|
Ґрунти України Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, при цьому рівнини займають 95 % території України, а гори — лише 5 % (на заході — Карпати (4 %), на півдні — Кримські гори (1 %). Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу (близько 60 % сільськогосподарських угідь є рівнинними, а ще 35 % мають кут нахилу в діапазоні між 1° та 3°) та наявності великих площ чорнозему (третина світових запасів), в Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 60 % всієї території України. Територія України поділена на три природно-кліматичні зони: Полісся, Лісостеп, Степ. Типи ґрунтівНа території України сформувалися ґрунти різних типів. Їх поширення на рівнинній частині підпорядковане закону широтної зональності, тобто ґрунти змінюються з півночі на південь. Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб, тому вони мають низьку родючість. Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний — 3 %, їх природна родючість відносно невисока, але достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Чорноземні ґрунти сформувалися в умовах недостатньої зволоженості під степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (до 9 %) та зерниста й грудкувата структура роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має значну потужність — від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 60 % території України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п'ята частина всіх чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу — чорноземи опідзолені [Архівовано 23 жовтня 2020 у Wayback Machine.] і чорноземи типові [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.], у північній смузі степу — чорноземи звичайні [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.], у середній смузі степу — чорноземи південні. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною зволоженістю території. На сухих степових ділянках в умовах недостатнього зволоження і бідної рослинності утворились каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу — 3 %, але досить потужний гумусовий горизонт — до 55 см. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці ґрунти потребують додаткового зволоження. Крім основних зональних типів ґрунтів на рівнинній частині України на Поліссі сформувалися болотні ґрунти й торфово-болотні, а в долинах річок — лучні й лучно-болотні. У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей. У південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщі. Для вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Внаслідок інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на Солоді, в яких засолений шар зникає, зате з'являються глейові горизонти. Зональні ґрунтиПолісся На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті ґрунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом (>60 % території), що сформувалися під дубово-сосновими лісами з розвиненим трав'яним покривом в умовах надмірного зволоження[1]. Кількість опадів за рік (550—650 мм) тут перевищує кількість випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних ґрунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання ґрунтових вод. Ґрунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіщаними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових. Під шаром лісової підстилки та тонким гумусовим горизонтом у них залягає підзолистий горизонт із характерним білувато-світло-сірим забарвленням, з якого вимивається перегній та інші поживні речовини[1]. Вміст гумусу в орному шарі лише 1—2,5 % (піщані та супіщані відміни — 0,7-1,0 %; суглинкові — 1,5-2,0 %) та підвищена кислотність (pH 4,2-5,2), тому потребують внесення добрив. У процесі ґрунтоутворення утворились такі ґрунтові горизонти: гумусо-елювіальний (18-25 см), елювіальний та ілювіальний. Дерново-підзолисті ґрунти ущільнені (1,40-1,55 г/см³), запасають мало вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання та містять недостатньо основ та поживних речовин. На заболочених ділянках домінують торф'яно-підзолисті ґрунти. На базі продуктів елювіогенези крейдяного мергелю сформувалися дерново-карбонатні ґрунти[2]. За сучасної доби ґрунтоутворення вплинула діяльність людини: вирубка лісів, розорювання великих площ, осушення боліт. Усе це призвело до зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення. Лісостеп Для Лісостепу характерна менша кількість опадів у порівнянні з Поліссям (450—550 мм). Крім того тут вища середньорічна температура повітря. Лісистість території незначна — близько 12 %. Територія являє собою підвищену рівнину з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи — леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15 % СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура ґрунту). Для Лісостепу характерні два типи ґрунтів. По-перше, це різноманітні чорноземи (типові, опідзолені, вилугувані та реградовані), вони утворились під трав'янистою рослинністю. По-друге — сірі опідзолені ґрунти (світло-сірі, сірі та темно-сірі), що утворились під лісовою рослинністю. Найплодючішими є типові чорноземи, які мають найвищий вміст гумусу 4-6 % та слабко кислу або нейтральну реакцію ґрунтового розчину. Степ Для Степу характерний рівнинний рельєф, трав'яниста рослинність та перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Кількість опадів становить 350—450 мм. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі — 1,3. Неоднорідність умов зволоження зумовила відмінності рослинного покриву. На півночі знаходяться найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи, вони змінюються типчаково-ковильними, на півдні переважають найбідніші полинно-типчакові асоціації. Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні ґрунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими — каштанові чорноземи. