Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

 

Дослідження Місяця

Астронавт-геолог Гаррісон Шмітт збирає зразки місячних порід у ході експедиції «Аполлон-17» (12 грудня 1972)

Дослі́дження Мі́сяця — комплекс заходів, що проводять за допомогою спостережень із Землі та з орбітальних космічних апаратів, а також безпосередньо на його поверхні (як автоматичними апаратами, так і пілотованими експедиціями).

Історія

Схематичний малюнок Місяця, зроблений Галілео Галілеєм (1610)

До появи космічних апаратів єдиним методом досліджень були спостереження з Землі. Великим кроком уперед став винахід Галілеєм телескопа 1609 року. Галілей вперше поглянув у телескоп на Місяць і побачив там гори і кратери.

Дослідження Місяця космічними апаратами почалось 13 вересня 1959 зіткненням автоматичної станції Луна-2 з поверхнею нашого супутника.

З початком космічної гонки поміж СРСР і США впродовж холодної війни Місяць був у центрі космічних програм цих держав. На думку США, перша висадка людини на Місяць (1969) була кульмінацією місячної гонки. З іншого боку, багато значних наукових досягнень Радянський Союз досяг раніше за США. Наприклад, перші фотографії зворотного боку Місяця були отримані радянським апаратом Луна-3 1959 року.

Загальні характеристики Місяця

Місяць — єдиний природний супутник Землі. Він обертається навколо неї по еліптичній орбіті на середній відстані 384,4 тис. км. Місяць — перше найімовірніше місце позаземних гірничих робіт при очікуваній експансії людства в космосі.

Радіус Місяця — 1738 км (0,27 земного), а маса становить 1/81 від маси Землі. Температура на поверхні — від +120-130 (місячний день) до — 170 °C (місячна ніч). Сила тяжіння на поверхні Місяця вшестеро менша, ніж на Землі. Світить він відбитим сонячним світлом. Поверхня Місяця вкрита численними кратерами, переважно метеоритного походження, розмір яких — від мікроскопічних ямок до велетенських басейнів діаметром у сотні км (найбільший — басейн Південний полюс — Ейткен — розміром 2400 км). Кратерів діаметром понад 1 км на видимій частині Місяця — 300 тис., а на всьому Місяці — понад мільйон.

На Місяці є великі рівнини, вкриті темною застиглою лавою — так звані місячні моря. Вони розташовані переважно в низинах, молодші за іншу поверхню супутника і вкривають приблизно 25 % його поверхні (на оберненій до Землі півкулі — приблизно 40 %). Решта поверхні називається материковою. Це світлі місцевості, переважно більшої висоти, сильно поцятковані кратерами. Зворотний бік Місяця є майже суцільним материком.

Місячні гори — це краї великих кратерів, часто поруйновані повторними метеоритними ударами. Найбільші вершини місячних гір підносяться над навколишньою місцевістю майже на 9 км.

Місячний ґрунт (реголіт) є дрібнозернистим уламково-пиловим матеріалом.

Дотелескопічне спостереження (до 1609)

Існує думка, що найдавніші наскельні малюнки із зображеннями биків і геометричних фігур в печері на острові Борнео, віком до 40 000 років тому та на території Європи, віком до 37 000 років тому, інтерпретуються деякими дослідниками як візерунки зір і Місяця[1]. Одним із можливо найдавніших зображень карти Місяця є наскельний малюнок вигравіруваний в камені під назвою Ортостат 47 у Науті, Ірландія, датований третім тисячоліттям до нашої ери[2]. Найбільш ранній запис про сонячне затемнення, який можна перевірити, міститься в написі на кістці, що датується 2136 роком до нашої ери. Цей запис мав вирішальне значення для розуміння астрономічних знань і вірувань того часу[3][4]. Перша письмова згадка про спостереження сонячного затемнення знайдена на глиняній табличці в стародавньому місті Угарит і датується 1223 роком до нашої ери[5].

Розуміння місячних циклів є раннім етапом розвитку астрономії: з VIII століття до нашої ери вавилоняни вели систематичний облік сонячних затемнень і, можливо, навіть могли досить точно передбачити їх на основі нумерологічних правил[5], а вже з V століття до нашої ери, вони відзначили сарос, період повторюваності сонячних та місячних затемнень, що становить близно 18 років[6].

Фізична форма Місяця та причина місячного світла також були правильно визначені на початку історії астрономії. Грецький філософ Анаксагор (бл. 500—428 до н. е.) припустив, що Сонце і Місяць є сферичними каменями і що останній відбиває світло першого[7]. Стародавній китайський астроном Ши Шень у IV столітті до нашої ери знав про зв'язок між Місяцем та сонячними затемненнями, оскільки він надав інструкції у своїх творах, щоб передбачити їх, використовуючи відносне положення Місяця та Сонця[8]. Крім того, Демокріт (бл. 460—370 роки до н. е.) припустив, що позначки, які спостерігаються на Місяці, є наслідком існування гір і долин[9].

Арістотель (384—322 до н. е.) у своїй книзі «Про небо» висуває теорію, згідно з якою Місяць позначає межу між сферами мінливих елементів (земля, вода, повітря та вогонь) і нетлінними зорями ефіру. Надмісячний світ досконалий, і тому Місяць є гладкою і незмінною сферою[10][11]. Учень Аристотеля Клеарх Солесський пояснює місячні плями тим, що Місяць є полірованим дзеркалом, яке відображає земний ландшафт[12][13]. Однак ця теорія була спростована спостереженням про те, що поверхня Місяця залишалася незмінною, коли він рухався перед Землею, що змусило інших вчених припустити, що плями були конденсованими парами з хмари або виходили із Землі. Ця аристотелівська концепція гладкого Місяця частково збереглася до кінця Середньовіччя і навіть залишила сліди у Персії ХІХ століття та в європейському фольклорі ХХ століття[14][15].

Розрахунки Аристарха щодо відносних розмірів Сонця, Землі та Місяця в книзі «Про розміри та відстані» в ІІІ ст. до н. е. (тут грецька копія з Х ст.)  

