18 квітня 1991 року Верховна Рада УРСР12-го скликання прийняла закон № 980-XII, яким утворила Кабінет Міністрів, що мав замінити Раду Міністрів УРСР. Новий орган мав складатися з Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єра, віце-прем'єра, державного секретаря Кабінету Міністрів, державних міністрів і міністрів Української РСР.[2][3] Водночас точну кількість міністерств було вирішено визначити пізніше.[4] Також Рада Міністрів зберігала свої повноваження до затвердження персонального складу Кабінету Міністрів.[2]
У той же день Верховна Рада призначила Премʼєр-міністром діючого Голову Ради МіністрівВітольда Фокіна і доручила йому надати пропозиції про персональний склад Кабінету Міністрів.[5]
13 травня 1991 року Верховна Рада затвердила перелік із 22 міністерств в УРСР,[6][7] і також включила Голову Комітету державної безпеки УРСР до складу Кабінету Міністрів.[8]
21 травня 1991 року Верховна Рада внесла зміни до Конституції УРСР, якими остаточно визначила Кабінет Міністрів найвищим органом державного управління Української РСР.[9] У той же день Верховна Рада призначила:
5–6 червня 1991 року Верховна Рада призначила на посади низку інших міністрів (див. список далі).
5 липня 1991 року Верховна Рада заснувала посаду Президента Української РСР (пізніше України), який мав стати головою системи державного управління (виконавчої влади), і якому мав підпорядковуватися Кабінет Міністрів. Зокрема, тепер президент мав пропонувати Верховній Раді кандидатуру Прем'єр-міністра, а також за погодженням з Радою призначати Державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надвзичайних ситуацій, Міністра внутрішніх справ, Міністра закордонних справ, Міністра фінансів, Міністра юстиції та Голову Комітету державної безпеки. Решту членів Кабінету Міністрів президент мав призначати і звільняти особисто за поданням Прем'єр-міністра. До вступу на посаду президента, його повноваження мали виконувати ті ж органи, що і раніше.[16]
24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосила незалежність України і одразу почала вживати термін «Кабінет Міністрів України» замість «Кабінет Міністрів Української РСР».[17] 17 вересня до Конституції України були внесені відповідні зміни — ними скрізь змінено вживання слів «Українська РСР» на «Україна».[18]
Також 24 серпня Верховна Рада утворила Міністерство оборони України[19] і наділила Голову Верховної Ради додатковими поноваженнями до обрання Президента України, зокрема правом зупиняти постанови і розпорядження Кабінету Міністрів та інших актів виконавчої влади у разі їх невідповідності Конституції України.[20]
З початку 1992 року уряд Фокіна ввів в обіг купоно-карбованець[22] і став на шлях «шокової терапії» в економіці України, проголосивши лібералізацію ринкової торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари. Однак відсутність кроків для створення механізмів ринкової економіки і приватизації, а також збереження широкого державного контролю поглибили економічну кризу, викликали значне зростання цін і різке погіршення життєвого рівня більшості населення.[23]
7 лютого 1992 року Верховна Рада України визначила незадовільною діяльність Уряду і надала право Президенту України визначати структуру Уряду та рекомендувала йому протягом 10-ти днів сформувати новий склад Уряду.[24]
25 лютого 1992 року Президент України Леонід Кравчук увів до складу Кабінету Міністрів України додаткові посади Віце-прем'єр-міністра України та Міністра Кабінету Міністрів України, а також Голову правління Фонду державного майна України. Тим же указом Кравчук скасував інститут державних міністрів України і реорганізував частину міністерств. Так в уряді стало 26 міністерств.[25]
7 липня 1992 року Верховна Рада України висловила недовіру Кабінету Міністрів України та запропонувала президенту затвердити новий склад Уряду. Серед причин недовіри були зазначені небажання конструктивної взаємодії з парламентом та «демарш», вчинений Урядом на сесії Верховної Ради 3 липня.[26]
1 жовтня 1992 року Верховна Рада погодила пропозицію президента Кравчука про відставку Фокіна з посади премʼєр-міністра у звʼязку з його виходом на пенсію і висловила недовіру усьому складу Кабінету Міністрів, що відповідно до діючої конституції означало відставку Уряду. Водночас Верховна Рада запропонувала президенту доручити членам нинішнього складу Кабінету Міністрів виконувати обов'язки до призначення нового складу Уряду, а виконання обов'язків премʼєр-міністра покласти на одного з віце-прем'єр-міністрів.[1]
2 жовтня 1992 року президент Кравчук призначив Першого Віце-прем'єр-міністра Валентина Симоненка виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра і доручив членам Кабінету Міністрів України продовжувати виконувати свої обов'язки до утворення нового складу Кабінету Міністрів України.[27]
12 жовтня 1992 року Леонід Кравчук запропонував посаду премʼєр-міністра народному депутату і директору завода «Південмаш» Леоніду Кучмі. Наступного дня 13 жовтня Кучма представив у парламенті програму своєї діяльності, після чого Верховна Рада затвердила його новим Премʼєр-міністром України. Подання Президента підтримали 316 народних депутатів.[28][29]
27 жовтня 1992 року Верховна Рада затвердила поданий президентом Кравчуком та премʼєр-міністром Кучмою персональний склад нового уряду. Водночас 21 з 33 міністрів зберіг свою посаду з попереднього уряду.[28][30]
Склад Кабінету Міністрів
Члени уряду розташовані у списку в хронологічному порядку відповідно дати їх призначення або включення до складу уряду.
