За визначенням дослідників, будівля відіграє роль важливого архітектурного акценту в оформленні вуличного простору. Пам'ятка містобудування й архітектури місцевого значення[1].
Будівництво і використання будівлі
На початку ХІХ сторіччя ділянки № 8-А і № 8-Б складала одне ціле. Господарем садиби був колезький секретар, чиновник 14-го класу Іван Житницький. 1835 року збудували дерев'яний одноповерховий будинок (№ 8-А). У ньому з весни 1846 року до свого арешту — 5 квітня 1847 року мешкав Тарас Шевченко. Згодом тут облаштували Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка.
1900 року син померлого Івана Житницького продав половину садиби інженеру шляхів сполучення А. Тільтіну. Новий власник на виокремленій ділянці № 8-Б спорудив за проєктом архітектора Абрама Трахтенберга цегляний будинок.
У 1905—1906 роках спорудили тильну секцію, а в 1906—1907 — фасадну.
П'ятиповерхова, цегляна, Т-подібна у плані, двосекційна споруда має бляшаний двосхилий дах і пласкі перекриття. У фасадній секції розміщено по три квартири на поверсі, у тильній — по дві.
Композиція фасаду асиметрична. Вхідна група приміщень виділена розкріповкою з високим щипцем.
Вікна п'ятого поверху прикрашені тондо і до ремонту — рустованимиархівольтами. Над сходовою кліткою — призматичний ліхтар.
Фасад збагачений декоративним цегляним муруванням у вигляді рустування, аркатур і геральдичних фігур.
Два верхні поверхи оздоблені лізенами зі стрілчастими нішами в імпостах.