Аристарх Самоський (бл. 310—230 до н. е.) у своїй праці «Про розміри та відстані Сонця і Місяця» визначив, що діаметр Місяця становить приблизно одну третину діаметра Землі та обчислив його відстань до Землі, отримавши значення відстані, що лише трохи більше ніж на 7 % більше порівняно з сучасним значенням відстані Земля-Місяць[16][17]. Птолемей (бл. 87 — 165 н. е.) значно вдосконалив числа Аристарха, обчисливши середню відстань до Місяця у 59 радіусів Землі та його діаметр оцінив у 0,292 діаметра Землі, що близько до правильних значень приблизно 60 та 0,273 відповідно[18].

Архімед (бл. 287—212 до н. е.) спроектував планетарій, який обчислював рух Місяця та інших об'єктів Сонячної системи[19]. Селевк із Селевкії (бл. 190—150 до н. е.) правильно дійшов висновку, що припливи і відпливи виникають через тяжіння Місяця, а їхня висота залежить від положення Місяця відносно Сонця[20].

Також Плутарх (бл. 46 — 120/127) у своїй збірці «Моралія» писав, що «Місяць — це небесна земля», а темні області — це западини, заповнені водою. Тому їх називають maria (латинське слово, що означає «моря» у множині), тоді як світлі високогір'я називають terrae («землі»)[13]. Ці назви, хоча й неправильні, залишаються в поточній номенклатурі.

Індійський астроном Аріабгата (476—550) у своєму творі «Аріабгатіам» правильно приписав світність Місяця і планет відбитому сонячному світлу[21][22]. Астроном і фізик Ібн аль-Хайсам (965—1039) виявив, що сонячне світло не відбивається від Місяця, як дзеркало, а що світло випромінюється від кожної частини освітленої Сонцем поверхні Місяця в усіх напрямках[23].

Протягом Середньовіччя, до винаходу телескопа, Місяць все більше визнавали сферою, хоча багато хто вважав, що він «ідеально гладкий»[15].

Телескопічні дослідження (1609—1959)

Ескізи Місяця Галілея з новаторської праці Sidereus Nuncius (1610)

Точна селенографія почалася лише в XV столітті. Єдиною відомою місячною картою, зробленою до телескопічної ери, є карта Вільяма Гілберта опублікована в 1603 році[24][25]. У 1610 році Галілео Галілей опублікував у журналі Sidereus Nuncius один із перших малюнків Місяця, зроблених за допомогою інструменту — свого астрономічного телескопа  — і зазначив, що його поверхня не гладка, а має гори та кратери[15][26]. Томас Герріот зробив подібні малюнки за допомогою телескопа кількома місяцями раніше, але не опублікував їх[15].

Тепер, коли було знято питання щодо особливості поверхні Місяця, адже астрономи визнали, що вона не є рівною, виникла потреба в картографуванні Місяця. Перші спроби були зроблені в 1637 році. За ескізами та під керівництвом П'єра Ґассенді відомий художник і гравер Клод Меллан вигравірував три зображення Місяця: першої чверті, повного місяця та останньої чверті[15][27]. Більш точну карту, зроблену на основі телескопічних спостережень, у 1645 році створив та опублікував голландський картограф Міхаель Флорань ван Лангрен[15]. Це була перша карта, на якій було позначено моря, кратери та гори, а також присвоєно назви місячним об'єктам[28][29][30]. Через два роки Ян Гевелій опублікував Селенографію, перший трактат і атлас, повністю присвячений Місяцю, що включав його зони лібрації[31][32]. В 1651 році Джованні Баттіста Річчолі опублікував в Almagestum novum дві місячні карти намальовані його помічником Франческо Марія Грімальді. Річчолі узагальнив попередні карти, додав деталі з нових спостережень і саме в цій праці ввів систему назв кратерів і гір на Місяці іменами стародавніх і сучасних астрономів[33][34][35]. З кожним новим переглядом місячних карт, нова номенклатура для об’єктів входила у вжиток, іноді конкуруючи одна з одною. Частина назв, які присвоїли місячним об'єктам Ван Лангрен, Гевелій та Річчолі, використовуються і нині[36][31].

Велика чотириаркушна карта Місяця під назвою Mappa Selenographica, складена Вільгельмом Бером і Йоганном Генріхом фон Медлером, опублікована в Der Mond у 1837 році[37], забезпечила перше тригонометрично точне дослідження місячних характеристик. Вона включає в себе вказівку висоти понад тисячі гір з точністю, подібною до перших спроб земної географії[38]. Крім того, автори приходять до висновку, що Місяць не має ні водної маси, ні значної атмосфери[28].

Усі вимірювання проводилися шляхом прямих спостережень, поки Джон Вільям Дрейпер не створив астрофотографію в березні 1840 року з дагеротипом Місяця. Якість фотографій Місяця зрештою швидко прогресувала, доки місячну фотографію не визнали наприкінці XIX століття субдисципліною астрономії[39].

Місячні кратери, вперше помічені Галілеєм, вважалися вулканічними, поки в 1870-х роках Річард А. Проктор не запропонував, що вони насправді були ударними кратерами, утвореними зіткненнями астероїдів або комет. Цю точку зору підтримав у 1892 році геолог з Гроув Карл Гілберт, який підтвердив цю теорію шляхом експериментів. Порівняльні дослідження цих кратерів з 1920 по 1940-ві роки привели до розробки місячної геологічної шкали часу, яка стала новою галуззю планетарної геології, яка розвивалася в 1950-х роках[40][41]. Однак спостереження з Землі залишалися обмеженими лише видимою стороною Місяця, і саме завдяки дослідженню космосу знання про природний супутник розширились, наприклад, завдяки радянському космічному апарату Луна-3 у 1959 році було отримано перше зображення зворотної сторони Місяця[42][43].

Еволюція карт Місяця з XVII по XIX століття
Міхаель Флоран ван Лангрен, перша місячна карта (1645)
Ян Гевелій, перший астроном, який взяв до уваги лібрації Місяця (1647), запропоновані херувимами, що оточують його карту Місяця.
Йоганн-Баптист Гоманн і Йоганн Габріель Доппельмайр (1707)
Перший куток «Mappa Selenographica» Бера та фон Медлера (1837)
Карта з енциклопедії Meyers Konversations-Lexikon (1890)

Космічна гонка (1959—1976)

Див. також: Космічні перегони та Список посадок на Місяць

Після закінчення Другої світової війни були розроблені перші системи запуску, а вже до кінця 1950-х років вони досягли такого рівня технологій, який дозволив Радянському Союзу та Сполученим Штатам запускати космічні кораблі в космос. Холодна війна зіткнула ці дві великі держави одна проти одної та призвела до стеження за розробкою систем запуску одна одної, що призвело до так званої космічної гонки та її наступної фази Місячної гонки, що збільшило зусилля та інтерес до дослідження Місяця[44]. Космічна гонка тривала від початку радянської програми «Луна» у 1959 році до 1970-х років з останніми пілотованими місіями американської програми «Аполлон» і останньою місією на Місяць у 1976 році[45][46][47].