Фокін Вітольд Павлович — Прем'єр-міністр Української РСР (18 квітня 1991 р., № 984-XII — 1 жовтня 1992 р., № 2652-XII)
Голушко Микола Михайлович — Голова Комітету державної безпеки Української РСР (призначений Постановою Верховної Ради Українською РСР від 26 липня 1990 р. № 76-XII; Постановою Верховної Ради Українською РСР від 13 травня 1991 р. № 1030а-XII Голова Комітету державної безпеки Української РСР включений до складу Кабінету Міністрів Української РСР; Постановою Верховної Ради України від 20 вересня 1991 р. № 1581-XII Комітет державної безпеки України скасований, утворена Служба національної безпеки України. Постановою Верховної Ради України від 20 вересня 1991 р. № 1582-XII тимчасове виконання обов'язків Голови Служби національної безпеки України покладене на Голушка М.М.)
Масик Костянтин Іванович — Перший віце-прем'єр-міністр Української РСР (з 21 травня 1991 р., № 1050-XII)
Масельський Олександр Степанович — Віце-прем'єр-міністр Української РСР (21 травня 1991 р., № 1051-XII — 29 жовтня 1991 р., № 1728-XII) (з питань сільського господарства)
Мінченко Анатолій Каленикович — Державний міністр — Міністр у справах економіки Української РСР (21 травня 1991 р., № 1052-XII — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 інститут державних міністрів України скасований), Міністр державних ресурсів України (29 лютого 1992 р., № 114 — Указом Президента України від 13 листопада 1992 р. № 566/92 Міністерство державних ресурсів України скасоване)
Антонов Віктор Іванович — Державний міністр з питань оборонного комплексу і конверсії Української РСР (21 травня 1991 р., № 1053-XII — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 інститут державних міністрів України скасований), Міністр машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (з 25 лютого 1992 р., № 106)
Ткаченко Олександр Миколайович — Державний міністр з питань аграрної політики і продовольства Української РСР — Міністр сільського господарства Української РСР (21 травня 1991 р., № 1054-XII — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 інститут державних міністрів України і Міністерство сільського господарства України скасовані. Указом Президента України від 20 липня 1993 р. № 271/93 постановлено вважати датою звільнення Ткаченка від посади Державного міністра з питань аграрної політики і продовольства України — Міністра сільського господарства України 29 лютого 1992 р. — дату призначення Ткачука В. М. Міністром сільського господарства і продовольства України)
Пєхота Володимир Юлійович — Державний секретар Кабінету Міністрів Української РСР (з 21 травня 1991 р., № 1055-XII), Міністр Кабінету Міністрів України (26 лютого 1992 р., № 109 — 16 жовтня 1992 р., № 499/92)
Борисовський Володимир Захарович — Державний міністр з питань інвестиційної політики і будівельного комплексу Української РСР (5 червня 1991 р., № 1145-XII — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 інститут державних міністрів України скасований), Міністр інвестицій і будівництва України (25 лютого 1992 р., № 105 — 30 грудня 1992 р., № 640/92)
Гладуш Віктор Дмитрович — Державний міністр з питань промисловості і транспорту Української РСР (5 червня 1991 р., № 1146-XII — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 інститут державних міністрів України скасований), Міністр промисловості України (29 лютого 1992 р., № 116 — 28 вересня 1992 р., № 487/92)
Лановий Володимир Тимофійович — Державний міністр з питань власності і підприємництва Української РСР (5 червня 1991 р., № 1147-XII — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 інститут державних міністрів України скасований), Міністр економіки України (з 5 березня 1992 р., № 2166-XII), Віце-прем'єр-міністр України, Міністр економіки України (6 березня 1992 р., № 129 — 11 липня 1992 р., № 366/92)