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії. Основними ґрунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу. У південній частині ґрунтоутворюючі лесовидні породи бувають засоленими, внаслідок чого утворюються чорноземи з неводостійкою і здатною до руйнування структурою. Азональні ґрунтиВ Україні засолені та солонцюваті ґрунти поширені на площі близько 4 млн га, в основному в Середньому Придніпров'ї та південному степу[3]. Україна є колискою дослідної справи по меліорації солонців, враховуючи, що найперші досліди були закладені К. К. Гедройцем на Носівській дослідній станції (Чернігівська область), а досліди в Середньому Придніпров'ї, проведені О. М. Можейком, О. М. Грінченком і Г. М. Самбуром залишаються фактично найтривалішими[3]. Ґрунти гірських районівУ горах так само сформувалися ґрунти різних типів, які змінюються відповідно до закону вертикальної поясності — від підніжжя до вершин. Українські КарпатиВ Українських Карпатах найбільші площі займають буроземи. Біля підніжжя гір у Передкарпатті поширені дерново-підзолисті ґрунти, а на Закарпатті — різновиди буроземново-підзолистих ґрунтів. Під лісами до висоти майже 1 500 м над рівнем моря утворилися малопотужні, щебенисті бурі гірсько-лісові ґрунти. Вище, на безлісих схилах, полонинах та інших вершинах гір поширені гірсько-лучні ґрунти. Кримські гориУ Кримських горах у передгірних районах та на північних схилах до висоти 450 м Кримських гір поширені гірсько-лісостепові ґрунти — дерново-карбонатні та сірі, сформовані під чагарниковою і трав'яною рослинністю. Також до основних ґрунтів Гірського Криму належать бурі гірсько-лісові, що поширені до висоти 850 м під буковими, дубовими і мішаними лісами. На яйлах з лучною рослинністю панують гірсько-лучні чорноземовидні ґрунти. На Південному березі Криму, де клімат має риси субтропічного з достатнім зволоженням переважають коричневі і червоно-коричневі ґрунти. Вони доволі родючі: вміст гумусу становить 4 %. Сучасний стан ґрунтів УкраїниУкраїна має дуже великі площі чорноземів, які є найродючішими ґрунтами у світі. Але майже в усіх регіонах з року в рік в них зменшується частка гумусу — основної речовини, яка забезпечує родючість ґрунту. Цей процес відбувається внаслідок екстенсивного ведення сільського господарства, при якому порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, в результаті чого відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, при якому гумус вимивається з верхнього шару ґрунту. Крім водної ерозії ґрунту відбувається й вітрова. Внаслідок механічної обробки чорнозем, який зазвичай має зернисту структуру, перетворюється на пил, який виноситься з полів східними сухими вітрами. Великої шкоди завдала також надлишкова меліорація, яка сприяла закисленню та засоленню, а також підтопленню великих площ ґрунтів. Загальні втрати родючих ґрунтів щорічно складають мільйони тонн. Крім того, 3,7 млн га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно статті 36 Закону України «Про землеустрій»:
Вплив бойових дій на українські ґрунтиВ результаті російсько-української війни з 2014 року, а особливо російського вторгнення в Україну 2022 року, ведення активних бойових дій з передислокацією та маневром великої кількості військ, зведення фортифікаційних споруд, укріплень та інженерних загороджень, застосування важких видів озброєння та інших дій, за попередніми оцінками, нанесли ґрунтам України значну шкоду. Повну оцінку нанесеної шкоди ще доведеться здійснити, проте українським науковцям на прикладі земель однієї з громад Харківської області вдалося проаналізувати, наскільки ці землі були забруднені та які є можливості щодо їх відновлення. В ході дослідження "Вплив війни росії проти України на українські ґрунти", проведеного ГО "Екодія", було встановлено, що на українські ґрунти був здійснений, в основному, фізичний, механічний та хімічний вплив. При цьому, як відомо, рух важкої військової техніки ущільнює ґрунт, погіршує здатність води проникати в нього та робить його більш вразливим до ерозії. Будівництво фортифікаційних споруд спричиняє зсуви, заболочування, осідання ґрунту тощо. Утворення вирв після вибухів порушує повітряно-водний режим у ґрунтах. Щодо хімічного забруднення місць активних бойових дій, результати аналізів проб показали високий рівень забруднення важкими металами, зокрема рівень кадмію перевищений – в 5 разів, цинку – в 3,5 разів, молібдену – в 2 рази. Ці забрудники мало загрожують ґрунтовим водам, однак можуть нести ризик для рослин. А якщо на таких землях в подальшому зростатимуть харчові культури, то зрештою важкі метали можуть через їжу потрапляти в організм людей та шкодити їх здоров'ю. Оцінка придатності земель (за рівнем пошкодження) здійснюється за її наступними станами:
Рівень пошкодженості ґрунтів в дослідженнях вітчизняних науковців визначались для кожної ділянки окремо, враховуючи типи та ступінь забруднення, в тому числі, місцевість вивчалась за допомогою високоточних супутникових знімків за квітень-травень 2022 року. На основі цих даних було визначено, наскільки землі придатні для подальшого використання та як їх варто відновлювати. Дослідниками було підтверджено, що основними методами відновлення ґрунтів України після завершення бойових дій на них, можуть стати: консервація (залуження), консервація (залісення), фітосанація (фітоекстрація), агротехнічна меліорація, прибирання території та інші. Відповідно, для кожного випадку має обиратися окремий підхід, зважаючи на стан ґрунту і рівня його пошкодження. "Фізичний, механічний та хімічний вплив бойових дій на ґрунти може різко змінити їх характеристики та зробити непридатними, а часом і небезпечними для використання, зокрема у сільському господарстві. Тож у повоєнному відновлені громад, особливо тих, що потерпали ще й від окупації, необхідно аналізувати стан ґрунту і визначати, як із ним далі поводитися. Так, на сильно пошкоджених землях вирощувати продуктів не можна узагалі. Найкраще і найдешевше рішення для них – це консервація, тобто тимчасове припинення будь-якої діяльності на цій землі, щоб дати їй відновитися природним способом", – повідомила Лоріна Федорова, фахівчиня зі сталого землекористування ГО "Екодія"[5]. Земля в культуріСпоконвіку український народ із глибокою повагою ставився до землі, звертаючись до неї як до матері й годувальниці. Українці клялися землею, землею бажали добра і так само землею проклинали своїх ворогів.[6] До наших днів серед українців досить поширене стародавнє добре побажання:
ПриміткиДжерела
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
