|
Планета штормів
«Планета штормів» (рос. Планета бурь) — радянський науково-фантастичний художній фільм, поставлений на Ленінградської кіностудії науково-популярних фільмів в 1961 році режисером Павлом Клушанцевим за мотивами однойменної повісті Олександра Казанцева (в українському перекладі «Марсові онуки»). Прем'єра фільму відбулася 14 квітня 1962 року. СюжетНа Венеру вирушає радянська експедиція у складі трьох кораблів: «Капелли», «Сіріуса» й «Веги». На підльоті до планети у «Капеллу» влучає метеор, знищивши корабель з екіпажем. Замінити його може «Арктур», але прибуде він лише за чотири місяці. Командир «Сіріуса» Ілля Вершинін скликає нараду екіпажів уцілілих кораблів. Вони приймають рішення висадитися на Венеру згідно плану, лишивши на орбіті Машу Іванову для зв'язку з Землею. Перед спуском астронавти помічають дивну багряну хмару в атмосфері. Екіпаж «Веги» в складі Івана Щерби, Алана Керна і робота Джона спускаються на Венеру. Посланий на розвідку планер знаходить підходяще для посадки місце, проте робот оцінює шанси на успіх мізерними. Астронавти опиняються в болоті, тож екіпаж «Сіріуса», Ілля, Роман і Альоша, також спускається на Венеру, щоб врятувати їх. Альошу схоплює щупальцями хижа істота, та товариші визволяють його. Обидві групи починають рух назустріч одна одній. Алан переконаний, що людям властивий егоїзм, тому на допомогу чекати марно. Він покладається на робота Джона, тоді як Іван вірить у дружбу. Венеру населяють флора і фауна, схожі на земні Мезозойської ери: велетенські рослини і ящери. Час від часу чується крик, джерело якого ніяк не вдається визначити. Алан із Іваном опиняються в печері, де втрачають свідомість через інфекцію, що потрапила до пошкоджених скафандрів. Робот вловлює сигнал всюдихода із «Сіріуса», проте всі отримані інструкції виконує надто буквально. Врешті вдається підібрати зрозумілі команди, згідно яких Джон дає Алану й Івану ліки. Літаюча істота пошкоджує всюдихід «Сіріуса» і він тоне. Ілля, Роман і Альоша, будучи в скафандрах, ідуть далі по дну, тягнучи за собою апарат. У воді астронавти знаходять примітивну скульптуру дракона і невдовзі виходять на сушу. Вони обговорюють що за істоти могли створити скульптуру, адже згідно теорії еволюції Дарвіна на Венері ще не може виникнути розумне життя. Єдиний варіант — на планеті зазнав аварії корабель іншопланетян і їхні нащадки здичавіли, пристосовуючись до тамтешніх умов. Алан, Іван і Джон опиняються біля вулкана, виверження якого і виглядало з орбіти загадковою плямою. Тим часом Маша вирішує порушити наказ аби допомогти товаришам. Робот переносить на собі людей через потік лави, та на заваді їх порятунку стає механізм самозбереження машини. Джон намагається скинути «зайвий вантаж» аби не погрузнути в лаві. Саме тоді група з «Сіріуса» на поремонтованому всюдиході підбирає їх, а робот тоне в розплавленій породі. Астронавти повертаються до ракети, де чують запис від Маші. Втім, скоро виявляється, що вона в останню мить передумала і не стала порушувати наказу. Починається злива, потік води загрожує розмити ґрунт під ракетою і вона не зможе злетіти. Альоша випадково розбиває камінь, у якому бачить рукотворне зображення лиця, схожого на людське. Та злива не дає зібрати більше артефактів, астронавти відлітають з Венери, лишивши головну її таємницю нерозкритою. У відображенні на воді з'являється схожа на людську постать, що дивиться вслід ракеті. Ролі
Знімальна група
СтворенняОсновою для фільму послугувала повість Олександра Казанцева «Планета бур», також відома як «Марсові онуки». Фільм загалом слідує її сюжету, але має і відмінності. Так, до Венери в ньому вирушають два радянські кораблі «Знання» і «Мрія» та один американський «Просперіті» («Процвітання»), тоді як у фільмі всі три радянські, але з інтернаціональним екіпажем. Було змінено імена астронавтів, наприклад, Мері з повісті стала Машею, а Олекса — Альошею. Також в «Марсових онуках» наголошувалася конкуренція між США й СРСР у дослідженнях космосу. В повісті астронавти знаходили камінний календар, ідентичний віднайденому на Землі, що свідчило про відвідування Землі та Венери в минулому марсіанами. В фільмі лише припускається можливість цього. Венеріанка у фіналі літературного твору забрала зумисне залишені землянами речі, аби її цивілізація могла відродитися, а не поспіхом покинуті[1]. Режисер Павло Клушанцев на кінець 1950-х був відомий за науково-популярними фільмами про космос, до яких вносив фантастичний елемент. У нього виникла ідея зняти цілком науково-фантастичну стрічку про експедицію на Місяць. У 1959 році Клушанцев подав заявку на зйомки в Леннаукфільмі. Сценарій було запропоновано написати письменнику Олександру Казанцеву і сценаристу Михайлу Вітухновському, але Клушанцева не задовільнив пропонований ними варіант. Вітухновский внаслідок суперечностей з режисером покинув проект, а згодом і Казанцев. Клушанцев переконав Казанцева повернутися і переробити сценарій. В основу нового сценарію лягла повість «Планета штормів». «Планета штормів» була одним з небагатьох радянських фантастичних фільмів про космічні подорожі. Фільм був створений з використанням унікальних технологій комбінованої зйомки, що набагато випереджали існуючі на ті часи зарубіжні аналоги, у тому числі підводні зйомки. Звучання синтезатора в фільмі відтворювала Іма Сумак. Міністр культури СРСР Катерина Фурцева на генеральному показі відзначила, що фільм дуже цікавий, але заявила, що радянська жінка-космонавт не має права ридати в космосі, втрачаючи самовладання у важку хвилину. Вихід картини на екрани в 1961 році збігся в часі з польотом Гагаріна і як наслідок захопленням космонавтикою. «Планета штормів» істотно вплинула на радянську та світову кінофантастику наступних десятиліть і була визнана одним з важливих етапів у світовому фантастичному кінематографі. Право на прокат фільму придбали 28 країн[2]. Адаптації
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
