Садиба Ханенків

Садиба Ханенків
50°26′29″ пн. ш. 30°30′53″ сх. д. / 50.441436111111° пн. ш. 30.514641666667° сх. д. / 50.441436111111; 30.514641666667
Статус	пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 48-Кв, 49 і 260049-Н)
Статус спадщини	пам'ятка архітектури місцевого значення України  і Пам'ятка містобудування України місцевого значенняd
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	архітектура модерну  і неокласицизм
Архітектор	Андрєєв Павло Сергійович
Будівництво	1887, 1913 — 1891, 1914
Відомі мешканці	Богдан Ханенко, Варвара Ханенко
Адреса	Терещенківська вулиця, 13, 15
Садиба Ханенків (Київ)
Садиба Ханенків у Вікісховищі

«Має́ток Хане́нків» — комплекс споруд на Терещенківській вулиці, до якого входять садиба № 15 (Музей Ханенків), прибутковий будинок № 13 і флігель № 15-А.

До обліку пам'яток містобудування й архітектури будинок № 13 внесено наказом Міністерства культури і туризму України № 1285/0/16-08 від 7 листопада 2008 року (охоронний номер 48-Кв), а будинок № 15 — рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 1804 від 22 листопада 1982 року і постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 3 вересня 2009 року (охоронний номер 49 і 260049-Н).

Будинок № 15, за визначенням дослідників, — «унікальна споруда другої половини XIX сторіччя», «яскравий зразок міської забудови». № 13 — зразок великого прибуткового будинку, вдало вписаного в архітектурне оточення парку Тараса Шевченка. У цілому садиба — цікавий приклад інтенсивної забудови садибної ділянки у центрі міста^[1][2].

10 жовтня 2022 року будинок зазнав пошкоджень у наслідок ракетного удару по Києву. Вибух стався на дитячому майданчику в парку імені Тараса Шевченка навпроти будівлі^[3].

24 березня 1875 року садибу (№ 15 і 17), площею 0,31 га, купила на публічних торгах Аделаїда Сулимовська. Але через борги змушена була продати ділянку, яку 6 березня 1882 року придбав підприємець Нікола Терещенко за 95 тисяч карбованців сріблом.

Сусідня садиба № 13 з 1874 року належала колезькому секретареві П. Липку-Парафієвському. На ній був триповерховий будинок, зведений у 1876—1878 роках за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва. Нікола Терещенко викупив і цю ділянку у грудні 1888 року.

Терещенко заповів садибу № 13 своїй дочці Ользі, № 17 подарував дочці Євфросинії (у шлюбі Сахновській). А незабудована ділянка № 15 дісталась дочці Варварі Ханенко (Терещенко)^[4][5].

21 червня 1913 року чоловік Варвари Ханенко Богдан викупив ділянку № 13 й оформив на її ім'я. Триповерховий будинок знесли, а на його місці у 1913—1914 роках звели шестиповерховий прибутковий будинок за проєктом архітектора Павла Андрєєва^[6].

У підвалі містилось дев'ять квартир і котельня, вище — по шість квартир. Було два гаражі.

Будинок через другий поверх з'єднали з особняком (№ 15). У квартирі № 2 розміщувалась контора музею.

За станом на 1916 рік 50 із 69 квартир орендували різні організації і приватні особи.

1919 року більшовики націоналізували садибу, а 1922 року передали житловому кооперативу.

Під час Німецько-радянської війни будинок був значно пошкоджений. У 1946—1947 його реконструювали на замовлення Південно-Західної залізниці. Приміщення перепланували на комунальні квартири^[7].

Фасад спотворений кондиціонерами і комерційними вивісками. У 2000-х роках у будинку існувало кафе, власник якого поставив незаконну прибудову. Це породжувало постійні конфлікти між ним і мешканцями будинку^[2].

У 1903—1906 роках у будинку знімав квартиру інженер Артур Абрагамсон, за проєктом якого споруджено київський фунікулер.

У 1917—1918 роках на четвертому поверсі у квартирі № 27 розміщувалось Українське науково-технічне товариство «Праця» і канцелярія Українського народного університету, заснованого «Працею» спільно з київським товариством «Просвіта» та Українським науковим товариством. У роботі товариства брали участь Олександр Вілінський, Іван Ганицький, Олександр Грушевський, Павло Зайцев, Богдан Кістяківський, Михайло Кравчук, Іван Левинський, Іван Огієнко, Григорій Павлуцький, Феоктист Сушицький, Михайло Туган-Барановський, Костянтин Широцький та інші^[8].

