Jagdtiger

Jagdtiger
Sd. Kfz. 186 Jagdtiger
Тип	Винищувач танків Схема: моторне відділення ззаду, трансмісійне спереду, бойове та управління в центрі
Походження	Третій Рейх
Історія використання
На озброєнні	1944-1945
Оператори	Третій Рейх
Війни	Друга світова війна
Історія виробництва
Розробник	Третій Рейх
Виробник	Nibelungenwerke
Виготовлення	1944-1945
Виготовлена кількість	від 70 до 79, за різними даними
Характеристики
Вага	75,2
Довжина	7800
Довжина ствола	55
Ширина	3625
Висота	2945
Обслуга	6
Калібр	нарізна
Підвищення	−7…+15
Траверс	−7…+15
Дальність вогню
Ефективна	22
Приціл	телескопічний W.Z.F.2 / 1
Броня	сталева катана і лита. Лоб: верх: 150 / 50°, низ: 120 / 50° Борт: 80 / 0° Корма: 80 / 30° Днище: 40 Башта: лоб: 250 / 15°, борт: 80 / 25°, корма: 80 / 10°, дах: 45
Головне озброєння	128-мм PaK 44 боєкомплект: 40
Другорядне озброєння	1 × 7,92-мм MG-34, на частині машин 1 × 7,92-мм MG-42 додатково: 92-мм гранатомет
Двигун	V-подібний 12-циліндровий карбюраторний рідинного охолодження Maybach HL 230 P 30 700
Підвіска	індивідуальна торсіонна. тиск на ґрунт: 1,06
Дорожній просвіт	490
Паливо	бензин
Швидкість	шосе: 38 бездоріжжя: 17
Прохідність	підйом: 35° стінка: 0,85 рів: 2,5 брід: 1,6
Jagdtiger у Вікісховищі

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті.

Яґдтигр (нім. Jagdtiger; Sd. Kfz. 186), повна офіційна назва Panzerjäger Tiger — німецька самохідна артилерійська установка (САУ) періоду Другої світової війни, класу винищувачів танків, важка по масі. За німецькою відомчою системою позначень військової техніки «Ягдтигр» носив індекс Sd.Kfz.186. «Ягдтигр» був розроблений в 1942—1944 роках на шасі важкого танка «Тигр II» і став найважчим зразком бронетехніки за всю історію, який вироблявся серійно.

«Ягдтигр» серійно вироблявся з 1944 по 1945 рік, проте через перебої з поставками матеріалів і руйнування заводів повітряними бомбардуваннями, було випущено всього, за різними даними, від 70 до 79 САУ цього типу. Через нечисленність випущених машин, їх ненадійність і постійної проблеми нестачі пального для них, бойове застосування «Ягдтигр» було обмеженим і не зробило впливу на хід війни, хоча ті машини, яким все ж таки довелося вступити в бій, продемонстрували здатність впевнено знищити будь-який зразок бронетехніки, що брав участь у війні, країн антигітлерівської коаліції, при цьому залишаючись у лобовій проєкції майже невразливим для їх вогню. Тим не менш, багато з цих САУ були просто кинуті екіпажами після витрачання боєприпасів, палива або після поломки.

«Ягдтигр» мав компонування з розміщенням моторного відділення в кормовій частині, поєднаного трансмісійного відділення і відділення управління — в лобовій частині, а бойового відділення — в нерухомій рубці в середній частині корпусу. Екіпаж САУ складався з шести чоловік: механіка-водія і стрільця-радиста, які перебували у відділенні управління і навідника, командира і двох заряджаючих, які перебували в бойовому відділенні.

Корпус практично повністю був запозичений від танка «Королівський тигр», тільки у зв'язку з розміщенням більше габаритної рубки замість башти довелося подовжити його на 300 міліметрів. Поверх бронекорпуса монтувалася масивна рубка, що служила захистом екіпажу і гармати. Лобовий броньовий лист мав товщину 250 мм з нахилом 15 градусів від вертикалі, що робило його практично невразливим для всіх танкових і протитанкових гармат противника. Захист корпусу була не менш значний;— верхній лобовій лист мав товщину 150 мм при нахилі в 50 градусів, нижній— 120 мм з таким же нахилом. Товщина бортів і корми була істотно нижче, втім, якщо врахувати, що «Ягдтигру» ставилося в завдання практично завжди бути зверненим до супротивника потужною лобовою бронею, це можна було не брати до уваги.

У лобовому броньовому листі рубки, в конічній масці типу Saukopf (Свиняче рило), встановлювалося нарізну гармату 128 мм PaK 44 з довжиною ствола 55 калібрів. Через величезну масу гармати з маскою була застосована унікальна схема його монтажу — замість того, щоб закріпити гармату на шарнірі в лобовому бронелисти рубки, як це характерно для «класичних» самохідок, конструктори створили особливий підйомно-поворотний механізм, який монтувався на полику бойового відділення. Таким чином, броньова рубка як би будувалася «навколо» гармати та екіпажу, не входячи з гарматою у безпосереднє зачеплення. Через величезний відбій, який руйнівно впливав на ходову частину, машина вела вогонь переважно з місця. Боєкомплект складався з 38-40 бронебійних і фугасних снарядів роздільного заряджання і 2925 патронів до курсового кулемета, розміщеному у верхньому лобовому листі корпусу. Маса бронебійного снаряда — 28 кг, фугасного — 25,6 кг.

За деякими даними, на частину машин встановлювалися зенітні кулемети MG-42.