Марчук Євген Кирилович — Державний міністр з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій Української РСР (5 червня 1991 р., № 1148-XII — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 інститут державних міністрів України скасований), Голова Служби національної безпеки України (призначений Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1794- XII). Законом України від 14 лютого 1992 р. № 2113-XII Голова Служба безпеки України включений до складу Кабінету Міністрів України)
Бойко Віталій Федорович — Міністр юстиції Української РСР (5 червня 1991 р., № 1149-XII — 20 березня 1992 р., № 173)
Коваленко Олександр Миколайович — Міністр фінансів Української РСР (5 червня 1991 р., № 1151-XII — 29 жовтня 1991 р., № 1729-XII)
Слєпічев Олег Іванович — Міністр торгівлі Українською РСР(5 червня 1991 р., № 1152-XII — 31 грудня 1991 р. Указом Президента України від 31 грудня 1991 р. № 21 Міністром торгівлі України призначений Тимофєєв В.С.), віце-прем'єр-міністр України (з 25 грудня 1991 р., № 15)
Спіженко Юрій Прокопович — Міністр охорони здоров'я Української РСР (з 5 червня 1991 р., № 1153-XII)
Борзов Валерій Пилипович — Міністр у справах молоді і спорту Української РСР (з 6 червня 1991 р., № 1154-XII)
Зязюн Іван Андрійович — Міністр народної освіти Української РСР (6 червня 1991 р., № 1159-XII — Указом Президента України від 12 грудня 1991 р. № 2 Міністерство народної освіти України скасоване)
Хоролець Лариса Іванівна — Міністр культури Української РСР (6 червня 1991 р., № 1160-XII — 17 листопада 1992 р., № 568/92)
Готовчиць Георгій Олександрович — Міністр у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Української РСР (з 6 червня 1991 р., № 1161-XII)
Щербак Юрій Миколайович — Міністр охорони природного довкілля Української РСР(19 червня 1991 р., № 1210-XII — 16 жовтня 1992 р., № 496/92)
Сальников Віктор Григорович — Міністр у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва Української РСР (19 червня 1991 р., № 1211-XII — 20 березня 1992 р., № 175)
Кравченко Валерій Олександрович — Міністр зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР (19 червня 1991 р., № 1212-XII — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України скасоване)
Тимофєєв Володимир Сергійович — Міністр торгівлі України (31 грудня 1991 р., № 21 — Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 Міністерство торгівлі України скасоване)
Коваль Олексій Михайлович — Голова Державного митного комітету України (призначений Указом Президента України від 11 грудня 1991 р. № 1; Законом України від 14 лютого 1992 р. № 2113-XII Голова Державного митного комітету України включений до складу Кабінету Міністрів України)
Губенко Валерій Олександрович — Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України (призначений Указом Президента України від 25 грудня 1991 р. № 14; Законом України від 14 лютого 1992 р. № 2113-XII Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України включений до складу Кабінету Міністрів України)
Прядко Володимир Володимирович — Голова правління Фонду державного майна України (призначений головою Правління Фонду державного майна Української РСР постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 9 липня 1991 р. № 78; Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 Голова правління Фонду державного майна України включений до складу Кабінету Міністрів України)
Кампо Володимир Михайлович — Міністр юстиції України (з 20 березня 1992 р., № 173. Розпорядженням Президента України від 21 квітня 1992 р. № 67 дія Указу Президента України від 20 березня 1992 р. № 173 в частині призначення Міністром юстиції України Кампо призупинена до ухвалення відповідного рішення Верховною Радою України)
Воронков Анатолій Миколайович — Міністр зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України (20 березня 1992 р., № 174 — Указом Президента України від 13 листопада 1992 р. № 566/92 Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України скасоване)
Шпек Роман Васильович - Міністр України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва (20 березня 1992 р., № 175 — Указом Президента України від 13 листопада 1992 р. № 566/92 Міністерство України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва скасоване)