Споруда — шестиповерхова будівля із цокольним поверхом і підвалом. Будівля, зведена у формі каре (квадрата) із внутрішнім подвір'ям, має вигляд «будинку-колодязя», подібного до прибуткового будинку Крушевської на вулиці Богдана Хмельницького, 32. Г-подібні крила утворюють ще одне подвір'я. На центральній осі й у лівому крилі розташовані отвори проїзду у двір.

Чоловий фасад оформлений у стилі модерну з неокласичними елементами. Композиція симетрична.

Арковий проїзд оздоблений рустованим архівольтом із замковим каменем, а з боків фланкований гранітними двоколонними доричними портиками. У проїзді стіни розчленовані здвоєними доричними пілястрами.

Цокольний і перший поверхи рустовані. На балконах балюстради на кронштейнах, оздоблені акантом і пальметами. Замкові камені вікон на третьому поверсі прикрашені по черзі жіночим і чоловічим маскаронами.

Міжвіконня у простінках шостого поверху під карнизом декоровано 14 барельєфами, на яких чергується зображення двох оголених юнаків-супутників Діоніса, одного з гронами винограду, другого з плодами.

Фасад увінчує балюстрада^[9].

• Декор будинку № 13
• 
  Балкони й оздоблення
• 
  Маскарони
• 
  Супутники Діоніса

• Перше і друге подвір'я будинку № 13
• 
  Проїзд у подвір'я
• 
  Друге подвір'я
• 
  Вхід з ліпниною

Особняк розпочали будувати навесні 1887 року. Авторство будівлі приписують архітектору Роберту Мельцеру. Проєктом також, імовірно, займався архітектор Петро Бойцов.

Фасад оформили у дусі італійських ренесансних палаццо. Нижній поверх оздобили рустом. Стіну другого поверху прорізають венеційські аркові вікна «Сансовіно», обрамлені архівольтом та імпостами на колонах. Будівля також декорована пілястрами у міжвіконнях і високим фризом із фестонами-гірляндами. Завершує будинок карниз, над яким поставлено балюстраду^[10].

Первісно фасад розділяло сім віконних осей^[11]. Однак будинок продовжили ще на два вікна у бік вільної ділянки між № 13 та № 15, яку 1891 року подарував Нікола Терещенко дочці Варварі. Цю частину оздобили ліпним гербом Ханенків. Автор добудови архітектор Олександр Кривошеєв^[12].

1914 року після перепланування вулиці знижено її рівень. Як наслідок, оголився глухий цокольний поверх. Від входу провели пандус, який 1924 року змінили на ґанок. Тоді ж ліквідували прохід між будинками № 13 і № 15^[13].

• Будинок № 15
• 
  Первісний вигляд на фото 1890 рік
• 
  Поява ґанку після зниження рівня вулиці
• 
  Богдан Ханенко в залі «Галерея». Фото 1900-х років

У 1887—1891 роках звели двоповерховий флігель. У подвір'ї також розташовувались одноповерхові муровані службові споруди зі стайнею, каретною і льодовнею^[14].

• Білокінь Сергій, Кадомська Марія, Елла Піскова, Тарутінова Ірина, Федорова Лариса. Садиба Ханенків // Звід пам'яток історії та культури України. Київ: С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — Т. 1. Ч. 3. — С. 1593—1599.
• Кадомська Марія та ін. Прибутковий будинок на Терещенківській, 13 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ: С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — Т. 1. Ч. 3. — С. 1593, 1595—1596.
• Друг Ольга, Малаков Дмитро. Особняк на Терещенківській, 15 // Особняки Києва. — К. : «Кий», 2004. — С. 467—483.
• Ciechowski Wacław. Палац Богдана Ханенка // Київ та його пам'ятні місця: з планом, краєвидами міста та кресленнями важливих будівель = Kijów i jego pamiątki: z planem, widokami miasta i rycinami ważniejszych budynków. — К. : Leon Idzikowski, 1901. — С. 183—189.