Президентські вибори в США 1992 року — 52-і послідовні вибори президента та віцепрезидента США на чотирирічний термін. Основна боротьба розгорнулася між представниками республіканців (Джордж Буш-старший) та демократів (Білл Клінтон). Вибори значно відрізнялися від інших в останні десятиліття, зважаючи на наявність сильного незалежного кандидата — Росс Перо, який також брав участь у тристоронніх теледебатах на відміну від інших незалежних кандидатів на інших виборах.
Участь Росса Перо у виборах 1992 року вплинула на результат виборів, а саме відібрала голоси у Дж. Буша-старшого та принесла перемогу Біллу Клінтону. Перо набрав 19 % голосів виборців (найвище значення серед « третіх» кандидатів після виборів 1912 року), у двох штатах зайняв друге місце, але не переміг ні в одному штаті (і відповідно не отримав голосів виборників).
Стаття Друга Конституції передбачає, що Президент і Віцепрезидент Сполучених Штатів повинні бути природженими громадянами США, принаймні 35-річного віку, і жити в країні протягом не менш ніж 14-ти років. Кандидати в президенти найчастіше висуваються від однієї з різних політичних партій США, і в цьому випадку кожна зі сторін розробляє метод (наприклад, праймеріз), щоб вибрати того, хто, на думку партії, найкраще підходить для висунення на цю посаду. Традиційно, праймеріз — це непрямі вибори, в яких виборці голосують за делегата, який зобов'язується підтримати певного кандидата. Члени партії офіційно номінують кандидата для висунення від імені партії. Загальні вибори в листопаді також є непрямими, коли виборці голосують за членів Колегії виборників; ці виборники, своєю чергою, безпосередньо обирають президента і віцепрезидента.
«Білл Клінтон у свою першу виборчу кампанію обіцяв, крім іншого, направити війська до Боснії. Практично моментально після обрання він забув про цю обіцянку» (Річард Перл) [1].
«Республіканець Джордж Буш-старший, а я був в Америці в період тієї виборної кампанії, ніяк не очікував поразки від демократа Клінтона» (Валентин Зорін) [2].
.jpg)
