|
Нью-Йорк (Україна)
Нью-Йорк — селище в Україні, у Торецькій міській територіальній громаді Бахмутського району Донецької області. Розташоване на річці Кривий Торець за 10 км від Торецька та за 38 км від Донецька. НазваДо 1830 року селище мало назву Олександрівське, однак у 1860 році у документах використовували вже назву Нью-Йорк. Достеменно невідомо, коли та за яких обставин містечко отримало іншу назву.[3] На мапі Шуберта 1863 року містечко позначене як Новий Юрк. У 1951 році назву з політичних міркувань було змінено на Новгоро́дське, однак у 2021 році історичну назву повернули.[4][5] ІсторіяПервинне поселенняСелище виникло в другій половині XVIII ст, під назвою Олександрівське. Поблизу від сучасного селища, у Залізній балці на Кривому Торці, існував зимівник Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового.[6] Достеменно невідомо, коли та за яких обставин Нью-Йорк отримав свою назву, однак відомо, що містечко вже мало таку назву станом на 1860 рік, ще до прибуття німецьких поселенців, а на мапах 1863 року воно позначене як Новий Юрк.[3] А у списку населених місць Катеринославської губернії 1859 року згадувалося поселення Нью Іорк, яке мало всього лише 13 дворів[7] Німецька колонія Нью-ЙоркНімецьку колонію у Нью-Йорку заснували 1892 (або 1889 року на правому березі річки Кривий Торець німецькі поселенці-меноніти з хортицьких колоній. За легендою, вони придбали у російського графа Олексія Ігнатьєва у Бахмутському уїзді 13,019 десятин (або приблизно 32 тис. акрів), на яких і були побудовані 7 меніонітських селищ (серед них був і Нью-Йорк). У колонії частина населення були лютеранами, частина — менонітами. Колоністам належали 3 138 десятин землі. У колонії були млини Унгера, Діка (згорів у травні 2022 року внаслідок ворожого обстрілу), Ремпеля.[8] 1905 — побудовано цегельний завод Унгера, відкрито книжковий магазин братів Гам, банківську контору П. Діка і П. Унгера, Центральне училище. 1912 року в колонії відкрито жіночу прогімназію. 1926 року в селі була школа для бідних, кооперативна лавка, семирічна школа, сільрада.[9] Машинобудівний завод1894 року засновано машинобудівний завод. Тоді німецький інженер Яків Нібур, власник заводу сільськогосподарських машин у колонії Ольго-Фельд Таврійської губернії (нині місто Нікополь), побудував другу фабрику для виготовлення землеробських машин в колонії Нью-Йорк Катеринославської губернії (нині селище Донецької області). З моменту заснування і до більшовицького перевороту на заводі були побудовані такі цехи: ковальський, ливарний, токарний, столярний, слюсарний, складальний, фарбувальний. У той час завод випускав машини для сільського господарства і маслобійних заводів: рядові сівалки, віялки, борони, бункери, кінні приводи та ін. У 1916 році завод був проданий інженеру-капіталісту Перцеву. В цей період часу, крім сільгоспмашин, завод виконував замовлення з виготовлення чотиридюймових стаканів до снарядів для морських глибин. Після революції 1917 року завод був націоналізований. Післявоєнна продукція заводу — це продукція для нафтової промисловості. З 1945 року завод перепрофільований на вугільне машинобудування. Одночасно підприємство випускало товари народного споживання. Завод мав свою шахту і відділ робітничого постачання. За період часу з 1959 по 1973 роки на заводі були побудовані лінійний цех, цех гідравліки, цех металоконструкцій та термічну ділянку. У той період підприємство випускало насосні станції, гідроапаратуру для гірних машин, пневномотори та пневнотурбіни для нафтовиків. З 1962 по 2004 роки завод називався на честь Петровського. З 1966 по 1972 роки машинобудівний завод перебував у власності Міністерства тяжкого енергетичного і транспортного машинобудування СРСР. З 1973 по 1992 роки машинобудівний завод перебував у підпорядкуванні Міністерства вугільної промисловості СРСР. У проміжок часу з 1976 по 1983 роки здається в експлуатацію ряд промислових об'єктів: нова компресорна станція, котельна, очисні будівлі. З набуттям Україною незалежності, машинобудівний завод з 1992 року по 1 листопада 1994 року належав до складу Державної вугільної промисловості України (Держвуглпром України). У березні 1993 року в Мадриді колектив заводу був нагороджений «Великою міжнародною Європейською Золотою Аркою» за високу якість випускаємої