Програма Луна

Докладніше: Луна (космічна програма)
Історичне фото — перше повне зображення зворотного боку Місяця, зроблене «Луна-3» 7 жовтня 1959 року

4 жовтня 1957 року радянська міжконтинентальна балістична ракета Р-7 запустила «Супутник-1» — перший у світі штучний супутник і перший рукотворний об'єкт, виведений на орбіту Землі[48]. Після цього першого успішного досвіду, космічні апарати радянської програми «Луна» першими досягли ряду цілей. Після трьох безіменних невдалих місій у 1958 році перший рукотворний об'єкт «Луна-1» подолав земну гравітацію та пройшов біля Місяця в 1959 році. Пізніше того ж року перший рукотворний об'єкт «Луна-2» досяг поверхні Місяця шляхом навмисного зіткнення. До кінця року «Луна-3» як перший об'єкт, створений людиною, досягла зазвичай закритої зворотної сторони Місяця, зробивши її перші фотографії[46]. Перша карта місячної поверхні створена за допомогою фотографій, була створена завдяки зображенням отриманим радянським «Зонд-3» 18 липня 1965 року, що охоплюють площу поверхні в 19 мільйонів квадратних кілометрів і посприяли розвитку селенографії[49][50].

Потім у 1960-х радянські інженери перейшли від апаратів, здатних лише пролетіти над Місяцем або розбитися на ньому, до посадкових апаратів. В результаті, першим космічним кораблем, який здійснив успішну м'яку посадку на Місяць та повернув фотографії місячної поверхні, був «Луна-9» 3 лютого 1966 року[51]. А першим зондом, виведеним на орбіту навколо Місяця, був «Луна-10» в квітні 1966 році[52][53].

17 листопада 1970 року, самохідний апарат «Луноход-1», транспортований «Луною-17», став першим роботизованим транспортним засобом, який досліджував його поверхню[54]. Через три роки місяцехід «Луноход-2» на борту «Луни-21» став першою машиною, яка подолала майже марафонську дистанцію в 37 км на іншому небесному тілі[55].

Зрештою, СРСР розробив три пробні місії повернення на Місяць, які дозволили доставити на Землю 0,3 кг місячного каміння: «Луна-16» у 1970 році, «Луна-20» у 1972 році та «Луна-24» у 1976 році. Остання є останньою радянською місією на Місяць[56][46].

Програма Аполлон

Докладніше: Аполлон (космічна програма)
Схід Землі, перше кольорове зображення Землі, зроблене людиною з Місяця, під час Аполлона-8 (1968), коли вперше космічний корабель з екіпажем залишив орбіту Землі та досяг іншого астрономічного тіла

Американська космічна програма спочатку була довірена армії, а потім була значною мірою передана цивільному агентству НАСА[57].

У Сполучених Штатах гонка на Місяць була офіційно започаткована президентом Джоном Фіцджеральдом Кеннеді 25 травня 1961 року під час виступу перед американським Конгресом, через 43 дні після орбітального польоту Юрія Гагаріна та через 20 днів після суборбітального польоту Алана Шепарда[58]. А також як результат, знаменитої промови Джоном Кеннеді «Ми вибираємо побувати на Місяці» у 1962 році, було запущено різні космічні програми з обіцянкою, що американець побуває на Місяці до кінця десятиліття[59]. Для покращення розуміння місячної поверхні в рамках підготовки до людських місій була розроблена серія безекіпажних зондів: програма Рейнджер створила перші фотографії супутника великим планом[60], програма Лунар Орбітер склала карту всього Місяця[61] і програма Сервеєр здійснила м'яку посадку на поверхню Місяця[62]. Паралельно розроблялася програма «Аполлон» з екіпажем[63].

Після серії випробувань космічного корабля «Аполлон» на навколоземній орбіті без екіпажу та з екіпажем, а також підштовхнутих можливою радянською висадкою людини на Місяць, у 1968 році «Аполлон-8» здійснив першу місію людини на місячну орбіту. В результаті чого, члени його екіпажу (Френк Борман, Джеймс Ловелл і Вільям Андерс) стали першими людьми, які безпосередньо побачили приховану сторону Місяця[64].

Лазерний ретрорефлектор, який астронавти Аполлона-14 розгорнули на Місяці

Посадка «Аполлон-11» 21 липня 1969 року вважається кульмінацією космічної гонки між США та СРСР під час холодної війни. О 02:56 UTC першою людиною, яка ступила на Місяць, був Ніл Армстронг, командир місії, а за ним Базз Олдрін[65][66]. Близько 500 мільйонів людей у всьому світі дивилися передачу телевізійної камери Aполлона, найбільша телевізійна аудиторія для прямої трансляції на той час[67][68]. У той самий момент інша місія, роботизована місія повернення зразків «Луна-15» Радянського Союзу, теж була на орбіті навколо Місяця, ставши разом з «Аполлоном-11» першим випадком двох позаземних місій, які проводилися одночасно[69].

Місії «Аполлон» з 11 по 17 (крім «Аполлона-13», який перервав заплановану посадку на Місяць) повернули 382 кілограми місячної породи та ґрунту в 2196 окремих зразках[70]. Під час усіх посадок Аполлона на поверхні Місяця були встановлені пакети наукових приладів. На місцях посадки Аполлона 12, 14, 15, 16 і 17 були встановлені довгострокові приладові станції, включаючи зонди теплового потоку, сейсмографи та магнітометри[71][72]. Пряма передача даних на Землю була припинена наприкінці 1977 року через бюджетні обмеження[73], але оскільки ретрорефлекторні решітки, які дозволяють проводити лазерні вимірюванням дальності є пасивними інструментами, то вони використовуються й до тепер[74][75]. Аполлон-17 у 1972 році залишається останньою місією екіпажу на Місяць[76][77].

