починається опускання суші, на теренах України формується Донецько-Дніпровська западина. У межах Донбасу відбувався інтенсивний герцинський орогенез з проявами вулканізму на півдні. До цього періоду відносяться пісковики, кварцити, базальти, оолітові залізні руди півдня Донбасу[1].

Кам'яновугільний період характеризувався значною інтенсифікацією герцинської складчастості. На той час, між сучасними Дніпром і Доном, проходило багаторазове чергування суші і моря, значне опускання територій, формування протяжної геосинкліналі, яка з часом заповнилася потужними (понад 10 000 м) відкладами, серед яких великі поклади пластів кам'яного вугілля (місцями до 200), що чергується з пісковиками[1]. Тобто колись неглибоке прибережне море час від часу чергувалося із заболоченими масивами прибережних маршів вкритих пралісами, біомаса яких служила основою для вугленагромадження. З цього періоду походять вугільні товщі Донбасу і Львівсько-Волинського басейну[1]. З інших мінерально-сировинних ресурсів кам'яновугільного періоду в Україні зустрічаються дрібно-зернисті пісковики, горючі сланці Карпат тощо[1].

Палеозойська ера завершується пермським періодом, упродовж якого територія України переважно залишалася суходолом. У верхній пермі розпочинається тривала кімерійська тектонічна епоха[1]. На півдні (Крим) та заході (Карпати) України відбувається поступове опускання суші, на сході відбувається висихання водоймищ Донбасу, в результаті чого тут утворюються потужні поклади кам'яної солі та гіпсу. З цим періодом пов'язані родовища кам'яного вугілля, доломітів та солей у Карпатах, марганцю, вогнетривких глин, вапняків. У межах Донецько-Дніпровської западини розвідані родовища нафти[1].

Мезозой

Мезозойська ера в Україні представлена відкладами тріасового, юрського і крейдового періодів. Протягом цієї ери на планеті з'явилися перші ссавці, птахи, покритонасінні рослини. Розповсюдження одержали сучасні високодиференційовані форми життя з переважанням плазунів, у тому числі і величезних розмірів. Тріасовий період для України характеризується майже повною відсутністю морських басейнів, окрім крайнього заходу. Загалом період бідний на накопичення покладів корисних копалин. Наприкінці тріасового періоду відновлюються тектонічні рухи в Донбасі[1]. Юрський період в Україні також був у значній мірі морським, великий морський басейн простежується в південно-західній частині країни. Горотворчі процеси продовжуються в Донбасі. Корисні копалини в Україні цього періоду незначні, господарче значення мають лише поклади вапняків[1]. Крейдовий період відзначався подальшим розширенням площі морського басейну. Лише відносно невелика територія уздовж лінії Донецьк — Дніпро — Вінниця була зайнята сушею[1]. Основні корисні копалини України цього пеіроду: біла крейда та мергелі на Донбасі й Волині; фосфорити південної частини Поділля та південного сходу країни. До флішу Карпат цього періоду приурочені поклади нафти[1].

Кайнозой

Кайнозойська ера позначилась значними горотворчими процесами (альпійська складчастість), великою вулканічною діяльністю. У міоцені встановлюється сучасна конфігурація суші та морів. З корисних копалин цього періоду в Україні присутні поклади нафти Прикарпаття, нікопольські марганцеві руди, буре вугілля Правобережжя, каоліни, піски, керченські залізні руди[1]. У кайнозої утворюються Карпатські й Кримські гори, формується Карпатський фліш[1].

Упродовж останнього періоду кайнозойської ери територія нинішньої України зазнала кількох зледенінь. Упродовж найбільшого з них (дніпровського) льодовики сягали північної межі Волино-Подільської височини, опускалися долиною Дніпра аж до Кременчука[1]. Льодовики мали великий вплив на формування сучасних форм рельєфу. Велике значення має спричинене ними майже повсюдне поширення лесу — унікальної ґрунтотворної породи, на основі якої утворилися відомі у світі українські чорноземи. Лес є також цінним будівельним матеріалом і широко використовується для виробництва цегли[1]. У північній частині сучасної України, куди доходили льодовики, добре збереглися льодовикові форми рельєфу: морени, скупчення валунів, водно-льодовикові піски, тощо[1].

Корисні копалини

Україна входить в число провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що складають мінерально-сировинну базу країни[2]. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети, має в своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу[2]. В Україні за даними Геоінформу розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів корисних копалин (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство сьогодні). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води[2]. Їх родовища знаходяться у різних геологічних регіонах. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає Російську Федерацію, США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Канаду та інші провідні гірничі країни світу[2]. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці ХХ століття займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу[2].

Гідрогеологія

У межах України виділяють Волино-Подільський, Дніпровсько-Донецький і Причорноморський артезіанські басейни, басейни тріщинних вод Українського щита, а також Донецьку, Карпатську і Кримську гідрогеологічні складчасті області та ряд гідрогеологічних областей з невеликими синклінальними (міжгірськими) артезіанськими басейнами[2]. Гідрогеологічні особливості України визначаються не лише природними, але і техногенними факторами, наслідком яких є зміна умов формування підземних вод, що, своєю чергою, призводить до погіршення їхнього хімічного складу[2].

Волино-Подільський басейн характеризується широким розповсюдженням слабомінералізованих (до 1 г/л) прісних вод, гідрокарбонатно-кальцієвих вод тріщинного типу у відкладах крейди[2].