продукції. З 2 листопада 1994 форма власності стала колективною, утворилося акціонерне товариство «Новгородський машинобудівний завод» Міністерства вугільної промисловості України. Протягом наступних років виробництво власної продукції значно значно зменшилося. З 1994 по 2000 роки машинобудівний завод підпорядковувався Міністерству вугільної промисловості України, а з 2001 по 2003 роки належав Міністерству палива та енергетики України. В 2006 році почалась ліквідація підприємства. На заводі була проведена робота по упорядкуванню документів з подальшою передачею по особистому складу працівників на державне зберігання в архівний відділ Торецької міської ради. Новгородський цегляний заводЦегляний завод у Нью-Йорку був заснований у 1905 році приватним підприємцем Пітером Діком. На той момент завод випускав червону будівельну глиняну цеглу та кровільну черепицю ручного виробництва. Глина для цегли добувалася вручну, її розмокання та перемішування вироблялися у бучильних ямах вручну або за допомогою коней. Формування цегли та черепиці було ручним у примітивних формах. Обжигалася продукція у тимчасових напільних печах. Механізація ручних процесів на підприємстві відбувалася поступово протягом декількох десятиліть. За роки радянської влади завод значно розширився: побудовані цехи пластичного формування та напівсухого пресування цегли. В цей період часу у виробництво цегли застосувалися стрічкові преси, природні сушила, природні кільцеві печі, стрічкові транспортери. Тоді ж завод почав називатися як «Комуніст». Напочатку Другої світової війни завод разом з працівниками та приладдям евакуювалися у Челябінську область, де виготовляли цеглу для майбутніх відновлювальних робіт. Після звільнення Донеччини від німецьких окупантів у 1943 році завод почав відновлювати свою роботу. Найпершим був відновлений цех пластичного виготовлення цегли. На відновленні заводу та на побудові нового цеху працювали полонені німці, угорці тощо. У 1948 році при заводі була організована школа фабрично-заводського навчання, де проходила свою практику молодь з Житомирщини та Полтавщини. Дякуючи їм, був побудований цех зі штучним циклом виробництва цегли. Так завод став складатися з трьох окремих технологічних цехів з середньою потужністю випуску 56,9 млн цегли на рік та приблизною чисельністю робітників до 800 осіб. За повоєнні роки процеси на підприємстві були значно механізовані та автоматизовані: ручна різка цегли-сирцю замінена різательними напіватоматами; замість ручної укладки сирої цегли були застосовані автомати-укладчики; ручне транспортування цегли на вагонетках і тачках викорінене електровозами та акумуляторними відвантажувачами тощо. Рівень механізації на підприємстві був доведений до 38%, що призвело до істотного покращення умов праці для робітників. У той же час були введені в експлуатацію два цехи по виробництву цегли з використанням відходів вугілля. У відповідності з наказами від 1 та 4 жовтня 1957 року керамічний завод «Пролетарій» був включений до складу цегляного заводу «Комуніст» та став четвертим відділенням об'єднаного підприємства. У 1975 році завод «Комуніст» був перейменований у «Новгородський цегляний завод». У 1991 році «Новгородський цегляний завод» став орендним підприємством. Донецьким арбітражним судом від 8 травня 2001 року Новгородський цегляний завод був визнаний банкротом. Ініціатором банкрутства підприємства стала Державна податкова інспекція міста Торецьк. У 2003 році документи по особистому складу робітників підприємства були передані у державне зберігання в архівний відділ Торецької міської ради.[11] Період радянсько-української війни 1917—19219 квітня 1917 року Рада робітничих і селянських депутатів зажадала введення рівної оплати праці для чоловіків і жінок[12]. 2 червня 1917 року Рада робітничих депутатів Нью-Йорка доручила двом членам ради зайнятися організацією бойової дружини на місцевих заводах[13]. 8 жовтня 1917 року в селищі відбулися збори робітників фенольних та інших місцевих заводів. Його учасники вимагали організувати в селищі і на заводі партійну організацію РСДРП, звільнити політичних ув'язнених, передати всю владу радам[14]. 30 жовтня 1917 року в селищі встановлено радянську владу[джерело?]