Загалом у ХХ столітті і до наших днів 24 астронавти побували на навколомісячній орбіті і 12 з них ходили по поверхні Місяця, усі — в рамках програми «Аполлон»[78].

Договір про Місяць і відсутність дослідження (1976—1990)

Докладніше: Місячний договір

Після останньої радянської місії на Місяць у 1976 році настала майже чотирнадцятирічна місячна тиша[79]. Астронавтика перемістила свою увагу на дослідження внутрішніх (наприклад, програма «Венера») і зовнішніх (наприклад, «Піонер-10», 1972) планет Сонячної системи, а також на навколоземну орбіту, розробляючи та відправляючи на неї, окрім супутників зв'язку, супутники спостереження Землі (наприклад, програма «Landsat», 1972), космічні телескопи і, зокрема, космічні станції (наприклад, програма «Салют», 1971)[80].

До 1979 року Угода про Місяць, ратифікована кількома сторонами в 1984 році, була майже єдиною великою діяльністю щодо Місяця до 1990 року.

Дослідження XXI століття

Див. також: Артеміда (космічна програма)

На початку XXI ст. Китай опублікував свою програму освоєння Місяця, що включає крім доставки місяцеходу (друга половина 2013 року) і відправки ґрунту на Землю (2017), зокрема будівництво населених місячних баз (2030). Вважається, що це змусило інші космічні держави знову розгорнути місячні програми.

28 вересня 2003 року, Європейське космічне агентство запустило перший місячний зонд «Смарт-1», а США в 2004 році оголосили плани створення нових пілотованих космічних кораблів, здатних доставити людей на Місяць, щоб закласти до 2020 перші місячні бази. Про подібні плани оголосила і Російська Федерація. Спостерігається тенденція до скорочення заявлених термінів початку реалізації проєктів до 2012—2015. На 2016 р. Росія практично припинила свою місячну програму досліджень[81].

23 жовтня 2014 року, Китай запустив до Місяця місію «Чан’є 5Т1». Довгий час, невідомий об’єкт, який став об’єктом зіткнення зі зворотним боком Місяця у березні 2022 року та отримав назву WE0913A, виявився фрагментом китайської ракети-носія «Long March». Спочатку його помилково вважали за частину ракети SpaceX Falcon 9, але подальший аналіз завдяки спостереженням вчених та ретельних досліджень траєкторії об’єкта вченими з Університету Аризони, Каліфорнійського технологічного інституту, проєкту «Плутон» та Інституту планетарних наук, чітко вказали, що WE0913A є частиною корпусу китайської ракети. Крім того, дослідники виявили ознаки того, що ця покинута частина ракети несла «нерозкрите додаткове корисне навантаження»[82].

30 грудня 2015 року було оголошено про плани Південної Кореї. У 2016 році планується запуск проєкту з дослідження Місяця. Посадка апарату на поверхню супутника планується в 2020 році. Перший етап проєкту — з 2016 по 2018. Він буде включати проведення попередніх досліджень і відправку на Місяць супутника. Вартість першого етапу проєкту оцінюється в 197,8 млрд вон (169 млн $). Південна Корея також планує створення власних наземної і космічної станцій, не виключаючи кооперації з космічними агентствами інших країн, включаючи NASA. Друга частина проєкту передбачає запуск Південною Кореєю власної ракети-носія з апаратом, який планується посадити на поверхню Місяця[83].

У 2019 році повідомлено, що українське конструкторське бюро (КБ) «Південне» розробило концептуальний проєкт сімейства місячних посадкових апаратів, що перелітають з точки в точку на поверхні супутника Землі. Такі апарати дадуть можливість більш детально вивчати поверхню Місяця і можуть бути використані для пошуку корисних копалин[84].

З 23 листопада 2020 року по 16 грудня 2020 року, відбулася китайська місія з дослідження Місяця, яка мала за мету доправити на Землю не менше 2 кг реголіту і зразків порід. Як і чотири попередні місії, вона була названа на честь китайської богині Місяця Чан’е (Chang’e). Це була перша місія з доставки зразків з Місяця, починаючи з 1976 року (Луна-24). 16 грудня 2020 року капсула з 1,731 кг зразків успішно приземлилась у Внутрішній Монголії[85]. Вже 27 березня 2023 року, дослідники з Китайської академії наук, після вивчення зразків місячної породи, зібраних китайським ровером під час місії «Чан’е-5» (Chang’e 5) у 2020 році, повідомили про присутність ударних скляних кульок в місячному ґрунті. Всього в зразках було виявлено 32 крихітні гранули, в кожній з яких було до 0,002 грама рідини. Відповідно, як було заявлено вченими, на супутнику Землі можуть бути мільярди або навіть трильйони таких частинок, у яких за найскромнішими підрахунками зберігається до 297,6 мільярдів тонн води[86][87][88].

18 липня 2023 року, на науковому форумі, NASA презентувало чотириколісний всюдихід під назвою VIPER, який шукатиме сліди льоду на полюсах Місяця для створення з нього власного ракетного палива та повітря для астронавтів. Зазначається, що всюдихід під назвою VIPER відрізняється від своїх попередників, за допомогою яких NASA досліджує Марс, тим, що він створений для потрапляння в темні кратери, куди сонячне світло не проникало мільярди років[89].

15 листопада 2023 року, дослідники Військово-морської науково-дослідної лабораторії США виявили в місячних зразках сонячно-вітряний водень, що вказує на те, що на Місяці може існувати життя. За словами науковців, в дослідженні, яке було опубліковане в журналі Communications Earth & Environment, вода на поверхні Місяця може стати життєво важливим ресурсом для майбутніх місячних баз і далеких космічних досліджень[90][91].

19 січня 2024 року, розумний посадковий апарат для дослідження Місяця SLIM, розроблений Агентством аерокосмічних досліджень Японії (JAXA) здійснив успішну посадку на поверхню Місяця[92][93]. Згідно перших висновків фахівців японського космічного агентства JAXA, SLIM все-таки випустив на Місяць два місяцеходи, але, імовірно, перевернувся при посадці, тому не взмозі отримувати енергію від сонячного світла за допомогою сонячних панелей апарата[94][95].

