Наука — це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично та має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження.
Історія зародження й становлення української науки налічує багато століть, адже у своєму розвитку вона пройшла довгий шлях. Від перших елементів науки в стародавньому світі, у зв'язку з потребами суспільної практики, що мали суто практичний характер, — аж до наших часів, коли наука стала по суті джерелом економічного зростання і невід'ємною складовою національної культури та освітиУкраїни.
З часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів античних стародавніх грецьких міст-держав (VIII–VII ст. до н.е.) існують відомості про збирання донаукового знання на території сучасної України. Найвідомішими грецькими містами-державами того часу були: Ольвія (нині с. Парутине в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія, Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії) та інші[1]. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Мешканці приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику, красномовство. Розвивалися історія і філософія.[джерело?] Особливе значення приділялося медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін). В Ольвії існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «...на Таврійському півострові є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби»[2]. Невипадково відомий вчений Діонісій Малий (*475—†550) походив зі Скіфії (історичноетнічноїУкраїни).[джерело?].::::::::::::::::читати далі
Про важливість проблеми ще 1965 року зазначив доктор історичних наук Леонід Коваленко: «Посилений інтерес до питання про час виникнення Кам'янця-Подільського — це не просто історія самого міста, а по суті йде справа про ширше коло питань: про Поділля в часи Давньоруської держави загалом, ступінь економічного й культурного життя краю» [3].
.::::::::::::::::читати далі
Культу́ра (лат.Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.
Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й привели в своїй праці («англ.Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття...
Бухгалтерський о́блік — процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень[5].
Об'єктами бухгалтерського обліку є майно організацій, їх зобов'язання і господарські операції, здійснювані організаціями в процесі їх діяльності.
Загальний опис
Основним завданням бухгалтерського обліку є формування повної і достовірної інформації про діяльність організації і її майнове положення, необхідною внутрішнім користувачам бухгалтерської звітності — керівникам, засновникам, учасникам і власникам майна організації, а також зовнішнім — інвесторам, кредиторам і іншим користувачам бухгалтерської звітності..::::::::::::::::читати далі
Статисти́чна фі́зика — розділ теоретичної фізики, що вивчає системи з дуже великим числом частинок у стані локальної рівноваги.
Звичайно, при дослідженні таких систем нас не цікавить майже випадкова поведінка кожної конкретної мікроскопічної частинки. Статистична фізика саме відслідковує, як з таких мікроскопічних рухів складається усереднена еволюція системи в цілому.
Статистична фізика дає обґрунтування термодинаміці багатьох реальних систем: ідеальних газів, реальних газів, квантових газів, простих конденсованих середовищ (наприклад, ідеальних кристалів, спінових ланцюжків).
Зокрема, вона дає тлумачення фізичної природи запроважденого в термодинаміці терміну ентропії, і пояснює закон
неспадання ентропії..::::::::::::::::читати далі
Сторінка з «Алгебри» аль-Хорезмі — перського математика, від імені якого походить слово алгоритм.
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім’ям узб.математикааль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв’язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп’ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов’язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості..::::::::::::::::читати далі
Основні терміни і поняття аграрних та медичних наук
Сільськогосподарські товариства (СГТ) — товариства, метою яких є розвиток й удосконалення сільського господарства і його окремих ділянок, організація науково-дослідних робіт, видавництво фахових праць та журналів, поширнення сільськогосподарської освіти, допомога членам товариств у раціоналізації господарства (створення сільськогосподарських станцій, проведення виставок, публікації у пресі, посередництво в купівлі сільськогосподарських машин, постачанні насіння, збуті сільськогосподарської продукції тощо).
СГТ існують в Європі від другої половини XVIII століття.
Перше СГТ Російської імперії — «Імператорське вільне економічне товариство» (від 1765, Санкт-Петербург). Воно, як і «Імператорське Московське товариство сільського господарства» (від 1819), своєю діяльністю охоплювало землі центральних та східних українських губерній.
