Наріжний вхід будівлі декорований фігурами іфритів.
Будинок — зразок раннього періоду київського еклектизму[1].
Наказом Головного управління охорони культурної спадщини № 10/38-11 від 25 червня 2011 року споруду поставили на облік пам'яток архітектури і містобудування місцевого значення.
Будівництво і використання будівлі
Наріжна садиба належала Данилові Борисову. Станом на 1899 рік власником був фельдшер Юхим Коцюба[2].
Житловий будинок зведений наприкінці ХІХ сторіччя.
На першому поверсі будинку були торговельні зали, згодом аптека[1].
За тим же проектом, що і «Будинок з іфритами», майже одночасно споруджено на протилежному боці вулиці Саксаганського прибутковий житловий будинок № 135/13 із торговельними приміщеннями на першому поверсі. Нагляд та керівництво роботами здійснив інженер І. Бернштейн.
Архітектура
Триповерхова, цегляна, Г-подібна у плані, односекційна, чотириквартирна будівля має цоколь, підвал, похилий дах, шиферну покрівлю.
Планування квартир — коридорне.
Фасади оформлені в стилі неоренесанс. Зрізане наріжжя — вузловий елемент об'ємно-просторової композиції. На ньому замикається площини обох чолових фасадів.
Обабіч входу до аптеки стоять фігури іфритів. Вони підтримують балкон другого поверху. Едикула з арковим склепінням на коринфських колонах завершується коробовою банею[1].
Площини стін прорізають прямокутні вікна і великі вітрини на першому поверсі. Будинок завершується антаблементом, до якого входить карниз із дентикулами і модульйонами та фриз, оздоблений ліпними фестонами-гірляндами.
Осі обох фасадів акцентують різновеликі аттики: простий прямокутний — з боку вулиці Саксаганського і видовжений ступінчастий із круглою люкарною в арковій ніші над входом на сходову клітку з боку вулиці Симона Петлюри.