У лютому 2024 року, в ході місії IM-1 компанії Intuitive Machines, в південний полярний регіон Місяця в рамках ініціативи NASA відправиться Commercial Lunar Payload Services (CLPS). На борту посадкового модуля IM-1 Nova-C, на Місяць буде доправлений прилад Radiowave Observation at the Lunar Surface of the photo-Electron Sheath (ROLSES), який призначений для вивчення динамічного радіоенергетичного середовища поблизу поверхні Місяця. ROLSES призначений для спостереження за середовищем поверхні Місяця на радіочастотах, щоб визначити, як природна та антропогенна діяльність поблизу поверхні супутника Землі взаємодіє та може заважати науковим дослідженням, які там проводяться[96].

2 червня 2024 року, о 6:09 (за пекінським часом), відповідно повідомлення Китайського національного космічного управління, китайський місячний зонд «Чан’е-6» (Chang'e-6) здійснив успішну посадку в ударному кратері Аполлон на зворотному боці Місяця[97]. 25 червня 2024 року місячний зонд «Чан’е-6» (Chang’e-6) зі зразками породи з поверхні зворотного боку Місяця, успішно приземлився у визначеній посадковій зоні автономного району Внутрішня Монголія на півночі Китаю. Після кількох гальмівних маневрів та уповільнення швидкості спуску, на висоті 10 км над землею розкрився парашут і о 14:07 капсула точно та плавно приземлилась у визначеному районі, де її знайшла пошукова група. Найближчим часом її доправлять до Пекіна, де відкриють та передадуть місячні зразки групі вчених для подальшого зберігання, аналізу і вивчення[98][99].

У серпні 2024 року транснаціональна нафтогазова монополія Великої Британії British Petroleum (BP) уклала угоду з NASA щодо використання технології буріння свердловин для дослідження Місяця. Йдеться не про пошук запасів нафти чи газу, а про обмін технологіями та досвідом для пошуку води на природному супутнику Землі та виробництва енергії в екстремальних умовах[100].

У 2024 році в NASA запланували запуск місії Lunar Trailblazer, яка має на меті картографувати та аналізувати запаси води на Місяці, зосередившись на постійно затінених районах, де може знаходитися давній лід. Лабораторія реактивного руху NASA (JPL) у партнерстві з Каліфорнійським технологічним інститутом керує місією Lunar Trailblazer, яка використовуватиме два основні інструменти для виявлення запасів води на Місяці: високоточний мапер води та мапер температури поверхні Місяця[101].

Список безпілотних апаратів, що досягли Місяця

Апарат Досягнення поверхні Місяця Примітки
Луна-2 14 вересня 1959 Перше зіткнення з поверхнею
Рейнджер-4 26 квітня 1962 Зіткнення зі зворотним боком Місяця, не отримано фотографій поверхні
Рейнджер-6 2 лютого 1964 Зіткнення з поверхнею, не отримано фотографій поверхні внаслідок збою в системі живлення
Рейнджер-7 31 липня 1964 Зіткнення з поверхнею, до зіткнення передано фотозображення поверхні
Рейнджер-8 20 лютого 1965 Зіткнення з поверхнею, до зіткнення передано фотозображення поверхні
Рейнджер-9 24 березня 1965 Зіткнення з поверхнею, до зіткнення передано телевізійне зображення поверхні
Луна-5 12 травня 1965 Невдала спроба м'якої посадки
Луна-7 7 жовтня 1965 Невдала спроба м'якої посадки
Луна-8 6 грудня 1965 Невдала спроба м'якої посадки
Луна-9 9 лютого 1966 Перша м'яка посадка на Місяць
Сервеєр-1 2 червня 1966 М'яка посадка на Місяць
Сервеєр-2 23 вересня 1966 Невдала спроба м'якої посадки
Луна-13 24 грудня 1966 М'яка посадка на Місяць. Телевізійне зображення поверхні
Сервеєр-3 20 квітня 1967 М'яка посадка на Місяць
Сервеєр-4 17 липня 1967 Невдала спроба м'якої посадки
Сервеєр-5 11 вересня 1967 М'яка посадка на Місяць
Сервеєр-6 10 листопада 1967 М'яка посадка на Місяць
Сервеєр-7 10 січня 1968 М'яка посадка на Місяць
Луна-16 20 вересня 1970 М'яка посадка на Місяць. Перше автоматичне взяття зразків ґрунту і доставка їх на Землю
Луна-17 17 листопада 1970 М'яка посадка на Місяць. Доставлено Луноход-1
Луноход-1 Перший автоматичний місяцехід
Луна-20 21 лютого 1970 М'яка посадка на Місяць. Автоматичне взяття зразків ґрунту і доставка їх на Землю
Луна-21 15 січня 1973 М'яка посадка на Місяць. Доставлено Луноход-2
Луноход-2 Автоматичний місяцехід
Луна-23 6 листопада 1973 М'яка посадка на Місяць. Не вдалось здійснити автоматичне взяття зразків ґрунту
Луна-24 18 серпня 1976 М'яка посадка на Місяць. Автоматичне взяття зразків ґрунту і доставка їх на Землю
Чан'е-1 1 березня 2009 Заплановане зіткнення з поверхнею після понад річного перебування на орбіті
Місячний ударний зонд 14 листопада 2008 Заплановане зіткнення з поверхнею. Зонд випущений з Чандраяна-1
розгінний блок Центавр 9 жовтня 2009 Заплановане зіткнення з поверхнею після доставки на орбіту Місяця Місячного орбітального розвідника
LCROSS Заплановане зіткнення з поверхнею після зіткнення з нею розгінного блока Центавр для дослідження складу вибитого пилу
Чан'е-3 14 грудня 2013 Успішна посадка на поверхню Місяця.
Чан'е-4 3 січня 2019 Успішна посадка на поверхню Місяця.
Чан'е-5 1 грудня 2020 Успішна посадка на поверхню Місяця.
Чандраян-3 23 серпня 2023 Успішна посадка на поверхню Місяця.
SLIM 19 січня 2024 Успішна посадка на поверхню Місяця.
Чан'е-6 2 червня 2024 Успішна посадка на зворотний бік Місяця.

