Кипча́цькі мо́ви (англ.Kipchak (Kypchak, Qypchaq) languages) — група тюркських мовалтайської мовної сім'ї мов. Поширені в Східній Європі та Середній Азії, на північному заході тюркомовного світу. Назва походить від тюркського імені середньовічних кочовиків-половців — «кипчаки». Інші назви — північноза́хідні тю́ркські мо́ви (англ.Northwestern Turkic languages), тау-група, половецька група.
Кримськотатарська і урумська мова займають проміжне положення між кипчацькими і огузькими мовами (ряд діалектів є кипчацько-половецькими, ряд — огузькими за походженням, літературна норма має змішаний характер).
Галерея
Кипчацькі мови
Кипчацько-булгарські
Ногайські та киргизькі
Кипчацько-половецькі
Кипчацько-булгарські мови
Ногайські та киргизькі мови
Кипчацько-половецькі мови
Татарська мова
Башкирська мова
Казахська мова
Киргизька мова
Каракалпацька мова
Ногайська мова
Кумицька мова
Караїмська мова
Карачаєво-балкарська мова
Кримськотатарська мова
Урумська мова
Особливості
Кипчацькі мови мають низку особливостей, через які лінгвісти класифікують їх сукупно. Деякі з цих особливостей є спільними з іншими тюркськими мовами, інші є унікальними, властиві лише кипчацьким мовам.
Дифтонги в останньому складі * /ɡ/ й * /b/. Наприклад:
taɡ > taw «гора»
sub > suw «вода»
Загальні відомості
Поволзько-кипчацка спільність визнається не всіма вченими, існує альтернативна точка зору, відповідно до якої, татарська мова є половецько-кипчацькою, а башкирська — ногайсько-кипчацькою (саме така точка зору сформульована у книзі «Порівняльно-історична граматика тюркських мов. Регіональні реконструкції» за редакцією Е. Р. Тенішева).
Половецько-кипчацька підгрупа поділяється низкою дослідників на дві підгрупи, в першу з яких входять караїмська і кримськотатарська мови разом з усіма етнолектами, а в другу решта (кумицька, карачаєво-балкарська і вимерлі вірмено-кипчацька і мамлюксько-кипчацька)[1][2].
Також як кипчацькі розглядаються киргизько-кипчацькі мови — південноалтайська, фергансько-кипчацька і киргизька мови. Традиційно об'єднуються перш за все з ногайськими, але це вже в плані глоттохронології помилково: киргизько-кипчацький мовний тип сформувався раніше поділу решти кипчацького ареалу на поволзький, половецький і ногайський ареали, ногайський мовний тип, навпаки, є пізнішим з кипчацьких.
Давньокиргизька (єнісейсько-киргизька) мова належала до хакасько-алтайської групі східної гілки тюркських мов, фахівці, що виводять киргизько-кипчацьку групу з давньокиргизької, дотримуються точки зору, відповідно в процесі асиміляції сучасні киргизько-кипчацькі мови придбали чимало рис (лексичних і граматичних) сусідньої казахської мови, що і дає підставу сучасним лінгвістам зараховувати ці мови до кипчацьких.
Кипчацькі мови поширені по всій Росії від Балтики і Причорномор'я до Кавказу та Уралу аж до Сибіру, а також у Казахстані, Киргизії, Таджикистані, Туркменістані та Узбекистані. Чисельність мовців перевищує двадцять мільйонів.
1класифікація мови або мовної групи спірна; 2 застосування терміна «мова» суперечливо (див. Проблема «мова чи діалект»); † мертві, які розділились чи змінились; (†) можливо вимерлі мови; ‡ змішані мови