. УРСР15 листопада 1938 року селищу Нью-Йорк надано статус селища міського типу[15]. У боях Другої світової війни брали участь 1860 мешканців селища Нью-Йорк, 410 з них загинули, 1212 були нагороджені орденами і медалями[16]. Полеглим у боях новгородці спорудили кілька пам'ятників в період 1950-1960 років. 19 жовтня 1951 Указом Президії Верховної ради УРСР селище Нью-Йорк Дзержинського району Сталінської області було перейменоване на Новгородське, а селищна рада депутатів трудящих на Новгородську[4]. Новітня історія21 липня 2014-го року бійці 34-го батальйону увійшли в Нью-Йорк та протягом дня встановили повний контроль над селищем. Рейдами блокували будь-яке пересування російських найманців. Під час несення служби на блокпосту № 1 помер 11 березня 2015 року від пневмонії у Новгородському солдат батальйону «Волинь» Юрій Данилюк. 30 липня 2015 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу смт Новгородське солдат 43-го батальйону Володимир Гриценко: зазнав кульових поранень у ногу, що спричинило артеріальну кровотечу. 2016 року виникла ідея про відновлення історичної назви селища міського типу. 6 грудня 2016 року на сайті Верховної Ради України було зареєстровано проєкт Постанови № 5517[17] про перейменування смт Новгородське в смт Нью-Йорк[18][19]. 3 лютого 2021 року парламентський Комітет з питань організації державної влади підтримав проєкт постанови[20] про перейменування смт Новгородське у смт Нью-Йорк[21][22]. 1 липня 2021 року Верховна Рада України IX скликання ухвалила рішення щодо повернення селищу назви Нью-Йорк.[23] 20 серпня 2024 міноборони Росії заявило про захоплення Нью-Йорка. Генштаб ЗСУ не коментує, а медіа заявляють, що в селищі досі є позиції бійців ЗСУ [24]. 6 вересня 2024 стало відомо, що до боїв за Торецьк та Нью-Йорк додали 12-ту бригаду спецпризначення НГУ «Азов». Бійці «Азову» повернули під контроль частину Нью-Йорка на Донеччині та деблокувати українських військових, які були в оточенні на Фенольному заводі [25]. Населення
МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[30]:
За даними перепису 2001 року населення селища становило 11815 осіб, із них 33,95 % зазначили рідною мову українську, 65,74 % — російську, 0,12 % — білоруську, 0,03 % — вірменську, 0,02 % — німецьку та польську, 0,01 % — румунську[31]. Промисловість1894 року в колонії Нью-Йорк почали діяти чавуноливарний та механічний заводи з виготовлення бункерів, плугів, жнивних машин та бричок. У слюсарному, ковальському, колісному, модельному, малярному та ливарному виробництвах працював 41 працівник. Діяла парова машина потужністю 8 кінських сил. На місці цього підприємства за роки радянської влади виріс Машинобудівний завод імені Г. І. Петровського, який випускав гірничовидобувну техніку. Наприкінці 19 століття почав діяти Неліпівський рудник. Підприємства
ТранспортУ Нью-Йорку розташована станція Фенольна Донецької залізниці, яка сполучає смт та місто Торецьк із містами Донецьк, Слов'янськ, Ясинувата, Краматорськ, Костянтинівка, Лиман, Маріуполь, Харків[33]. Культура2-3 жовтня 2021 року в Нью-Йорку вперше відбувся Нью-Йоркський літературний фестиваль (НЛФ), який заснувала письменниця Вікторія Амеліна.[34][35][36], в якому взяли участь Сергій Жадан, Галина Крук, Олена Стяжкіна, Тамара Горіха Зерня, Руслан Горовий, Лінія Маннергейма. Брехт & Джаз / Жадан & Токар та інші[37][38]. 7 листопада 2021 року, в день старту знаменитого Нью-Йоркського марафону, в українському селищі Нью-Йорк було влаштовано забіг під назвою «Марафон, який ніхто не хоче бігти»[39]. Метою заходу стало привернення уваги міжнародної спільноти до російської агресії на сході України[40]. За перші чотири дні на участь у марафоні було подано понад 24 тисячі заявок, а вже за десять днів кількість учасників склала 35,5 тисяч, що перевищило кількість бігунів, зареєстрованих в оригінальному нью-йоркському марафоні. Заявки на участь надійшли окрім України, також з Німеччини, Нової Зеландії, Великої Британії, Туреччини, Перу та з американського Нью-Йорка[41]. У забігу взяли участь низка відомих українських політиків, журналістів, військовослужбовців та інших. Особистості
Пам'ятники
В культуріПід назвою Нью-Йорк селище згадане в драмі Віктора Некрасова «У рідному місті»[43]. Цікавий фактУ місті Дружківка є вулиця Нью-Йорська, що названа на честь селища. Примітки
Джерела
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