Цікаві факти

8 січня 2024 року, вперше за більш ніж півстоліття, з мису Канаверал у Флориді (США) на Місяць було запущено важку ракету-носій Vulcan Centaur. Досягти поверхні Місяця в районі Sinus Viscositatis у межах місії Peregrine вона має 23 лютого 2024 року. У місії взяли участь 7 країн та 16 комерційних замовників. На борту ракети знаходиться посадковий місячний модуль Astrobotic Technology, наукові інструменти для досліджень, а також прах та ДНК відомих померлих людей. Так, на Місяць відправились рештки творця та деяких акторів серіалу «Зоряний шлях» та одного з астронавтів місячної місії «Аполлон», а також зразки ДНК президентів США Джона Ф. Кеннеді, Джорджа Вашингтона й Дуайта Ейзенхауера. Окрім того, на борту ракети, серед іншого вантажу, знаходиться металева пластина з прапором України[102][103].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Ancient humans used the moon as a calendar in the sky (амер.). 9 липня 2019. Процитовано 18 серпня 2024.
  2. ↑ Space Today Online. Moon Stone Lunar Map in Ireland. www.spacetoday.org. Процитовано 18 серпня 2024.
  3. ↑ Sunspots, Eclipses, Meteorites - Chinese Astronomy - 太阳黑子及陨星 - 中国天文学. archive.wikiwix.com. Процитовано 18 серпня 2024.
  4. ↑ Solar Eclipses Through the Ages | Eclipse Glasses USA. Eclipse Optics (англ.). 7 січня 2024. Процитовано 18 серпня 2024.
  5. ↑ а б Great Moments in Solar Physics 1. www.astro.umontreal.ca. Процитовано 18 серпня 2024.
  6. ↑ Aaboe, A.; Britton, J. P.; Henderson, J. A.; Neugebauer, O.; Sachs, A. J. (1991). Saros Cycle Dates and Related Babylonian Astronomical Texts. Transactions of the American Philosophical Society. Т. 81, № 6. с. 1—75. doi:10.2307/1006543. ISSN 0065-9746. Процитовано 18 серпня 2024.
  7. ↑ Anaxagoras biography. archive.wikiwix.com. Процитовано 18 серпня 2024.
  8. ↑ CHINA: Solar Eclipses in History and Mythology. Lunar and solar eclipses in ancient Astronomy. earthstOriez (амер.). Процитовано 18 серпня 2024.
  9. ↑ Harvard University, Edmund Neville (1876). The moon, and the condition and configurations of its surface (англ.). London: Longmans, Green, and Co. с. 81. Процитовано 18 серпня 2024.
  10. ↑ The Internet Classics Archive | On the Heavens by Aristotle. Part 3. classics.mit.edu. Процитовано 18 серпня 2024.
  11. ↑ Pellegrin, Pierre (1 листопада 2005). Le monde d'Aristote. Pourlascience.fr (фр.). Les Genies De La Science N°25. Процитовано 19 серпня 2024.
  12. ↑ Mayhew, Robert. Clearchus on the Face in the Moon. Процитовано 19 серпня 2024.
  13. ↑ а б Plutarque : Oeuvres morales. DE LA FACE QUI PARAÎT SUR LA LUNE (bilingue). remacle.org. Процитовано 20 серпня 2024.
  14. ↑ C. S. Lewis (1964). The Discarded Image An Introduction To Medieval And Renaissance Literature C. S. Lewis (англ.). Cambridge University Press. с. 108. Процитовано 19 серпня 2024.
  15. ↑ а б в г д е The Galileo Project | Science | Moon. galileo.rice.edu. Процитовано 19 серпня 2024.
  16. ↑ Lecture 11: The Distance to the Stars. sites.ualberta.ca. Процитовано 19 серпня 2024.
  17. ↑ e=mc2andallthat (31 травня 2021). From the Earth to the Moon in 270 BC. e=mc2andallthat (англ.). Процитовано 19 серпня 2024.
  18. ↑ Evans, James (1998). The history & practice of ancient astronomy. New York Oxford: Oxford University Press. с. 71. ISBN 978-0-19-509539-5.
  19. ↑ Wilford, John Noble (31 липня 2008). Discovering How Greeks Computed in 100 B.C. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 18 серпня 2024.
  20. ↑ Woodworth, Philip L. (1 січня 2023). Green, Mattias; Duarte, João C. (ред.). Chapter 1 - Tidal science before and after Newton (PDF). A Journey Through Tides. Elsevier. с. 3—36. doi:10.1016/b978-0-323-90851-1.00002-9. ISBN 978-0-323-90851-1.
  21. ↑ Aryabhata | Achievements, Biography, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 28 червня 2024. Процитовано 20 серпня 2024.
  22. ↑ Aryabhata, Clark. The Aryabhatiya of Aryabhata Clark 1930 (English) . с. 64. Процитовано 20 серпня 2024.
  23. ↑ Hakim Mohammed Said. Ibn Al-Haitham (PDF) (англ.). Pakistan: Hamdard National Foundation. с. 214. Процитовано 20 серпня 2024.
  24. ↑ Pumfrey, Stephen (2011-05). The Selenographia of William Gilbert: His Pre-Telescopic Map of the Moon and His Discovery of Lunar Libration. Journal for the History of Astronomy (англ.). Т. 42, № 2. с. 193—203. doi:10.1177/002182861104200205. ISSN 0021-8286. Процитовано 20 серпня 2024.
  25. ↑ Pumfrey, S. The Selenographia of William Gilbert: His Pre-telescopic Map of the Moon and his Discovery of Lunar Libration (англ.). Journal for the History of Astronomy, Vol. 42, No.2. с. 193. Процитовано 20 серпня 2024.
  26. ↑ Sidereus nuncius - Wikisource. la.wikisource.org (лат.). Процитовано 20 серпня 2024.
  27. ↑ Claude Mellan, Pierre Gassendi, Three maps of the Moon. brunelleschi.imss.fi.it. Процитовано 20 серпня 2024.
  28. ↑ а б Charles A. Wood (27 грудня 2017). Lunar hall of fame. Sky & Telescope (англ.). Процитовано 20 серпня 2024.
