З 1923 року — на журналістській роботі. Саме в той час він почав активно друкуватися, відносячи свої вірші й статті до редакції газети «Більшовик». У Києві він зближується з українськими футуристами Михайлем Семенком та Ґео Шкурупієм. Перший вірш опубліковано в «Жовтневому збірнику панфутуристів» (Київ, 1923).
Дарчий напис Миколи Бажана Олександру Мар'ямову на своїй збірку «Будівлі»: «Юному Сашкові, звитяжному мандрівникові, вікінґові з бльокнотом і черкаському Васко да Ґама». 1929 рік.
Протягом другої половини 1920-х років Бажан поступово формував свій власний експресіоністично-бароково-романтичний стиль, охоплюючи широке коло тем української історії та сьогодення. Його твори «Будівлі» (1924), «Гетто в Умані» (1928), «Розмова сердець», «Дорога» [Архівовано 12 листопада 2017 у Wayback Machine.] (1930) стали сенсацією в українській літературі того часу. Велика історична поема «Сліпці» вважається творчою вершиною Миколи Бажана.
1930-ті — 1940-ві роки
У 1929—1932 роках Бажан мешкав у Києві, куди перевели Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), де поет тоді працював редактором (у зв'язку з побудовою в Києві кінофабрики «Українфільм»). Відтак наступні два роки провів у Харкові, де його родина якраз замешкала в письменницькому кооперативі «Слово», у 4-кімнатній квартирі. В. Куліш так згадував харківське житло Бажана: «Ніколи не забуду, яке враження на мене зробила та пишна обстановка його чотирикімнатного мешкання. Всі кімнати були обставлені меблями з найдорожчого червоного дерева, дорогі килими, образи, та, головне, дуже велика бібліотека відрізняли від інших, хоч не убогих, але скромніших мешкань письменників»[5].
Талановитий поет привернув увагу комуністичного режиму. Його творчість починають засуджувати в деяких літературних часописах, періодичній пресі. Наприклад, в одному з номерів журналу «Червоний шлях» за 1934 рік говорилося:
Тільки зрозумівши катастрофу, яка чекає тих, хто відірвався від широкого шляху пролетарської революції, може Бажан досягти переломного пункту в своїй творчості.
1935 року в ОДПУ на Бажана була заведена кримінальна справа № 1377 як на члена підпільної «Української військової організації» (серед «членів організації» також фігурували Юрій Яновський і Максим Рильський). У серпні того ж року в справі з'явився запис про те, що «встановлено належність М. П. Бажана до терористичної організації», тобто, з'явилася формальна підстава для арешту Бажана.
1936 року в документах НКВС Бажан фігурував як людина, пов'язана з «антирадянською групою» російських літераторів і «націоналістичними поетами» Грузії[5].
Зі справи-формуляра № 2055[7], заведеної в ОДПУ на Бажана в 1929 році (справу закрито в 1952, розсекречено в 2010 році), відомо, що у березні 1936 року письменник був завербований (проходив під псевдо «Петро Уманський») і почав писати доноси. За оцінками[8] дослідників з ЦДВР, Бажан співпрацював з органами неохоче, був невдоволений своєю роллю донощика, намагався зривати заплановані кураторами зустрічі та усіляко вигороджував тих, на кого писав доноси (наприклад, Олександра Довженка та Агатангела Кримського).
У середині 1930-х років відбувається такий бажаний для більшовиків перелом у творчості Миколи Бажана. Спочатку він багато займається перекладами, а трохи пізніше головною темою його творчості стає прославляння сталінських новобудов і боротьба з «буржуазним націоналізмом». Його твори 1930-х сповнені лестощів, вихваляння режиму та його вождів: «Людина стоїть в зореноснім Кремлі» (1931), поема-трилогія про Кірова «Безсмертя» (1935—1937), поема «Клич вождя» (1939).
Проте радянські репресивні органи ще тривалий час не випускали його з поля зору. 1938 року Бажан щоночі чекав арешту і навіть деякий час не ночував удома.
У січні 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР велика група радянських письменників була відзначена урядовими нагородами. Микола Бажан був тоді нагороджений орденом Леніна. Про причини такого несподіваного, шокового «помилування» й нагородження згадує в мемуарах поет Сава Голованівський, якому, у свою чергу, подробиці розповів тодішній голова Спілки радянських письменників України Олександр Корнійчук:
Виявилося, що в списку представлених до нагороди Бажана не було — похмура критична хмара тяжіла над його іменем. Але перед затвердженням списку Сталін згадав, що на Україні хтось добре переклав поему Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» і таку важливу роботу потрібно як слід відзначити. Коли йому назвали перекладача, він власною рукою дописав прізвище Бажана — вгорі, тобто для відзначення найвищою нагородою.[9]
Після цього питання про арешт Бажана зникло з порядку денного.
Нагорода кардинально змінила громадський статус Бажана. У березні 1939 року він, тоді ще безпартійний, виступив із привітанням від українського народу в Москві на XVIII з'їзді ВКП(б). Тоді ж його обрали депутатом Київської обласної ради.
