Елліністичний період, або Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 рр до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 року до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в 30-х роках 19 століття німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.:::::::::::::::: Докладніше
В 306 році до н. е. заснував філософську («епікурейську»)школу в Афінах, використовуючи головні положення філософії Демокріта (вчителем Епікура був послідовник Демокріта Навсіфан). Водночас Епікур створив зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд з дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності».
Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів є специфічним відображенням факту з'явлення у людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — цей «соціальний атом» — набуває в собі (а не в космічному світопорядку, котрий розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. В цілому, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів (людина теж лише об'єкт), у Епікура — до суб'єкта. Епікура хвилювало не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного водіння.
Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачав у основному правилі мудрості — вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Йдеться саме про «відхилення» від страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність. :::::::::::::::: Докладніше
Стародавня Греція в музеях України
Одеський археологічний музей, збірка давньогрецької кераміки, фото 2010 року.Миколаївський обласний краєзнавчий музей, збірка давньогрецької кераміки, фото 2013 року.
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.
Пергамський вівтар.«Переможниця Афіна і велетень Алкіоней», горельєф. Берлін.
Ювелірство Стародавньої Греції
Золоте намисто з використанням плетива і Геркулесового вузла, 3 ст. до н.е., Державне античне зібрання, Мюнхен.
Варто почитати
Mylonas in American Journal of Archeology48 (1944) pp 143ff. A case for the subject as Zeus.
Mattusch, Carol C. 1988. Greek Bronze Statuary: From the Beginnings Through the Fifth Century B.C. (Ithaca:Cornell University Press) pp. 150-53.
Gisela M.A. Richter, reviewing H. G. Beyen, La Statue d'Artemision in American Journal of Archaeology35.2 (April 1931), pp. 242—243; C. A. Robinson, Jr., «The Zeus Ithomatas of Ageladas», American Journal of Archaeology49.2 (April 1945, pp. 121—127) p. 127, note 40.
Karouzos, «Ho Poseidon tou Artemisiou» Deltion13 (1930–1931) pp 41-104, and «The find from the sea off Artemision», Journal of the Hellenic Society49 (1929).
John Boardman, «Greek art and architecture», in J. Boardman, J. Griffin and O. Murray, eds. Greece and the Hellenistic World (Oxford History of the Classical World, vol. I), 1988, illus. p. 284.