  29. ↑ Krogt, Peter Van der; Ormeling, Ferjan (2014). Michiel Florent van Langren and Lunar Naming. Els noms en la vida quotidiana. Actes del XXIV Congrés Internacional d’ICOS sobre Ciències Onomàstiques. с. 1851—1868. doi:10.2436/15.8040.01.190. Процитовано 20 серпня 2024.
  30. ↑ Michel Florent van Langren, Plenilunii Lumina Austriaca Philippica. brunelleschi.imss.fi.it. Процитовано 20 серпня 2024.
  31. ↑ а б Library Item of the Month: Giovanni Riccioli’s Almagestum novum | Royal Museums Greenwich. www.rmg.co.uk (англ.). Процитовано 20 серпня 2024.
  32. ↑ Johannes Hevelius Issues the First Extensive Moon Atlas : History of Information. www.historyofinformation.com. Процитовано 20 серпня 2024.
  33. ↑ Giovanni Battista Riccioli S.J., Almagestum novum. brunelleschi.imss.fi.it. Процитовано 20 серпня 2024.
  34. ↑ Giovanni Battista Riccioli. Oxford Reference (англ.). doi:10.1093/oi/authority.20110803100419604. Процитовано 20 серпня 2024.
  35. ↑ 1651. L'Almagestum novum de Giovanni Riccioli · Sélénographies : 350 ans de cartographie lunaire · Bibliothèque numérique - Observatoire de Paris. bibnum.obspm.fr. Процитовано 20 серпня 2024.
  36. ↑ Vertesi, Janet (1 червня 2004). Sicily or the Sea of Tranquility? Mapping and naming the moon. Endeavour. Т. 28, № 2. с. 64—68. doi:10.1016/j.endeavour.2004.04.003. ISSN 0160-9327. Процитовано 20 серпня 2024.
  37. ↑ 1837. La Mappa Selenographica de Beer et Mädler · Sélénographies : 350 ans de cartographie lunaire · Bibliothèque numérique - Observatoire de Paris. bibnum.obspm.fr. Процитовано 20 серпня 2024.
  38. ↑ Johann Heinrich von Mädler | Mapping Moon, Celestial Cartography & Astronomy | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 20 серпня 2024.
  39. ↑ Trombino, D. (1980). Dr John William Draper (англ.). Journal of the British Astronomical Association, Vol. 90. с. 567. Процитовано 20 серпня 2024.
  40. ↑ Spudis, Paul D. (3 липня 2013). World Book at NASA. Moon. web.archive.org (англ.). NASA. Процитовано 30 липня 2024.
  41. ↑ Gene Shoemaker - Founder of Astrogeology | U.S. Geological Survey. www.usgs.gov. Процитовано 20 серпня 2024.
  42. ↑ Selenography. encyclopedia.pub (англ.). Процитовано 20 серпня 2024.
  43. ↑ Russia's unmanned missions toward the Moon. www.russianspaceweb.com. Процитовано 20 серпня 2024.
  44. ↑ The Space Race: Timeline, Cold War & Facts. HISTORY (англ.). 21 лютого 2020. Процитовано 21 серпня 2024.
  45. ↑ Chronology of the Moon Race. www.russianspaceweb.com. Процитовано 25 серпня 2024.
  46. ↑ а б в Russia's unmanned missions toward the Moon. www.russianspaceweb.com. Процитовано 21 серпня 2024.
  47. ↑ The Apollo Program - NASA (амер.). Процитовано 21 серпня 2024.
  48. ↑ До 60-річчя запуску першого штучного супутника Землі | КПІ ім. Ігоря Сікорського. kpi.ua (укр) . Київський політехнік, 2017, №26. Процитовано 21 серпня 2024.
  49. ↑ Балишев, М. А.; Коваль, Ю. Ю. (2021). Участь Харківської астрономічної обсерваторії та її представників у радянській космічній програмі у 1960-х роках. Космічна наука і технологія (укр.). Т. 27, № 5. с. 086—099. doi:10.15407/knit2021.05.086. ISSN 2518-1459. Процитовано 22 серпня 2024.
  50. ↑ Zond 3. NASA (англ.). Процитовано 22 серпня 2024.
  51. ↑ In Depth | Luna 09. NASA Solar System Exploration. Процитовано 22 серпня 2024.
  52. ↑ In Depth | Luna 10. NASA Solar System Exploration. Процитовано 22 серпня 2024.
  53. ↑ Soviet probe plays communist anthem from the Moon. www.russianspaceweb.com. Процитовано 22 серпня 2024.
  54. ↑ In Depth | Lunokhod 01. NASA Solar System Exploration. Процитовано 22 серпня 2024.
  55. ↑ Mark Robinson (13 березня 2012). Lunokhod 2 Revisited. www.lroc.asu.edu (англ.). Процитовано 22 серпня 2024.
  56. ↑ Lunar Rocks and Soils from Apollo Missions. curator.jsc.nasa.gov. Процитовано 22 серпня 2024.
  57. ↑ Soldiers, Spies and the Moon: Secret U.S. and Soviet Plans from the 1950s and 1960s. nsarchive2.gwu.edu. Процитовано 22 серпня 2024.
  58. ↑ Decourt, Rémy. Le discours de Kennedy qui a décroché la Lune. Futura (фр.). Процитовано 22 серпня 2024.
  59. ↑ published, Space com Staff (25 травня 2011). May 25, 1961: JFK's Moon Shot Speech to Congress. Space.com (англ.). Процитовано 22 серпня 2024.
  60. ↑ Lunar Ranger and Surveyor Programs - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 22 серпня 2024.
  61. ↑ Lunar Orbiter Program - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 22 серпня 2024.
  62. ↑ Surveyor 1 - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 22 серпня 2024.
  63. ↑ What Was the Apollo Program? (Grades K-4) - NASA (амер.). 31 травня 2019. Процитовано 22 серпня 2024.
  64. ↑ In Depth | Apollo 8. NASA Solar System Exploration. Процитовано 22 серпня 2024.
  65. ↑ Jolliff, Bradley L.; Robinson, Mark S. (1 липня 2019). The scientific legacy of the Apollo program. Physics Today. Т. 72, № 7. с. 44—50. doi:10.1063/pt.3.4249. ISSN 0031-9228. Процитовано 22 серпня 2024.
  66. ↑ Apollo 11 | History, Mission, Landing, Astronauts, Pictures, Spacecraft, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 29 липня 2024. Процитовано 24 серпня 2024.
  67. ↑ July 20, 1969: One Giant Leap For Mankind - NASA (амер.). 20 липня 2019. Процитовано 24 серпня 2024.
