Причини Першої світової війни

Перша світова війна — світова війна, глобальний збройний конфлікт, який відбувався перш за все в Європі від 28 липня 1914 по 11 листопада 1918 року. Під час неї загинуло понад дев'ять мільйонів солдат і цивільних жителів. Конфлікт мав вирішальний вплив на історію XX століття.

Для кожної країни існували певні причини для розв'язання Першої світової війни. Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних протиріч наприкінці XIX ст. і особливо на початку XX ст. призвели до створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що об’єднувала Англію, Францію, Російською імперією та "Троїстого союзу", до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Перша Світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них обстановку революційної кризи. Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу внаслідок нерівномірності їхнього економічного розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі. Німеччина після 70-х років XIX ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніж Англія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Російська імперія. Безпосереднім приводом для війни стало вбивство 28 червня 1914 року в Сараєві австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом. Австро-Угорщина заявляє протест Сербії і просить провести розслідування за участі австрійської поліції, для того щоб виявити терористичні організації, спрямовані проти Австро-Угорщини. Паралельно із цим йдуть напружені секретні дипломатичні консультації між Сербією і Російською імперією з одного боку і між Австро-Угорщиною та Німецькою імперією з іншого боку.

Другою причиною війни був той факт, що на початку XX ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітарізація свідомості величезних мас людей.

• Не мала наміру відчужено спостерігати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну і Південно-Західну Африку;
• Здійснювала проти Німецької імперії неоголошену економічну і торгову війну;
• Здійснювала активні військово-морські приготування на випадок агресивних дій з боку Німецької імперії;
• Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав.

Британія була стурбована економічним домінуванням Німеччини в Європі та світі. На початку 90-тих років ХІХ століття Німеччина посідає перше місце за обсягами ВВП в Європі, відтісняючи на друге місце Британію. Британський уряд не може змиритись з цим фактом, враховуючи, що протягом багатьох століть Британія була «майстернею світу», найбільш економічно розвиненою країною. Звичайно, Британія відчувала себе ураженою, вона жадала помсти, тепер вже економічної.

• Прагнула узяти реванш за поразку, завдану їй Королівством Пруссія у франко-пруській війні 1870 року;
• Мала намір повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від Французької республіки 1871 року;
• Зазнавала збитків на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами.

У 1871 році в Дзеркальному залі Версальського палацу відбулось тріумфальне об'єднання Німеччини. Була утворена друга імперія. Проголошення відбувалось на тлі Франко-прусської війни, в якій Франція зазнала катастрофічної поразки. Це стало національним приниженням: мало того, що Наполеон III, імператор всіх французів, був взятий в полон майже відразу, від другої імперії у Франції залишились одні руїни. Виникає Паризька комуна, чергова революція, як це часто буває у Франції. Війна закінчується тим, що Франція погоджується з поразкою, яку наносить їй Німеччина, підписує Франкфуртську угоду 1871 року, за якою Ельзас і Лотарингія відчужуються на користь Німеччини та стають імперськими територіями.

Крім цього, Франція зобов’язується виплатити Німеччині контрибуцію у розмірі 5 млрд франків. Значною мірою ці гроші пішли на розвиток німецької економіки, що вже у 1890-х роках призвело до її небувалого підйому. Але справа навіть не у фінансовій стороні питання, а саме в національному приниженні, яке відчули французи. Про це приниження пам’ятатиме не одне покоління, починаючи з 1871 і аж до 1914 року. Саме тоді виникають ідеї реваншизму, які об’єднують всю Третю республіку, народжену в горнилах Франко-прусської війни. Не важливо хто ти: соціаліст, монархіст, центрист — всіх об’єднує ідея помсти Німеччині та повернення Ельзасу і Лотарингії.

Франція планувала повернути Ельзас і Східну Лотарингію, захистити Саарську область та лівий берег Рейну (там були розташовані сучасні промислові підприємства)

Японія планувала захопити німецькі орендні території в Китаї (півострів Шаньдунь) та острови у Тихому океані.

• Претендувала на вільний прохід свого флоту в Середземному морі, наполягала на ослабленні або перегляді на свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли;
• Розцінювала будівництво залізниці Берлін-Багдад (1898 рік) як недружній з боку Німецької імперії акт. При цьому, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російсько-британським договором 1907 року про розподіл сфер впливу в цьому регіоні;
• Протидіяла австро-угорському і німецькому проникненню на Балкани;
• Наполягала на винятковому праві протекторату над усіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійсько-угорських і антиосмансько налаштованих сербів і болгар.

Для Російської імперії ключовою темою стояло питання про слов'ян, тобто про слов’янські народи, які живуть на Балканах. Ідеї панславізму, які набирають оберти в 1860-ті роки, в 1870-ті призводять до Російсько-турецької війни, у 1880—1890-ті ця ідея залишається, і так вона переходить в ХХ століття. Улюблена ідея Російської імперії , вона остаточно втілюється в 1915 році. Основним задумом стало повернення Константинополя, поставити хрест над Святою Софією. Крім цього, повернення Константинополя мало вирішити всі проблеми з протоками, з переходом з Чорного моря в Середземне. У цьому й полягала одна з основних геополітичних цілей Російської імперії. І плюс до всього, звичайно, відтіснити німців з Балкан.

• Новоутворена держава (повна незалежність з 1878 року) прагнула затвердитися на Балканах як лідер слов'янських народів півострова;
• Планувала утворити союзну державу, включивши в неї всіх слов'ян, що проживали на півдні Австро-Угорської імперії;
• Неофіційно підтримувала націоналістичні організації, що боролися проти Австро-Угорщини і Османської імперії.

• Як нова динамічна імперія прагнула до військового, економічного і політичного лідерства на континенті;
• Почавши боротьбу за колонії тільки після 1871 року, претендувала на рівні права в колоніальних володіннях Великої Британії, Французької республіки, Бельгії, Нідерландів і Португалії. Виявляла особливу активність в отриманні ринків;
• Кваліфікувала Антанту як загрозу, що мала на меті підірвати могутність Німецької імперії.

• Була багатонаціональною імперією і внаслідок міжнаціонального протистояння була постійним вогнищем нестабільності в Європі;
• Прагнула утримати захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину;
• Протидіяла Російській імперії, що хотіла контролювати всіх слов'ян на Балканах, і Королівства Сербія, що претендувала на роль об'єднувального центру південних слов'ян імперії.

• Встановлення контролю над східним узбережжям Адріатичного моря (Далмація, Албанія тощо);
• Приєднання Тіролю;
• Повернення Савої та Ніцци, що входили до Франції;
• Загарбання Тунісу та Східної Африки (Сомалі, Ефіопія, Кенія).

• Полянський П. Б. — Всесвітня історія / Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Генеза, 2010. — 252 с.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.