Н
Н, н («ен») — літера кирилиці. У мовах, що її використовують, позначає ясенний носовий [n], ретрофлексний носовий [ɳ]. Присутня в усіх кириличних абетках. У сучасній українській мові — 18-а літера абетки, позначає ясенний носовий приголосний. Звуки
ІсторіяЗа формою накреслення це видозмінена кирилична літера н («наш»), запозичена з греко-візантійського уставного письма (унціалу). У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалася в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери. Староукраїнське написанняХарактером типи письма, представлені в найдавніших пам'ятках, поділяються на 3 групи: устав, півустав і скоропис. Найдавнішим є уставне письмо і воно було дуже регламентованим, його приписи вимагали наявності геометричних обрисів літер. Букви не піднімалися над рядком, деякі мали своєрідні форми[1]. Тому первинно літера Н у староукраїнській мові мала написання, як у сучасній латинській N (виникла із грецької "Ню"), і виглядала як (перекладинка цієї букви дотикала лівого стовпика досить далеко від горішнього кінця і йшла далі до правого стовпика, дотикаючи найчастійше до його нижнього кінця). Натомість символ Н () позначав сучасну українську И (вона мала перекладину в середині або часом і нижче від середини, як у грецької літери "Ета", від якої і виникла[2][1]. Діагоналі літери в українських кириличних друкарських шрифтах кінця XVI — початку XVII ст. постійно видозмінювалась, допоки не була досягнута абсолютна тотожність прописних гражданського «Н» і латинського «Н» [3]. Отже, староукраїнське И писалося як сучасна літера Н, а Н - як латинська літера N[1]. Вказаний факт часто використовувався графіками часів Визвольних змагань 1917—1921, особливо Георгієм Нарбутом, а в ХХІ ст. - українськими націоналістами (див., зокрема, Ідея нації, яка є монограмою літер «І» та «N»). Таке написання Н українські націоналісти використовують для акцентів, наприклад, "Nаш", "Nація" тощо) [4].
ВикористанняВ сучасній українській мові цією літерою позначають сонорний носовий передньоязиковий приголосний звук — твердий (дзвін, нитка) або м'який (ніж, тінь). Н буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У давньоруській та староукраїнській писемностях мало числове значення «п'ятдесят». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «вісімнадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференц. ознака, коли ряд предметів має такий самий Номер: Шифр № 7-Н і т. д. Таблиця кодів
Література
Джерела
Посилання
|