  68. ↑ Broadcasting from the Moon: the first lunar camera. National Museums Scotland (англ.). Процитовано 24 серпня 2024.
  69. ↑ Luna 15. NASA (англ.). Процитовано 24 серпня 2024.
  70. ↑ J. H. Allton. Lunar samples: apollo collection tools, curation handling, surveyor iii and Soviet luna samples (PDF). NASA Johnson Space Center, Houston, TX, USA, 77058 (англ.). Процитовано 24 серпня 2024.
  71. ↑ Jolliff, Bradley L.; Robinson, Mark S. (1 липня 2019). The scientific legacy of the Apollo program. Physics Today. Т. 72, № 7. с. 44—50. doi:10.1063/pt.3.4249. ISSN 0031-9228. Процитовано 25 серпня 2024.
  72. ↑ James R. Bates, W. W. Lauderdale, and Harold Kernaghan (1979). ALSEP Termination Report (PDF) (англ.). NASA Reference Publication 1036. Процитовано 25 серпня 2024.
  73. ↑ Charles Redmond (1 вересня 1977). Lunar science stations to cease functioning September 30 (PDF). NASA News, Release No: 77-47 (англ.). Процитовано 25 серпня 2024.
  74. ↑ Dickey, J. O.; Bender, P. L.; Faller, J. E.; Newhall, X X; Ricklefs, R. L.; Ries, J. G.; Shelus, P. J.; Veillet, C.; Whipple, A. L. (22 липня 1994). Lunar Laser Ranging: A Continuing Legacy of the Apollo Program. Science (англ.). Т. 265, № 5171. с. 482—490. doi:10.1126/science.265.5171.482. ISSN 0036-8075. Процитовано 25 серпня 2024.
  75. ↑ Laser Beams Reflected Between Earth and Moon Boost Science - NASA (амер.). 10 серпня 2020. Процитовано 25 серпня 2024.
  76. ↑ Why did we stop going to the Moon? | Royal Museums Greenwich. www.rmg.co.uk (англ.). Процитовано 25 серпня 2024.
  77. ↑ How Many People Have Been to the Moon? | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 25 серпня 2024.
  78. ↑ Who Has Walked on the Moon?. NASA Solar System Exploration (англ.). 20 липня 2022. Процитовано 24 серпня 2024.
  79. ↑ Every Mission to the Moon, Ever. The Planetary Society (англ.). Процитовано 25 серпня 2024.
  80. ↑ Conocimiento, Ventana al (3 серпня 2022). The Conquest of Space 🚀👩‍🚀 | OpenMind´s Interactive. OpenMind (амер.). Процитовано 25 серпня 2024.
  81. ↑ Роскосмос отказался от большинства проектов по полетам на Луну. Архів оригіналу за 24 січня 2016. Процитовано 29 грудня 2015.
  82. ↑ Китайська ракета, що врізалась в Місяць, перевозила таємничий об’єкт. // Автор: Ігор Шевченко. 23.11.2023
  83. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 30 грудня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  84. ↑ Українці розробили апарат для пошуку корисних копалин на Місяці. Архів оригіналу за 22 листопада 2019. Процитовано 22 листопада 2019.
  85. ↑ На Землю повернувся китайський «Чан'е-5» з місячним ґрунтом. 18.12.2020
  86. ↑ A solar wind-derived water reservoir on the Moon hosted by impact glass beads. Huicun He, Jianglong Ji, Yue Zhang, Sen Hu et al. Published: 27 March 2023
  87. ↑ Вчені знайшли нове джерело води на Місяці. 30.03.2023
  88. ↑ Все про повернення зразків зі зворотного боку Місяця.
  89. ↑ NASA розпочала будівництво місяцехода для пошуку льоду на Місяці. 19.07.2023, 12:33
  90. ↑ Hydrogen-bearing vesicles in space weathered lunar calcium-phosphates. // Katherine D. Burgess, Brittany A. Cymes & Rhonda M. Stroud. Communications Earth & Environment. Volume 4, Article number: 414 (2023). Published: 15 November 2023
  91. ↑ Вчені знайшли докази існування життя на Місяці. 23.11.2023, 6:19 pm
  92. ↑ Japan's 'Moon Sniper' probe lands on moon, but suffers power problem. // By Mike Wall. January 19, 2024
  93. ↑ Японський космічний апарат SLIM дістався Місяця, але після посадки виникла проблема. 19.01.2024
  94. ↑ Japan's 'Moon Sniper' probe lands on moon, but suffers power problem. // By Mike Wall, January 19, 2024
  95. ↑ Японський модуль SLIM перевернувся на Місяці. Але випустив на поверхню два місяцеходи. // Автор: Марина Качура. 20.01.2024
  96. ↑ NASA вивчатиме вплив радіошуму на дослідження Місяця. 01.02.2024
  97. ↑ Китайський зонд здійснив посадку на зворотному боці Місяця. ВІДЕО. 02.06.2024, 09:16
  98. ↑ China's Chang'e-6 brings back first samples from moon's far side to Earth. Space. 14:07, 25-Jun-2024 CGTN, Updated 22:56, 25-Jun-2024
  99. ↑ На Землю вперше доставили зразки зі зворотного боку Місяця. 28.06.2024
  100. ↑ NASA та British Petroleum будуть бурити свердловини на Місяці. 18.08.2024
  101. ↑ Вчені NASA застосують нові революційні технології для пошуку життя на Місяці. 06.11.2024, 19:30
  102. ↑ США знову летять на Місяць: старт Peregrine через 50 років після Аполлона. // Автор: Олександр Бударєв. 08.01.2024, 13:47
  103. ↑ Металеву пластину з прапором України запустили на Місяць. // Автор: Вероніка Кіреєва. 08.01.2024, 17:49

Посилання

  • (англ.) Google Lunar X Prize Foundation [Архівовано 16 вересня 2007 у Wayback Machine.] — фонд Google на підтримку приватних малобюджетних роботизованих досліджень Місяця.
  • (англ.) Clementine [Архівовано 7 листопада 2015 у Wayback Machine.] — американська науково-дослідницька місія 1994 року з орбітального дистанційного зондування Місяця.

Інтернет-ресурси

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дослідження Місяця
Kembali kehalaman sebelumnya