Ще 1938 року Бажан зустрів у Києві Ніну Лауер, з якою вже був знайомий у Харкові. Невдовзі вони почали зустрічатися. Наступного року поет розлучився з Гаїною Коваленко й одружився з Ніною Лауер. Миколі Бажану як орденоносцю виділили велику 5-кімнатну квартиру № 66 у щойно збудованому новому корпусі «Роліту». У три великі кімнати вселилися Коваленко з Майєю та батьки Бажана. Дві інші кімнати згодилися зайняти близький друг Бажана, Юрій Яновський із дружиною Тамарою Жевченко, звільнивши своє двокімнатне помешкання № 76, куди в'їхали Микола Бажан із Ніною Лауер[5].
1940 року вступив до лав ВКП(б). Свою літературну діяльність до кінця життя поєднував із активною державною та громадською роботою. З 1940 року був членом Президії Спілки радянських письменників України.
У період німецько-радянської війни — у діючій армії, був головним редактором газети «За Радянську Україну». Широкої популярності набув його вірш «Клятва» (1941). 1942 року пише поему «Данило Галицький». 1943 року публікує книгу «Сталінградський зошит» [Архівовано 12 листопада 2017 у Wayback Machine.] (Сталінська премія, 1946), 1948 року — цикл «Англійські враження» (Сталінська премія, 1949). У книзі «Біля Спаської вежі» (1952) Бажан у підлеглому тоні говорив про російський народ.
6 лютого 1946 року Микола Бажан як представник делегації УРСР на засіданні сесії Генеральної асамблеї ООН у Лондоні вимагав від Заходу видати СРСР Степана Бандеру як «воєнного злочинця»[10]
1950—1980-ті роки
У 1950—1970-х роках продовжував активну літературну діяльність. Випустив збірки «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), поеми «Політ крізь бурю» (1964), «Нічні роздуми старого майстра» (1976), літературно-критичні твори «Дружба народів — дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962).
У 1958—1983 роках — головний редактор Головної редакції «Української радянської енциклопедії». За ініціативою і під керівництвом М. П. Бажана видана «Українська радянська енциклопедія» в 17 (1959—1965) і 12 (1977—1985) томах, «Історія українського мистецтва» (томи 1—6, 1966—1968), «Шевченківський словник» (1978) (у 1989—2013 роках видавництво «Українська енциклопедія», створене на базі ГР УРЕ, носило ім'я Миколи Бажана).
1989 року ім'я Миколи Бажана надано видавництву «Українська радянська енциклопедія» (з 1991 — «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 2013 року реорганізоване в Державну наукову установу «Енциклопедичне видавництво»).
Меморіальну дошку (скульптор Ярослав Скакун) встановлено 25 жовтня 1988 року в місті Кам'янці-Подільському на будинку (вулиця Лесі Українки, 28), де народився і провів дитячі роки поет.
Ім'я Миколи Бажана носить середня школа № 11 міста Умані, у спеціалізованій загальноосвітній школі № 5 міста Кам'янця-Подільського відкрито музей поета. У Кам'янець-Подільському національному університеті встановлено стипендію імені М. П. Бажана.
26 липня 2004 року монетний двір України випустив в обіг накладом 30 000 штук ювілейну монету номіналом 2 гривні із нейзильберу із зображенням М. П. Бажана (автори ескізів — Б. Груденко, М. Кочубей, автори моделей — В. Атаманчук, Р. Чайковський)[19].
Quiet Spiders of The Hidden Soul. Mykola (Nik) Bazhan's Early Experimental Poetry. Academic Studies Press; Bilingual edition, 2020. 334 p.
Музичні інтерпретації
Вірші Бажана «Фокстрот» (1929), «Нічний рейс» (1929), «Елегія атракціоністів» (1927) та «Клятва» (1941) використані в експериментальному альбомі «Фокстроти» записаному Сергієм Жаданом та Юрієм Гуржи. На альбомі також звучить голос самого Бажана.
Пісня «Голоси» присутня на альбомі «Укрліт» (2021) виконавця Man from Light[22] (Валентин Бойко).
↑Голованівський С. О. Спогад про старшого брата // Карбованих слів володар : Спогади про Миколу Бажана. — К. : Дніпро, 1988. — С. 111.
↑Посівнич Микола. Провідник ОУН // Степан Бандера : …коли один скаже: Слава Україні! / упор. Микола Посівнич. — Івано-Франківськ : Дискурсус, 2015. — С. 152. — ISBN 978-617-7236-22-0.
↑Цей день в історії XX ст. Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу(режим доступу: вибрати події за 2 липня і натиснути «Завантажити») за 29 червня 2016. Процитовано 206-09-07.
↑За видатні успіхи і досягнення в розвитку радянської художньої культури / Указ Президії Верховної Ради СРСР від 31 січня 1939 року «Про нагородження радянських письменників» // Вісті [рад депутатів трудящих УРСР]. — 1939. — № 25 (5515). — 1 лютого. — С. 3.
.svg){kind=small}