.::::::::::::::::читати далі
Назва двигуна внутрішнього згоряння пов'язана з тим, що, на відміну від парової машини, горіння відбувається в закритій камері, в яку спеціально сконструйованими системами подається рідке або газоподібнепаливо та повітря, кисень у складі якого виконує роль окисника. Гарячі гази, що утворюються при згорянні палива, створюють значний тиск, енергія якого перетворюється у механічну роботу..::::::::::::::::читати далі
Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України — науково-дослідна та лікувальна установа НАМН України.
Історія інституту
Засновний у 1950 році на базі Київського психоневрологічного інституту, організованого у 1927 році. За ініціативи Олександра Арутюнова інститут створювався у вигляді науково-дослідного та лікувального закладу, що сприяло розвитку таких дисциплін, як нейрорентгенологія, отоневрологія та нейроофтальмологія, а також подальшому нейрофізіології, нейропсихології тощо.
З 1964 по 1993 pр. інститут очолював академік А. П. Ромоданов. Після його смерті у 1993 році інституту було присвоєно його ім'я. З 1993 по 2013 директором був академік НАН та НАМН України Ю. П. Зозуля. В квітні 2013 року інститут очолив академік НАМН України Є. Г. Педаченко..::::::::::::::::читати далі
Обсерваторія Львівської політехніки , Обсерваторія Львівського політехнічного інституту або Астрономічна обсерваторія Національного університету «Львівська політехніка» — українська астрономічна обсерваторія, розташована в місті Львові на висоті 340 метрів над рівнем моря. Діяла з 1877 не менше 35 років. В цей час наступницею традицій та історії обсерваторії можна вважати кафедру вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська політехніка». Під час її активної роботи була Австро-Угорсько. та офіційно називалася по нім.Observatorium der kk Technischen Hochschule in Lemberg і по пол.Obserwatorium Ck Szkoły Politechnicznej we Lwowie .
Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського є спадкоємцем першого вищого навчального закладу в Криму — Таврійського університету, створеного в 1918 році за ініціативою Соломона Крима. У лютому 1921 року його було перейменовано у Кримський університет імені М. В. Фрунзе.
В 1925 році на базі університету був створений Кримський державний педагогічний інститут. У лютому 1972 року він був перетворений у Сімферопольський державний університет імені М. В. Фрунзе. Одним з перших ректорів університету був український вчений-натураліст, основоположник геохімії й біогеохімії — академік Володимир Вернадський..::::::::::::::::читати далі
Науково-технічний журнал «Науковий вісник Національного гірничого університету» («Науковий вісник НГУ») (англ.Scientific Bulletin of National Mining University) із серії наукових журналів, що видаються вищими навчальними закладами. Журнал зареєстрований ВАК України (Постанова № 1-05/1 від 10.02.2010 р.) як фахове видання з технічних, геологічних і економічних наук. Видається з 1998 року. Виходить 6 разів на рік..::::::::::::::::читати далі
Мета видання - висвітлення актуальних проблем гірничодобувної і енергетичної галузей промисловості та шляхів їх рішення за допомогою фундаментальних і прикладних досліджень, нових наукових підходів до розробки технологій, аналізу економічних аспектів роботи підприємств, а також питань удосконалення діяльності вищої школи.
Україна ХХІ століття : стратегія науки // Освіта. — 1992.
Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє: Щорічник. — Випуск 14–15 / За заг. ред. М. В. Лазаровича. — Тернопіль: Видавництво ТНЕУ «Економічна думка», 2010. — 340 с.
Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. — К.: Грамота, 2005. — 448 с.
Попадмитриу С. Брак русской княжны Мстиславны–Добродеи с греческим царевичем Алексеем Комниным, т. 11 (1–2). — Византийский временник, 1904.