Для спостереження за полем бою, в кормовій частині даху було встановлено два (за деякими даними — три) перископа. Jagdtiger оснащувався радіостанцією Fu5, а командирські машини для зв'язку «рота — ланка» мали Fu5 і Fu7, для зв'язку «дивізія — полк» Fu5 і Fu8.

Jagdtiger оснащувався V-подібним 12-циліндровим чотиритактним карбюраторним двигуном рідинного охолодження, виробництва фірми «Майбах», моделі HL 230 P30. Двигун мав робочий об'єм в 23 095 см³ і розвивав номінальну максимальну потужність в 700 к. с. при 3000 об / хв, однак на практиці оберти двигуна зазвичай не перевищували 2500 в хвилину, що викликало зниження реально розвинутої потужності об./хв.

Ходова частина практично повністю була запозичена у базового танка і щодо одного борту складалася з провідного колеса переднього розташування, п'яти подвійних ковзанок з опорою на зовнішню частину гусениці, чотирьох подвійних опорних ковзанок з опорою на внутрішню частину гусениці й напрямного колеса. Але, на відміну від танка, у якого половинки напрямного колеса частково перекривали дев'ятий опорний коток, у САУ, через більшу довжину корпуса, напрямне колесо було зміщено назад.

«Ягдтигр» надходили на озброєння окремих важких протитанкових батальйонів (schwerePanzerJagerAbteilung, s.Pz.Jgr.Abt). Планувалося, що вони замінять в цих підрозділах САУ «Ferdinand». Проте, через складності у виробництві і постійні бомбардування авіацією союзників вдалося випустити порівняно невелику кількість машин і цим планам не судилося збутися. У результаті «Ягдтигр» було озброєне по дві з трьох рот у двох важких протитанкових батальйонах — знаменитих 653-м і 654-м, які проявили себе на Курській дузі.

Вперше «Ягдтигр» були використані в боях на Західному фронті в березні 1945 р. Вони вражали американські «Шермани» з відстані 2500 м. На початку квітня 1945 р. у бойових частинах на Західному фронті налічувала двадцять чотири «Ягдтигра».

Не викликає сумніву, що «Ягдтигр» в питанні протитанкової боротьби на порядок перевершував всі танки і САУ як антигітлерівської коаліції, так і самого Третього рейху. Як мінімум, до 1948 року у світі не було танка, який міг би витримати постріл цієї машини навіть в лоб. Гармата PaK 44 з довжиною ствола в 55 калібрів, створена на базі зенітки, дозволяла вражати будь-який танк на всіх розумних дистанціях бою.

Разом з тим, самохідка володіла цілим набором істотних недоліків, найважливішими з яких були наступні:

• Ходова частина «Ягдтигра» була вкрай перевантаженою, що призвело до дуже низької надійності машини. З цієї причини в конструкцію САУ штатно входили два стаціонарних підривних заряди для її знищення в разі технічної несправності. Один заряд розміщувався під двигуном, другий — під казенником гармати.

• Потужність двигуна в 700 к. с. для машини масою 75 т була явно недостатньою. Наслідком цього була мала рухливість САУ, що певною мірою зменшувало переваги найпотужнішого лобового бронювання та озброєння. Для порівняння: аналогічний двигун був встановлений на танку «Пантера», що важила на 30 тонн менше, але вже при своїй вазі не володіла достатньою рухливістю. З цієї причини самохідка в основному використовувалася в укриттях на стаціонарних позиціях, де її низькі ходові якості особливої ролі не грали.

• При відсутності башти що обертається, невисокою скорострільності через роздільне заряджання і чисельній перевазі супротивника атака у фланг «Ягдтигр» ставала дуже імовірною. У 1944-45 рр. його бортова броня не забезпечувала надійного захисту від танкових і протитанкових гармат країн антигітлерівської коаліції. Ця ж обставина робила машину вразливою до атак піхоти з засобами ближнього протитанкового бою — гранатометами типу «Базука» або «Faustpatrone»

• Низька маневреність і дуже великі габарити не сприяли успішному ухилення від атак з повітря, значна кількість САУ «Ягдтигр» було виведено з ладу авіацією союзників

• Дорожнеча і нетехнологічність виробництва.

• ПТ-САУ була вкрай важка й легко грузла на м'якому ґрунті (розорана рілля) і не могла проїхати по ряду мостів через високу масу.

• Незважаючи на певні недоліки конструкції, самою основною проблемою САУ «Ягдтигр» відомий німецький танкіст Отто Каріус (отримав Залізний хрест за бої на східному фронті) вважав вкрай низький ступінь підготовки екіпажів, що і привело в підсумку до значних бойових і небойових (від поломок) втрат, та низької бойової ефективності оснащених цими САУ підрозділів

• Б. Ліддел Гарт «Друга світова війна», — Москва, 1976.
• Ф. В. Меллентін «Танкові битви», — ПОЛІГОН, Москва, 1998 рік.
• Холявскій Г. Л. «Повна енциклопедія танків світу 1915—2000 рр.»; — ТОВ «Харвест», Мінськ, 2000.
• М. Свірін Важкий винищувач танків «Ягдтигр». — М: Експрінт 2004 .. — 39 с. — (Бронетанковий фонд). — 3000 екз. — ISBN 5-94038-048-4
• Отто Каріус. «Тигри» в багнюці. Спогади німецького танкіста.
• ИСТРЕБИТЕЛЬ ТАНКОВ «ЯГДТИГР»
• Jagdpanzer VI Jagdtiger Ausf. B (истребитель танков)
• Tanks — Jagdtiger [Архівовано 5 серпня 2011 у Wayback Machine.]