|
Кремень Василь Григорович
Васи́ль Григо́рович Кре́мень (нар. 25 червня 1947, с. Любитове, Сумська область) — український вчений, державний, політичний та громадський діяч, президент НАПН України (з 1997). Академік НАН України (з 2000), академік НАПН України (з 1995). З травня 1998 по лютий 2000 — Народний депутат України 3-го скликання (за списком СДПУ (о)), очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з питань науки і освіти. Упродовж 1999—2005 рр. перший міністр освіти і науки України об’єднаного Міністерства освіти і науки України (в урядах В. Ющенка, А. Кінаха та В. Януковича). Президент Товариство «Знання» України (з 1998), Президент Спортивної студентської спілки (з 1998 по 2018), заступник Голови Комітету з державної премії в галузі науки і техніки (з 2002), нині член Комітету з Національної премії України імені Бориса Патона; заступник Голови Комітету з державної премії в галузі освіти (2011). Почесний доктор (Київського національного університету імені Тараса Шевченка[1], Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського[2], Хмельницького національного університету[3], Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна[4], Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара[5], Львівського державного університету безпеки життєдіяльності[6], Львівського державного університету фізичної культури[7], Волинського національного університету імені Лесі Українки[8], Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника[9], Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука[10]) і професор (Київського університету імені Бориса Грінченка[11], Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського[12], Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького[13], Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»[14]) багатьох українських вишів і кількох закордонних університетів. ЖиттєписНародився 25 червня 1947 року в селі Любитове Кролевецького району Сумської області. Українець. Батько Григорій Мусійович (1921—1990) і мати Варвара Іванівна (1928) — селяни. Родовід Кременів має поколінний розпис із середини XVIII ст.[1] У 1965 році із золотою медаллю закінчив середню школу, після чого рік працював слюсарем в автопарку у місті Конотопі. Упродовж 1966—1971 років навчався у Київському державному університеті імені Шевченка на філософському факультеті, де протягом 1971—1979 роках пройшов шлях від аспіранта до заступника декана факультету. У 1976 році захистив кандидатську, а в 1991-му — докторську дисертації. 3 1979 по 1986 рік працював у ЦК Компартії України, а в 1986—1991 pp. — у ЦК КПРС, де займався питаннями розвитку освіти і науки. Протягом 1991—1992 років був заступником директора Інституту соціально-політичних досліджень РАН, упродовж 1992—1994 років обіймав посаду заступника директора з наукової роботи та завідувача відділу методології соціально-політичного розвитку Національного інституту стратегічних досліджень України. У 90-х роках працював в Адміністрації Президента України: керував службою з питань гуманітарної політики і був заступником Глави Адміністрації Президента України — керівником управління внутрішньої політики. 1997 року став президентом Національної академії педагогічних наук України. У 1998 році В. Г. Кремень обраний депутатом Верховної Ради України[15], там він очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з питань науки і освіти. Загалом В. Г. Кремень — автор понад 1500 наукових і науково-публіцистичних праць з проблем філософії, педагогіки та соціально-політичного розвитку суспільства. Головний редактор науково-теоретичного та інформаційного журналу «Вісник НАПН України»[16], голова редакційної колегії науково-практичного журналу «Директор школи, ліцею, гімназії», член редколегій: теоретичного та науково-методичного часопису «Вища освіта України», науково-практичного журналу «Гуманітарні науки», соціально-гуманітарного наукового журналу «Людина і Політика», науково-педагогічного журналу «Рідна школа», наукового часопису «Філософія освіти» й інших наукових періодичних видань. Протягом років діяльності був головним редактором і членом редколегій близько 40 періодичних видань України.[2] 2000-2005 – роки плідної інноваційної діяльності, у якій міністр освіти і науки України стає не лише ідеологом і натхненником, а й управлінцем й організатором небачених за масштабом і швидкістю перетворень у суспільстві. Основні напрями розвитку галузі розкрито у доповіді Кременя-міністра на ІІ Всеукраїнському з’їзді освітян (2001 р.), у Національній доктрині розвитку освіти, авторський колектив якої він очолював, та численних публікаціях. Практичні кроки освіти і науки України, здійснені під його керівництвом, були концептуально цілісними й логічно продовжували теоретичні наукові дослідження. Саме з його ініціативи й за безпосереднього керування в країні відбувається активний процес переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, система вищої освіти України наближається до освітніх систем розвинутих європейських країн, втілюється в життя інноваційна державна політика в галузях освіти і науки. Загальноосвітня школа переходить до нового змісту та дванадцятирічного навчання. Запроваджено вивчення іноземної мови з другого класу. Українська мова як державна вивчається всіма учнями. За роки керівництва галуззю міністра Кременя кількість учнів, що навчається українською, зросла з 62% до майже 75%. Причому без будь-якого тиску і спротиву. Навчальні досягнення оцінюють за позитивною дванадцятибальною шкалою. Обґрунтовано й триває активна підготовка переходу старшої школи до профільності. Переважно здійснено комп’ютеризацію загальноосвітніх закладів. Розпочато виконання програми «Шкільний автобус». Ухвалено програму з виготовлення та постачання до навчальних закладів обладнання нового покоління для вивчення природничо-математичних та технологічних дисциплін. Проведено експеримент із упровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Абітурієнтам було дозволено складати вступні іспити і брати участь у конкурсі одночасно у кілька університетів. А також запроваджено ще одну важливу інновацію – можливість навчання у виші за рахунок державного кредиту з наступним його погашенням протягом ряду років. Системні зміни відбуваються і у вищій освіті України. Було підготовлено нормативно-правову базу для входження вищої освіти у Болонський процес, приєднання до якого формально сталося в травні 2005 р. Упродовж кількох років було підготовлено отримання позики Світового банку для розвитку освіти України, що розпочалося з 2006 р. Істотно збільшилась кількість студентів вищих навчальних закладів. Переміни торкнулися й економічної сфери галузі. Зросло фінансування науки і освіти. Утверджуються нові форми її організації, у тому числі технопарки. Повністю ліквідовано заборгованість із заробітної платні вчителям і науковцям. Значно поліпшено умови роботи викладачів, стипендія студентів тільки в 2004 р. зросла більше ніж удвічі. Уперше в сучасній історії середню заробітну плату в освіті було підвищено незалежно від інших бюджетних сфер. Саме за керівництва галуззю міністра В. Г. Кременя відбувся злам у свідомості суспільства щодо доленосної функції освіти і науки. Не можна обійти і той факт, що саме наказ Міністра освіти і науки України Василя Кременя про заборону переслідування студентської молоді, яка прагнула висловити свою думку під час подій на Майдані Незалежності у 2004-2005 рр., сприяв перемозі Помаранчевої революції. Цей наказ був оцінений громадянами України, як прояв реальної демократії у країні з боку патріотичного істеблішменту, і сприйнятий, як заклик до сміливого й відкритого висловлення волі. Громадська діяльністьВходить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».[17] Нагороди
Наукові праціОсновні монографії:
Навчальна література:
Примітки
Джерела та література
Див. також
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