Науково-популярні телепрограми та кінофільми України
«Сім кроків за обрій» — науково-популярний фільм, знятий в 1968 році на студії «Київнаукфільм» режисером Феліксом Соболєвим. Сенсаційний для свого часу фільм досліджує межі можливостей людського мозку, творчих і сенсорних здібностей людини.
У кіноекспериментах, поставлених у фільмі, беруть участь: лічильник-феномен І. Шелушков; Б. Дрожін — людина, яка нібито володіє телепатичними і сенсорними здібностями; гросмейстер, чемпіон світу з шахів Михайло Таль, що дає у фільмі сеанс одночасної гри на десяти дошках наосліп; гіпнотизер В. Райков, який за допомогою гіпнозу домагається «вивільнення» потенційних можливостей серед учасників експерименту.
.::::::::::::::::читати далі
1894 — з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу.
Народився, правдоподібно, в одному з лемківських[9]сіл поблизу Коросна. Ґрунтуючись на тому, що він писав латинською мовою (інакше тоді не міг), польські дослідники трактують його як польського літературного і культурного діяча.
Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками. За даними польської дослідниці Марії Цитовської, народився в сімї бурмістра Кросна (з 1480) Яна Проклера - німецького походження, власника 2-х будинків, саду. Документи свідчать про те, що мав сестер Софію, Барбару, мачуху Катажину.[10]
Навчався спочатку в парафіяльній школа Кросна, потім у Краківській академії (університеті) з 1491-го.[11]) Продовжив студії у Грайфсвальдському університеті (Німеччина), де познайомився з професором права, гуманістом, поетом Петром з Равенни. Тут отримав звання бакалавра 29 січня 1500[10] (чи магістра) і залишився викладачем. За даними Марії Цитовської, після отримання ступеня бакалавра поновив студії в Кракові, вивчав твори античних авторів, зокрема, Вергілія, Овідія, Горація, Стація, Лукана, Теренція, Ціцерона.::::::::::::::::читати далі
Обраний життєпис українська науки. Соціологи, політологи та вчені воєнних наук
Іри́на Ериківна Беке́шкіна — український соціолог, спеціаліст у галузі політичної та електоральної соціології. Директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва[12].
Працювала науковим редактором журналу «Філософська думка», молодшим і старшим науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР. З 1991 року — науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
З 1996 року — заступник директора (нині директор) Фонду «Демократичні ініціативи», з 2001 року — його науковий керівник. Науковий редактор бюлетеню «Політичний портрет України» фонду «Демократичні ініціативи»..::::::::::::::::читати далі
У 1905—07 роках перебував у Палестині, викладав у Назаретській учительській семінарії. З 1907 року служить у Московському архіві Міністерства юстиції.
1908 керував археологічними розкопками курганів у Полтавській губернії; брав участь у XIV Археологічному з'їзді в Чернігові.::::::::::::::::читати далі
Працював 1981–1984 в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології АН УРСР, 1985–1988 — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному інституті.
Авагян — один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики). Автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, ініціатор та керівник ::::::::::::::::читати далі.
Один з лідерів народовецького руху в Галичині, редактор «Газети шкільної» (видавав власним коштом,[15] 1875–1879 рр.), «Зорі» (двотижневий, заснував, шість років видавав власним коштом[17] 1880–1885 рр.). Автор підручників з мови, літератури, німецько-українського словника (1867 р.), «Старинної історії Галичини» (1894 р.). Переклав «Слово о полку Ігоревім» (1884 р)..::::::::::::::::читати далі
Обраний життєпис українська науки. Економісти, демографи та статистики
Волобуєв Михайло Симонович (* 11 (24) січня1903(19030124), Миколаїв — † 20 червня1972, Ростов-на-Дону) — український економіст 1930-тих років. Науковий працівник науково-дослідного інституту ВУАН у Харкові. Автор концепції економічної самодостатності УССР.
Жертва сталінського терору.
