Анта́рктика — в широкому значенні південна полярна область Землі, до складу якої входить материк Антарктида та ділянки Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, що межують з Антарктидою (або води Південного океану). Групи островів: Південна Джорджія, Південні Сандвічеві, Південні Оркнейські, Південні Шетландські, Крозе, Кергелен, Баллені, Петра I тощо. У вузькому розумінні це лише південна полярна область світового океану без Антарктиди. Певних меж Антарктика не має їх проводять по ізотермі +10 °C найтеплішого місяця або по крайній північній межі пакового льоду (на 1 листопада), або по межі поширення айсбергів. В останній час за межі Антарктики вважають зону антарктичної конвергенції, тобто зону збіжності полярних вод з водами помірних широт, яка розташована між 48° та 55° південної широти.
В умовних межах площа Антарктики — близько 50-60 млн км², з яких понад 3/4 припадає на водні простори з ::::::::::::::::читати далі
Територія Антарктиди ділиться на географічні площі та області, які були відкриті роками раніше різними мандрівниками. Область, досліджувана і названа на честь відкривача (або інших осіб), називається «земля».
Масив включає в себе високе центральне плато Вінсон з кількома піками до 4800 метрів (15730 футів), найвищі з яких: пік Вінсон (4892 м), пік Клінч (4841 м), пік Корбет (4822 м) та інші і кілька хребтів, які відходять в південно-західному і північно-східному напрямку від основного плато..::::::::::::::::читати далі
Террор — великий щитовий вулкан, висотою 3 230 м, який формує східну частину острова Росса в Антарктиді. Він має численні конуси шлаку, покриті в основному снігом і льодом. Це другий за величиною з чотирьох вулканів, які утворюють острів Росса, розташований за 33,86 км на схід від вулкану Еребус.
Вулкан був відкритий в 1841 році відомим мореплавцем і полярним дослідником Антарктики Джеймсом Кларком Россом і названий на честь одного із своїх кораблів («Террор»).
Вивчення гірських порід вулкану дало змогу встановити приблизний вік, який коливається в діапазоні від 0,82 до 1,75 мільйона років. Вулкан Террор не виказує ознак вулканічної активності. Час останнього виверження невідомий. У 2000 році, в районі вулкану, був зафіксований сильний землетрус.
.::::::::::::::::читати далі
Відомий мореплавець і полярний дослідник Антарктичних областей Джеймс Кларк Росс в 1841 році відкрив антарктичні вулкани Еребус і Террор, які він назвав на честь своїх кораблів. Пізніше капітан Роберт Фолкон Скотт назвав сам острів на честь першовідкривача — «Острів Росса».
Острів був базою для багатьох ранніх експедицій по підкоренню Антарктиди. Це було і досі є самою південною ділянкою суші до якої можна дістатися морським шляхом. Хижі побудовані для експедицій Роберта Скотта і Ернеста Шеклтона досі стоять на острові і збереглися як історичні пам'ятки.
Півострів Едуарда VII, або Земля Едуарда VII, або Земля Короля Едуарда VII (англ.King Edward VII Land) — великий, покритий льодами півострів в ЗахіднійАнтарктиді.
Півострів Едуарда VII являє собою крайній північно-західний край Землі Мері Берд і іноді розглядається не як самостійна Земля, а як частина Землі Мері Берд.
Акаде́мік Верна́дський (до 1996 — Фараде́й (англ.Faraday Station)) — єдина українськаантарктична станція, розташована на мисі Марина острова Галіндез за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова. Вона працює цілий рік і є метеорологічною та географічною обсерваторією. Заснована у 1953 році як британська станція «Фарадей»; в лютому 1996 року була придбана Україною за символічну ціну в один фунт стерлінгів у Британії і була передана Англійським Антарктичним Товариством та перейменована на «Академік Вернадський» на честь видатного українського вченого академіка Володимира Івановича Вернадського, першого президента НАН України.
