Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

 

Садиба на вулиці Саксаганського, 30

Садиба на вулиці Саксаганського, 30
 Редагувати інформацію у Вікіданих
50°26′11″ пн. ш. 30°30′44″ сх. д. / 50.436361111111° пн. ш. 30.512222222222° сх. д. / 50.436361111111; 30.512222222222
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
МістоКиїв
Типжитловий будинок[d] Редагувати інформацію у Вікіданих і пам'ятка архітектури[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Стильцегляний стиль Редагувати інформацію у Вікіданих
АрхітекторВолодимир Ніколаєв Редагувати інформацію у Вікіданих
Початок будівництва1899
Побудовано1900
Будівлі:
№ 30-а, № 30-б, № 30-в
Відомі мешканціБаранецький Осип Васильович
Адресавулиця Саксаганського (Київ) Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Садиба на вулиці Саксаганського, 30 — комплекс будівель у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Саксаганського. Складається з трьох будинків — № 30, № 30-б і № 30-в, які визнані об'єктами культурної спадщини, пам'ятками архітектури та містобудування[1][2].

Історія

Наприкінці XIX століття ділянка, де розташована садиба, належала швейцарській громадянці А. Бонадурер. У 1899—1900 роках за її замовленням архітектор В. Ніколаєв побудував у садибі три житлові будинки[3][4][5][6] у цегляному стилі.

Опис

Головний будинок (№ 30) стоїть на червоній лінії забудови вулиці, два флігелі (№ 30-б і № 30-в) розташовані у глибині подвір'я.

Головний будинок — чотириповерховий із підвалом, цегляний, пофарбований. Односекційний, майже прямокутний у плані. Перекриття залізобетонні пласкі, дах двосхилий, із бляшаним покриттям. Головний фасад симетричний, має стримане оздоблення у цегляному стилі, типовому для архітектури тих років — фігурне цегляне мурування, рослинний орнамент, ліплені картуші та гірлянди. Площина фасаду вертикально розчленована трьома підвищеними розкріповками, розташованими симетрично, по центральній та бокових осях фасаду. Розкріповки підкреслені лопатками (у лопатках центральної — картуші та гірлянди) і увінчані прямокутними аттиками на стовпах. Лопатки центральної розкріповки на рівні першого—другого поверхів рустовані. На центральній осі розташований парадний вхід із арковим порталом, на лівій осі — проїзд на подвір'я. Вікна прямокутні, їх декорування, яке складається із замкових каменів, аркатурних та зубчастих надвіконних смуг, підвіконних тафель з геометрично-рослинним орнаментом, на різних поверхах відрізняється. Увінчує фасад вінцевий карниз із дрібно-чарунковим ярусним аркатурним фризом. На деяких балконах збереглися оригінальні балконні ґрати з металевих арабесок.

Дворовий фасад головного будинку не має оздоблення, проте на другому—четвертому поверхах по бокових осях розташовані великі лоджії.

У 1990-х роках головний будинок під час капітального ремонту перепланували[4].

Флігелі (№ 30-б і № 30-в)

Будинки № № 30-б і № 30-в стоять у глибині подвір'я, один за одним. Обидва чотириповерхові з підвалом, цегляні, прямокутні у плані, мають пласкі перекриття і двосхилі дахи із бляшаним покриттям. Декор фасадів обидвох будинків також дуже подібний, він повторює декор головного будинку, проте значно стриманіший. З елементів декору можна зазначити зубчасті карнизи, що увінчують фасад, зубчасті надвіконні смуги, підвіконні тафлі з орнаментом (лише на будинку № 30-б). Фасади симетричні, із головним входом на центральній осі, подібно до головного будинку розкріповані вертикально. Центральну розкріповку будинку № 30-б увінчує напівциркульний щипець, будинку № 30-в — трикутний[4].

Видатні мешканці

У садибі № 30 у 1901—1905 роках мешкав Осип Васильович Баранецький — фізіолог і анатом рослин, професор кафедри ботаніки Київського університету[4].

Галерея

Примітки

  1. Наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.06.2011 № 10/38-11
  2. Інформаційний зведений перелік об'єктів культурної спадщини Голосіївського району. Станом на 1.11.2018 (PDF). www.guoks.gov.ua. Департамент охорони культурної спадщини. Архів оригіналу (PDF) за 28.01.2019. Процитовано 26 січня 2019 року.
  3. Забудова Києва, 2012, с. 495.
  4. а б в г Звід, 2004, с. 1135.
  5. Гирич, 2018, с. 364.
  6. Гирич, 2014, с. 67.

Джерела

Kembali kehalaman sebelumnya