Михайло Волобуєв народився y Миколаєві. Навчався у гімназії, екстерном закінчив економічний відділ Харківського інституту профосвіти. 1921-22 — заступник завідуючого Миколаївського, 1922 — Вінницького губернського відділів освіти. З 1923 працював у Харкові у Головполітосвіті, викладав у Харківському фармацевтичному технікумі, Інституті народної освіти, фінансово-економічному технікумі; згодом — професор політичної економії Харківського механіко-машинобудівного інституту (1930-33 — завідувач кафедри). 1928 у журналі «Більшовик України» (№ 2-3) було вміщено статтю Волобуєва (подану до редакції ще 1927) під назвою «До проблеми української економіки» [18]. У статті, що мала дискусійний характер, було окреслено фази розвитку колоніальної політики царату в Україні до жовтневих подій 1917 і спростовано версію про повну єдність дореволюційної російської економіки. На думку Волобуєва, ця економіка була єдиною на антагоністичній імперіалістичній основі, але, з погляду відцентрових сил пригнічених нею колоній, вона являла собою комплекс національних економік. На думку Волобуєва, єдиний господарський комплекс являла собою Україна, що, однак, ігнорували і російські економісти, і московські керівні установи (зокрема Держплан СРСР), які взагалі уникали навіть самої назви «Україна», віддаючи перевагу термінам «Південь», «Південний район», «Південно-Західний», «Південь Європейської Росії», «Південноросійське господарство», вважаючи Україну колонією європейського типу, що увійшла до складу СРСР. Волобуєв заявив, що Україна має всі ознаки колонії Росії і економічно експлуатується нею [19].
Волобуєв стверджував, що Україна має власні шляхи розвитку і що вона мусить підготуватись до вступу у світове господарство у випадку перемоги революції «не лише в колишній Росії, а по всій земній кулі» як рівноправна частина цього світового комплексу..::::::::::::::::читати далі
Народився 25 жовтня1947 року в ІзяславіХмельницької області. Закінчив 1971 року географічний факультет Київського універу. Працює в університеті з 1976 року старшим інженером, молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником науково-дослідної частини географічного університету. У 1987–2001 роках доцент, з 2001 року професор кафедри геоморфології та палеогеографії. Кандидатська дисертація «Сучасні геоморфологічні процеси Північно-західного Причорномор'я та їх інженерно-геоморфологічна оцінка» захищена у 1983 році, докторська дисертація «Сучасний рельєф і морфогенез морфокліматичної зони як екологічний фактор» захищена у 1999 році. Читає курси: «Геоморфологія та палеогеографія», «Геоморфологія міст», «Еколого-геоморфологічні проблеми України», «Екологічна геоморфологія». Розробляє концепцію спадковості становлення еколого-геоморфологічних досліджень::::::::::::::::читати далі
Обраний життєпис українська науки. Геологи та гірничі інженери
Шнюков Євген Федорович — вчений-геолог, академік НАН України (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989, 2000), дійсний член Міжнародної академії наук (МАН) Євразії.
Народився в Курську. «Велику роль у розвитку моєї особистості, — згадував Пузанов, — зіграла наша перша поїздка в Крим, яка розкрила переді мною зовсім новий, яскравий світ…» 1904 року закінчив Курську класичну гімназію. І того ж року вступив на природниче відділення Московського університету. Великий вплив на формування особистості Пузанова мали лекції Климента Тімірязєва, Михайла Мензбіра.
Обраний життєпис українська науки. Медики, ветеринари та вчені аграрних наук
Володимир Миколайович Дмитрієв (1838—1904) — доктор медицини, громадський діяч і кореспондент Миколаївської головної фізичної обсерваторії.
