Народився в Нижньому Новгороді в сім'ї чиновника. Навчався в Казанському університеті (математичний факультет). Широкі знання з музики здобув головним чином шляхом самоосвіти. Музичні нахили проявилися дуже рано. Мати відвезла його до Москви до відомого піаніста Дюбюка. Але через матеріальну скруту заняття в Москві було недовгим. Повернувся до Нижнього Новгорода, де брав уроки музики у диригента оркестру місцевого театру Карла Ейзріха. Волзькі пісні пробудили у дитини любов до народної творчості.
1855 року Балакірєв зустрівся в Петербурзі з Михайлом Глінкою, який високо цінував його талант. Глинка переконав молодого музиканта присвятити себе композиції в національному дусі. 1856 року Балакирев дебютував у столиці як піаніст і диригент.
Ідейне виховання Балакірєва та формування його естетичних поглядів відбувалися під впливом передового демократичного руху 50—60-х рр., а також дружби з художнім критиком Володимиром Стасовим. Великий музичний талант, широка ерудиція і прогресивні погляди Балакирева сприяли високому авторитету його серед молоді, що об'єднувалась навколо нього і Стасова. Балакирев і «балакиревський гурток» ставили перед собою завдання творити музику, основану на глибокій ідейності, народності та реалізмі. 1862 року Балакирев організував безплатну музичну школу, якою керував до початку 70-х років. У 1867-69 роках був головним диригентом Російського музичного товариства.
Балакірєв сприяв популяризації опер Михайла Глінки: 1866 року в Празі диригував оперою «Іван Сусанін», 1867 року там же керував постановкою опери «Руслан і Людмила».
У 70-ті роки Балакірєв йде з Безкоштовної музичної школи, перестає писати, концертувати, пориває з членами гуртка. 6 липня 1872 року він почав працювати рядовим службовцем у конторі Варшавської залізниці. У цей час він готувався піти в монастир, але стараннями священика Івана Верховського не здійснив свій задум. Лише на початку 80-х років він повернувся до музичної діяльності. У 1881—1908 роках він знову очолював безплатну музичну школу і одночасно (1883—1994) був керівником Придворної співацької капели.
Мілій Олексійович Балакірєв помер у Санкт-Петербурзі 29 травня 1910 року. Похований на Тихвинському цвинтарі Олександро-Невської лаври.
Творчість
Творчості Балакірєва характерна програмність, виразність та барвистість музичної мови. Серед його творів — «Увертюра на теми трьох російських народних пісень» (1858), увертюра на три російські теми «Тисяча літ», 1862 (в пізнішій ред. — «Русь»), дві симфонії (1898, 1908), концерт для фортепіано з оркестром (закінчений Сергієм Ляпуновим) та ін. Балакирев використовував також кавказькі мелодії (фантазія «Ісламей» для фортепіано, 1869; симфонічна поема «Тамара» за Лермонтовим, 1882; романси) і звертався до музики слов'янських народів (увертюра «В Чехії», 1867; «Шопеніана», 1908). Велике значення мають видані Балакірєвим дві збірки російських народних пісень (1866, 1900).