Проведення наукових досліджень на Шостому континенті — це головне призначення української антарктичної станції «Академік Вернадський». Для виконання цієї задачі підпорядковано всю життєдіяльність станції та Національного антарктичного наукового центру.
Метою Державної цільової науково-технічної програми проведення досліджень в Антарктиці на 2011—2020 роки є забезпечення проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень в Антарктиці, ефективного функціонування антарктичної станції «Академік Вернадський», виконання Україною міжнародних зобов'язань відповідно до Договору про Антарктику та науково обґрунтованої оцінки перспектив.::::::::::::::::читати далі
З самого початку експедиція виявилася втягнутою в полярну гонку з полярною антарктичною командою Руаля Амундсена[1]. Скотт із чотирма супутниками досягли Південного полюса 17 січня1912 року, через 35 днів після Руаля Амундсена, і загинули по дорозі назад, провівши на антарктичному льодовику 144 дні. Виявлені через 8 місяців після загибелі експедиції щоденники, зробили Скотта «архетиповим британським героєм» (за висловом Р. Хантфорда), його слава затьмарила славу Амундсена-першовідкривача Південного полюса.
Тільки в кінці XX століття досвід експедиції Скотта привернув увагу дослідників, які висловили чимале число критичних зауважень з приводу особистих якостей лідера і спорядження експедиції. Дискусії з цього приводу тривають донині..::::::::::::::::читати далі
Білий полон (оригінальна назва Eight Below) — пригодницький фільм 2006 року кінокомпанії Уолт Дісней(Walt Disney Pictures) про життя собак в Антарктиці. Дітям до 13 років рекомендується перегляд з батьками.
Дія фільму відбувається на просторах Антарктики. Співробітник антарктичної станції Джеррі Шепперд і професор університету Девіс МакЛарен відправились на собачих упряжках на пошуки метеориту. На зворотному шляху професор зламав ногу, а Джеррі потребував допомоги через відмороження. Через сильний буревій склад станції довелося евакуювати, а собаки північної їздової породи (6 сибірських хаскі та 2 аляскінських маламута) лишились.
Спершу припускалось повернення через декілька днів, але продовження буревію і наступний початок зими, не дозволили це зробити. Собакам довелось виживати арктичною зимою власними силами протягом 6 місяців. Зрештою, в живих лишилось тільки шість з восьми собак. Джек не хотів зірватися з ланцюга і замерз або ж помер з голоду, Дьюі зірвався з урвища. Третя — вожак зграї Майя — була поранена морським леопардом, проте це відбулось незадовго до повернення Джеррі, тому собаку врятували.::::::::::::::::читати далі
Вільсон народився в районі Монпельє міста Челтнем у графстві Глостершир23 липня1872 року. Він був другим сином і п'ятою дитиною у сім'ї лікаря д-ра Едварда Томаса Вільсона (1832–1918) і його дружини, Мері Агнес, (уродж. Вішов, 1841–1930).
Дитинство і більшу частину своєї юності провів на фермі, де батьки його матері розводили птицю, тому дуже рано його увагу привернула орнітологія, природничі науки і малювання. Закінчив підготовчу школу в Кліфтоні, (Брістоль), в дев'ятирічному віці заявив, що стане натуралістом. Після невдалої спроби отримати стипендію на навчання, відвідував Челтнемський чоловічий коледж екстерном. Батько заохочував його заняття наукою і живописом. У 1891 році здав іспити з відзнакою і вступив до коледжу Гонвіль і Кейс.::::::::::::::::читати далі
Пінгві́н Аделі́ (Pygoscelis adeliae) — вид пінгвінів, поширений на всьому узбережжі Антарктиди та антарктичних островах. Це один з найпівденніших видів морських птахів і один із найпоширеніших видів пінгвінів. Названий французьким дослідником Дюмоном д'Урвієм (фр.Dumont d'Urville) на ім'я своєї дружини, Аделі́ (Adélie).