Могила Володимира Дмитрієва
Після закінчення курсу на медичному факультеті Московського університету служив два роки на флоті, потім служив земським лікарем в Ялті, де вивчив Південний берег Криму в кліматичному і кліматолікувальному відношенні. За задумом Дмитрієва в Ялтинському повіті були організовані метеорологічні спостереження в декількох пунктах. Зібрані їм дані розроблені в його «Нарисі кліматичних і санітарних умов південного берега Криму» (Ялта, 1890)..::::::::::::::::читати далі
У 1962 р., повернувшись до Києва, пішов працювати на завод «Арсенал», де брав участь у розробленні астронавігаційної апаратури для космічних ракет та її випробовуванні на космодромах Байконур і Плесецьк. Після закінчення аспірантури Київського державного університету (спеціальність
«астрофізика»), де науковим керівником К. І. Чурюмова був професор С. К. Всехсвятський, залишився працювати науковим співробітником на кафедрі астрономії КДУ. Спостерігав за кометами на заміській станції Київського університету в селі Лісниках і під час
астрономічних експедицій у високогірні райони Середньої Азії, Кавказу, до Сибіру, у Приморський край, на Чукотку і Камчатку..::::::::::::::::читати далі
Народився в с. Грузька, нині — Фастівського районуКиївської області. Закінчив фізико-математичний факультет Київського педагогічного інституту в 1959 році. З того часу вся його трудова та науково-педагогічна діяльність безпосередньо пов'язана з КПІ, де він пройшов шлях від асистента до професора. Тут він під керівництвом Ю. Л. Далецького успішно закінчив аспірантуру і в 1966 р. захистив кандидатську дисертацію «Диференціальні рівняння у функціональних похідних і деякі питання варіаційного числення, пов'язані з ними», а згодом — і докторську «Квазілінійні еліптичні рівняння і нелінійні напівгрупи стискань» (1996). Через рік отримав звання професора. Займав посаду завідувача кафедри вищої математики № 3 (1982–1986 рр.) За цей час йому вдалося згуртувати колектив викладачів, які вміло поєднували педагогічну діяльність з науковими пошуками..::::::::::::::::читати далі
Закінчив механіко-математичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка (1965–1970). Захистив дисертацію за темою «Групи та контекстно-вільні граматики» (1972). У 1994 році захистив докторську дисертацію за темою «Рекурсивні перетворювачі інформації».
Асистент (1970–1972), старший викладач (1972–1974), доцент (1974–1977) факультету кібернетики КНУ ім. Т. Шевченка. Завідувач кафедри теоретичної кібернетики (1977–1980), завідувача кафедри математичної лінгвістики (1980–1984). З 1984 року — професор, завідувач кафедри математичної інформатики. З 2004 року — декан факультету кібернетики.
З 1992 року завідувач відділу інтелектуалізації інформаційних технологій Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України. Член бюро відділення інформатики НАН України.
.::::::::::::::::читати далі
Обраний життєпис українська науки. Металознавці та машинобудівники
Віктор Іванович Бузанов (31 серпня1934, Київ — 6 лютого2007) — науковець в області оптичного й оптикоелектронного приладобудування, кандидат технічних наук (з 1983 року), академікАкадемії технологічних наук України (з 1993 року), Міжнародної академії «Контенант» (з 2002 року) і Міжнародної академії навігації і управління рухом (з 1999 року), керівник ЦКБ «Арсенал» в 1977–2006 роках.
Народився 31 серпня1934 року в Києві у родині вченого-рослинника Івана Бузанова. В 1958 році закінчив Київський політехнічний інститут за фахом «інженер-механік». З 1958 року працював в Центральному конструкторському бюро (ЦКБ) заводу «Арсенал» (Київ), де до 1977 року пройшов шлях від інженера-конструктора до начальника ЦКБ виробничого об'єднання «Завод Арсенал». У 1977–1991 роках — начальник ЦКБ виробничого об'єднання «Завод Арсенал», у 1991–1993 роках — начальник, головний конструктор, у 1993–2000 роках — директор, головний конструктор ЦКБ «Арсенал», з 2000 року директор, головний конструктор казенного підприємства «ЦКБ Арсенал»..::::::::::::::::читати далі
