|
ЖЖ, ж («же») — літера кирилиці. У мовах, що її використовують, позначає дзвінкий заясенний фрикативний [ʒ], дзвінкий ясенно-твердопіднебінний фрикативний [ʑ] або дзвінкий ретрофлексний фрикативний [ʐ]. У сучасній українській мові — 9-а літера абетки, позначає дзвінкий заясенний фрикативний. Може бути твердим (жазі, жиб) і пом'якшеним (жіздь, садижжю). ПоходженняПоходить від старослов'янської кириличної літери ж («живіте»), утвореної додаванням центральної вертикальної риски до літери х («хір»). Числового значення не мала. У глаголиці «живіте» мала накреслення Звуки
ІсторіяУ староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) ж вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначати час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма. Сучасних вигляд літери сформувався після запровадження гражданського шрифту у 1708 році Петром І. ВикористанняВ сучасній українській мові позначає шумний дзвінкий шиплячий передньоязиковий твердий приголосний, який перед глухими приголосними та в кінці слова не оглушується: доріжка, ніж.  У старослов'янській і давньоруській писемності числового значення не мало. Нині використовується при класифікаційних позначеннях і означає «дев'ятий» (до введення до абетки літери ґ мала значення «восьмий»): пункт «ж» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 15-ж тощо. Таблиця кодів
Див. такожДжерела
|