Дніпровсько-Донецький басейн відрізняється поверховим розвитком водоносних горизонтів і комплексів, найбільше значення з яких для водопостачання мають четвертинні, палеогенові, крейдові та юрські відклади. Гідродинамічні умови визначаються як глибинними так і поверхневими факторами живлення та розвантажування підземних вод. Склад вод різноманітний — від гідрокарбонатно-кальцієвих (магнієвих), прісних (мінералізація до 1—3 г/л) до хлоридно-натрієвих (кальцієвих) розсолів з мінералізацією понад 30—100 г/л, що характерні для глибоких горизонтів палеозою та зон розвантажування у межах тектонічних розломів[2].

Причорноморський басейн, підземні води якого знаходяться у відкладах антропогену, неогену, палеогену і крейди має складну гідрогеологічну структуру. Часто спостерігається формування солоних вод і розсолів (мінералізація понад 10—30 г/л). Води хлоридного складу з високим вмістом брому і йоду. Для господарсько-питного водопостачання найбільше використовують неогеновий горизонт. Український щит, що має двоповерхову геологічну будову у вигляді складчасто-кристалічної основи і горизонтальних шарів осадових порід, відрізняється наявністю великих западин, які відіграють роль субартезіанських басейнів і регіональних тріщинуватих тектонічних зон, що вміщують мінералізовані води. Водоносні горизонти розвинуті у четвертинних, неогенових, палеогенових покладах та у вивітреній тріщинуватій зоні кристалічного фундаменту. Найбільше водопостачальне значення мають води тріщинуватої зони кристалічних порід, що відрізняються сульфатно(хлоридно)- гідрокарбонатно-кальцієвим (магнієвим, натрієвим) складом і мінералізацією, яка збільшується у південному напрямку[2].

Гірський Крим характеризується широким розвитком карстових і тріщинно-карстових систем та залежністю рівневого та гідро-геохімічного режимів, а також ресурсів підземних вод від гідро-метеорологічних чинників. Води головним чином мають гідрокарбонатно-кальцієвий та гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієвий (магнієвий) склад[2].

Українські Карпати у гідрогеологічному плані є складним сполученням гірських складчастих структур і міжгірських прогинів[2].

У Передкарпатті розвинені головним чином хлоридні і сульфатні води[2].

У Закарпатті основні запаси прісних підземних вод зосереджені у Чоп-Мукачевському і Солотвинському артезіанських басейнах[2].

Донецька гідрогеологічна область відзначається розвитком малих артезіанських басейнів і строкатістю хімічного складу підземних вод у відкладах тріасу, юри і крейди[2].

Сейсмічність

Велика територія південно-західної і південної частини України належить до сейсмічно небезпечної, що повинно враховуватись при обґрунтуванні великого нового будівництва[3]. Територія України належить до Альпійсько-Гімалайського сейсмічного поясу і умовно поділяється на 3 зони:

  1. Сейсмічно пасивну Східноєвропейську платформу, де відчуваються землетруси, пов'язані з глибинними карпатськими вогнищами в горах Вранча на межі Південних та Східних Карпат (інтенсивність землетрусів 4—5 балів у місті Київ). Крайній південь Тернопільської, Хмельницької, Вінницької та заходу Одеської областей оконтурюють ізосейсти інтенсивністю 7 балів. 7-бальні землетруси тут фіксувались 20 жовтня 1802 року, 26 листопада 1829 року, 23 січня 1838 року, 10 листопада 1940 року[3]. Значну південну частину цих областей та схід Одеської оконтурюють ізосейсти інтенсивністю до 6 балів. Ізосейста до 5 балів поширюється на північ до лінії Берестечко — Рівне — Київ — Переяслав — Дніпро[3]. У цій зоні значний землетрус відбувся у ніч з 30 на 31 травня 1990 року[3].
  2. Східні Карпати, за винятком Вранчського вогнища, з помірною сейсмічністю (6—7 балів). Значні сейсмічні процеси мають місце в Закарпатті, де неодноразово були землетруси інтенсивністю 6—7 балів та епіцентрами в районах Сваляви, Довгого, Тересви, Мукачево, Ужгорода[3]. Землетрус 15 жовтня 1834 року (силою до 7 балів) охопив значну територію від Сваляви до Рахова. Були також зафіксовані землетруси до 6 балів з епіцентрами в Кам'янці-Бузькій та Заліщиках[3]. На Закарпатті є досить сильні локальні епіцентри землетрусів. У межах Чернівецької області зафіксований єдиний землетрус інтенсивністю 5 балів.
  3. Південний Крим з високою сейсмічністю (понад 8—8,5 балів). Значна сейсмічна активність (землетруси до 6 балів) спостерігається в зоні південно-західного узбережжя, між Алуштою і Форосом, з епіцентрами переважно в Чорному морі[3]. Ізосейсти у 5 балів Кримського землетрусу 11 листопада 1927 року сягали крайньої північної частини півострова, а до 8 балів оконтурили більшу частину Кримських гір[3].

Спорудження на заході, південному заході і півдні України, в районах посилених тектонічних рухів земної кори, великих об'єктів, руйнування яких в результаті землетрусів може завдати колосальних матеріальних втрат і чималих людських жертв (АЕС, греблі потужних ГЕС), вимагає всебічного врахування при їх будівництві сейсмічних умов[3].

Див. також

Джерела

Посилання

Kembali kehalaman sebelumnya