Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні
Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні — угода про припинення військових дій між Німецькою імперією та Антантою. Започаткована 5 жовтня 1918 року, коли німецьким урядом було офіційно оголошено про готовність Німеччини до капітуляції перед Антантою. 10 листопада 1918 року Берлінською радою прийнято рішення створити тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, яка 11 листопада 1918 року підписала у Комп'єні договір про повну капітуляцію імперської армії Німеччини і поклала край Першій світовій війні. ІсторіяПередумовиНа вересень 1918 року становище Німеччини з кожним днем дедалі погіршувалося. Загальностратегічна обстановка на фронтах світової війни багато в чому покращилась на користь Антанти. Союзникам вдалося досягти рішучого переваги в силах над Німеччиною. У вересні в правлячих колах Німецької імперії досить відкрито розпочали обговорювати про загрозу воєнної катастрофи[1]. Внаслідок безперервних мобілізацій гостро відчувалася нестача робочої сили у промисловості. Внутріполітична обстановка всередині країни загострювалася, невдоволення переростало у відкрите обурення німецького народу. На фоні цієї загрозливої ситуації у міру розгортання наступальних операцій Антанти стан німецької армії ставав усе більш важким. 1 жовтня уряд Гертлінга пішов у відставку, а 3 жовтня був утворений кабінет на чолі з принцом Максом Баденським, що мав репутацію ліберала і пацифіста[2]. У ніч на 4 жовтня через німецького посланника в Швейцарії новий німецький уряд відправив президентові США В. Вільсону телеграму з проханням про перемир'я і початок мирних переговорів на основі «Чотирнадцяти пунктів», викладених в його посланні до конгресу від 8 січня 1918 року[3]. Спочатку В.Вільсон погодився розпочати переговори при умові відведення німецьких військ із захоплених територій і зречення кайзера. Але, з огляду на жорстку позицію Франції, Великої Британії та Італії, таки міри успіху не мали. 3 листопада у місті Кіль повстали військові моряки. Незабаром у Берліні на боротьбу піднялись робітники[4]. В результаті Листопадової революції монархія була повалена. Імператор Вільгельм ІІ втік з країни до Нідерландів, де 28 листопада він підписав формальний документ про зречення від престолу. У Берліні був сформований республіканський уряд, на який і покладалося завдання завершити війну. Умови капітуляціїВранці 8 листопада німецька делегація прибула на станцію Ретонд в Комп'єнському лісі, де і була прийнята маршалом Фошем[5]. Їй були зачитані умови перемир'я. Вони передбачали припинення військових дій, евакуацію протягом 14 днів окупованих німецькими військами районів Франції, територій Бельгії та Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингії[6]. Війська Антанти займали лівий берег Рейну (причому утримання окупаційної армії цілком покладалося на Німеччину), а на правому березі передбачалося створення демілітаризованої зони. Німеччина зобов'язувалася негайно повернути на батьківщину всіх військовополонених, а також евакуювати свої війська з території країн, що входили раніше до складу Австро-Угорщини, з Румунії, Туреччини та Східної Африки. Німеччина повинна була видати Антанті 5 тис. артилерійських гармат, 30 тис. кулеметів, 3 тис. мінометів, 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, 2 тис. літаків, 10 тис. вантажних автомобілів[7], 10 лінійних кораблів, 6 важких і 8 легких крейсерів, 50 есмінців і 160 підводних човнів[8]. Решта кораблів німецького військово-морського флоту роззброювалися і інтернувалася союзниками. Блокада Німеччини зберігалася. Для відповіді німецька делегація отримала 72 години. Термін ультиматуму закінчувався 11 листопада в 11 годин ранку за французьким часом. Зрештою, залякуючи переможців «більшовицькою небезпекою», німецька делегація домоглася деяких поступок. Так, кількість кулеметів, які підлягають видачі, було знижена до 25 тис., літаків — до 1,7 тис., вантажних автомобілів — до 5 тис.[9]. Були зняті вимоги про видачу підводних човнів[10]. Британський історик Нейл Грант так коментував капітуляцію:
Див. також
Джерела
Примітки
Посилання
|