Пінгвін Аделі — птах середніх розмірів, що не літає. Він ковзає по поверхні, як морська свинка. Довжина тулуба близько 70 см, вага близько 6 кг. Верх тіла чорний, черево біле. Навколо ока біле кільце. Основне живлення пінгвінів Аделі — криль, але вони їдять також рибу.Пінгвін Аделі гніздиться на побережжі Антарктиди і найближчих до материка островах: Південних Шетландських і Оркнейських.::::::::::::::::читати далі
Антарктичний щучник (лат.Deschampsia antarctica E.Desv.) — одна із двох покритонасінних рослин, які колонізували північно-західну частину Антарктичного півострова. Загалом, антарктичний щучник - це представник великого роду Deschampsia, який включає від 30 до 40 видів, які поширені як у Південній, так і у Північній півкулі. Сам же антарктичний щучник опанував великий ареал малопридатних для інших рослин умов: південь Патагонії в межах Аргентини та Чилі, Вогняну Землю, Субантарктику, а саме Південні Оркнейські острови, Південні Шетлендські, уламки колишнього мосту Скоша - Південну Джорджію, а також один із островів Південного Сандвічевого архіпелагу. Перші відомості про існування двох судинних рослин в Прибережній Антарктиці були отримані ще на початку ХХ ст. французькою експедицією в районі затоки Біскоу. Прикрашають вони і район УАС Академік Вернадський. Антарктичний щучник один з найцінніших скарбів Прибережної Антарктики. Цей щільно-дернистий злак утворює м’ясисті циліндричні висхідні пагони з трикутними листками такого не властивого Антарктиці соковитого зеленого кольору. Зимівники визнають, що момент появи зелених пагонів щучника з-під снігу один з найприємніших етапів антарктичного літа.
В умовах західного узбережжя Антарктичного півострова та прилеглих архіпелагів поширений дуже нерівномірно::::::::::::::::читати далі
Озеро Восто́к (англ.Lake Vostok) — найбільше підльодовикове озеро в Антарктиді. Розташоване в районі антарктичної станції «Восток» (77° південної широти, 105° східної довготи) під льодяним щитом товщиною близько 4000 м і має розміри приблизно 250х50 км. Приблизна площа 15,5 тисяч км². Глибина більше 1200 м.
Всього на 2007 рік в Антарктиці відкрито більше 140 підльодовикових озер.
Існування цього озера, як й інших підльодовикових озер, було передбачено (опираючись на дані досліджень і теоретичні обґрунтування) ще у 1960-70-х роках, але вважається, що саме відкриття сталося відносно недавно, у 1996 році, спільними зусиллями російських та британських вчених-полярників.
Думка про те, що при дуже великій товщині льодовика температура біля його нижньої межі може стати рівною температурі плавлення льоду, відома з кінця XIX століття. Вона випливала з уявлень П. А. Кропоткіна, що вважав, ніби в товщі великих, холодних зверху льодовиків, де не позначаються тимчасові коливання температури, остання лінійно підвищується з глибиною, як це відбувається в свердловинах, пробурених в інших гірських породах.
Виходячи з цього положення, вже у 1950-х роках океанолог М. М. Зубов ввів поняття...::::::::::::::::читати далі
Krupnik, Igor, Michael A. Lang, and Scott E. Miller, eds. Smithsonian at the Poles: Contributions to International Polar Year Science. Washington, D.C.: Smithsonian Institution Scholarly Press, 2009. (англ.)
Пургін А. В морях Антарктики. — К., 1952. (рос.)
Левшин О. Н. Достижения советских ученых в освоении Арктики и Антарктики. Рекомендательный указатель литературы. — М., 1957. (рос.)
Шлямін Б. А. Плавание в Антарктику. — Л.: Гидрометеоиздат, 1953. — 98 с.: табл., ил.(рос.)
Трёшников А. Ф. Антарктика: исследования, открытия. — Л.: Гидрометеоиздат, 1980 (рос.)
Иванов, Л. и Н. Иванова. Антарктика: Природа, история, усвояване, географски имена и българско участие. София: Фондация Манфред Вьорнер, 2014. 368 с. ISBN 978-619-90008-1-6
.svg)
.jpg)
