У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Массалітінов.
Микола Осипович Массалітінов (1880—1961) — російський та болгарський театральний діяч, актор, режисер, педагог, народний артист Народної Республіки Болгарія (1948).
Сестра — Массалітінова Варвара Йосипівна.
Життєпис
Микола Массалітінов народився 24 лютого1880 року в місті Єлець Орловської (нині Липецької області Російської Федерації.
Дитинство і юність пройшли в Томську, гімназистом Массалітінов брав участь в аматорських виставах. У 1900 році вступив на медичний факультет Томського університету, за участь у студентській демонстрації був виключений з університету. Перейшов до Технологічного інституту, але був з тієї ж причини виключений і звідти. У 1904 році за порадою сестри (до того часу актриси Малого театру) переїхав до Москви. В 1907 році закінчив школу Малого театру (педагог А. А. Федотов). Присутні на випускному спектаклі училища КостянтинСтаніславський і ВолодимирНемирович-Данченко запросили його до Московського художнього театру.
У 1913—1916 роках керував спільно з Миколою Александровим і Миколою Подгорним приватною школою драматичного мистецтва («Школа трьох Микол»), що послужила основою 2-ї студії МХТ.
У червні 1919 року «качаловська група», до складу якої входив Микола Массалітінов, в результаті Громадянської війни виявилася відрізаною від Москви. Після виступів у Харкові, Одесі, Катеринодарі, Тбілісі, Батумі «качаловська група» «Вишневим садом» відкрила гастролі в Софії20 жовтня 1920 року.
З 18 січня 1921 року виступи продовжилися в Белграді, Загребі, Любляні, потім у Празі. Після повернення частини групи до Москви Массалітінов з рештою акторами грав у складі Празької трупи, очолюваної Марією Германовою, в Міському театрі.
Він постійно робив деякі спроби повернутися на батьківщину і свій МХТ, в архівах збереглося його листування з Володимиром Немировичем-Данченко, але все виявилося марно. Однак з листування з іншими акторами стає ясно, що і в Москві в найпопулярніших та нагороджуваних акторів далеко не все складалося благополучно, хоча, звичайно, це не можна порівнювати з умовами вимушеної еміграції.
Наталія Вагапова, історик театру, автор книги «Російська театральна еміграція» в Центральній Європі і на Балканах", С-Петербург, видавництво" Алетейя":
Звичайно, якщо говорити про такі імена, як Качалов, Кніппер-Чехова, Москвін, природно, вони процвітали, в загальному, більш-менш робили в тих межах, в яких це було можливо в радянській Росії, вони робили те, що вони хотіли. Але, тим не менш, може бути, це занадто смілива з мого боку заява, я не історик МХАТу, але я вам сказала, що в 30-ті роки Празька група йде під ухил. Якщо ми візьмемо лист Кніппер-Чехової, вже старенької, яка вже майже не грає, відверте дружній лист Массалітінову, який вона йому написала від руки, просто як старому другу. Воно публікується. Вона пише про те, що як сумно те, що відбувається зараз в її рідному театрі. Вони були як пташки в золотій клітці, напевно. Кожен в житті вибирає свою долю. Я так намагалася собі уявити. Не будемо говорити про наших великих старих, які все ж таки були обласкані радянською владою, жили в кращих санаторіях, їх обслуговували чудові лікарі, вони до глибокої старості могли грати, поки могли грати, тут гріх скаржитися[5].
.svg){kind=small}
