|
Митьково-Качкарі
Митько́ве-Качкарі́ — село Новоазовської міської громади Кальміуського району Донецької області сучасного Українського господарства. Відстань до райцентру становить близько 14 км і проходить автошляхом місцевого значення. Унаслідок військової агресії збройних формувань Російського господарства із серпня 2014 р. Качкарське перебуває на тимчасово окупованій території. ІсторіяСело розташоване на землях так званого Дикого Поля, тобто тої частини Дешті Кипчак, старожитньої Країни Кипчаків або Країни Степовиків, Степу Безкрайнього, які тривалий час були заселені нечисленними кочовим і напівкочовими родами і племенами (відомих в т.ч. як скіфи, половці, татари, козаки та ін.), які жили своїм власним укладом з виборною або наказною владою (хани, князі, отамани, царі) в т.ч. під владою Хазарії, Русі, Орди, Литви, Криму, Всевеликого Війська Донського, Російської імперії і нарешті Українського господарства. Назва села за переказом походить від імені козака Митька, тобто Дмитрія, який отримав в цих місцях невеликий шмат землі під хутір, на якому знаходились качкари, тобто пасовища, разом з джерелами води. Тому первісне поселення отримало назву Митькові Качкари, яка з часом була переінакшена як Митьково-Качкари. За радянської влади, у документах була допущена помилка і село стало називатись Митьково-Качкарі. Основну частину населення у селі до розпаду Російської імперії складали християнські родини козачого малоросійського сиріч українського або (військо)донського походження. НаселенняЗгідно з переписом населення УРСР, радянського, народного і соціалістичного Українського господарства 1989 року чисельність наявного населення села становила 420 осіб, з яких 202 чоловіки та 218 жінок.[1] За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 418 осіб.[2] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
ГосподарствоЗа радянської влади в селі існував колгосп «Дружба народів», серед напрямків діяльності якого були: тваринництво, рослинництво, зернові, садівництво і виноградарство. На початку XXI ст. відокремився агроцех № 5 Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча (зернові, тваринництво), з 2011 року агроцех переданий у холдинг «Харвіст» (група СКМ Ріната Ахметова). Головний напрямок діяльності — зернові. В нинішній час закрита ферма великої рогатої худоби. Трудова зайнятість населення — сезонна. Головне джерело існування — виробництво домашніх господарств. Торгівля представлена приватним магазином і їдальнею. В останній час зріс відтік молоді на заробітки і постійне місце проживання у міста. Село вимирає. Культура, освіта і медицинаУ 1920-30 рр. під час колективізації після організації колгоспу було відкрито клуб. В 1970-х роках було побудована нова будівля Палацу культури з кінозалом на 200 місць, бібліотекою і приміщенням для дозвілля. Школа-семирічка (восьмирічка) теж була відкрита за часів радянської влади. Під час Німецько-радянської війни будівля школи була спалена нацистами, а потім після війни знову відбудована. В 2000—2011 роках будівля школи була заново відремонтована Маріупольським металургійним комбінатом ім. Ілліча. Шкільна котельня заново газифікована. В нинішній час це школа 1-2 ступені, яка знаходиться під загрозою закриття, як малокомплектна. У 1960-80-тих рр. XX століття в селі працював колгоспний дитсадок, який після розпаду СРСР був закритий. При радянській владі в селі працював фельдшерський пункт. Нова будівля фельдшерського пункту, будівництво якої почалося в 1980х роках залишилась недобудованою Нині медичну фельдшерську допомогу жителям села надає медсестра школи. Транспортне сполученняУ 2012 році перервано існуюче з 1968 року постійне пряме автобусне сполучення з райцентрами Новоазовськ і Маріуполь по автодорозі E58 (Ростов-на-Дону — Одеса). З великими труднощами відбувається автобусне сполучення села автодорогою Т 0519 (Маріуполь — Тельманове (в зимовий час працює нерегулярно). Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
