Марі́я Ама́лія Могиля́нка, іноді Марія Могилівна[2] (пол.Maria Amalia Mohylanka, рум. Maria Movilă, 1570[3]/1591 — 10 грудня1638/1642[3]/ після 1642[4][5]/1643 або після[6], Варшава) — польська меценатка, фундаторка храмів та монастирів. Представниця молдовського роду Могил.
Після смерті батька 1606 р. мати Єлизавета всіма силами намагалася зберегти престол Молдови за своїми синами, братами Марії. Для надання військової підтримки залучила трьох своїх зятів — Стефана Потоцького, князів Михайла Вишневецького і Самійла Корецького. Перед молдовським походом 1612 р. війська під командуванням чоловіка Стефана Потоцького (в поході зазнав поразки, потрапив у полон) через загрозу ймовірного нападу татар чи інших ворогів на недобудований замок у Золотому Потоці[8] перевезла родинну скарбницю з більш як 70 тисячами золотих, дорогоцінностями (разом зі скарбом лоґофетової Олени Мавроїни (десь з 1615 року дружини галицького підчашого Єжи Дидинського[9]) — вартістю близько 1 мільйона злотих[10]) із замку у Золотому Потоці до замку в Підгайцях, що належав чоловіку племінниці Анни — колись галицькому каштеляну, у той час руському воєводіСтаніславові Ґольському (пом.1612), який виступав гарантом повернення скарбу.
Після смерті С. Ґольського, другого шлюбу Анни Потоцької новим власником замку став Ян Ґольський (пом.1613) — рідний брат С. Ґольського, який відмовився віддавати скарб, як і його дружина (невдовзі вдова) Зофія Ґольська із Замехова (Стадницька, пізніше Лянцкоронська, Тишкевич). Це призвело до судових процесів (тривали майже 30 років, отримали в тодішній Речі Посполитій значний резонанс). Зокрема, Марія в червні 1613 року засвідчила в гродському суді Галича, що відвезла до «склепів» Підгаєцького замку своє майно та замкнула їх на колодки, які застала розбитими[11].
Після повернення з полону 1618 р. С. Потоцький узяв в облягу Підгайці. Для погашення вартості пропалого скарбу від З. Ґольської до Потоцьких перейшли міста Бучач, Чортків, Вербів, 23 села «бучацького ключа», срібла, клейнодів на 20 тисяч злотих.
разом з чоловіком була фундаторкою будівництва церкви Святого Миколая у Бучачі, якій вона надала ікону Богородиці, що (малоймовірно) перебуває там донині;
↑Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Podhajcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa, 1996. — T. 4. — 402 il. — S. 158. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I.). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
↑Wasiliewski T. Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 208—215. (пол.)
↑Lepszy K. Firlej Mikołaj (1588—1636) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1948. — T. VII/1, zeszyt 31. — S. 15. (пол.)
Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — 168 s. (пол.)
Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — Zeszyt 3. — 208 s., 118 il. — S. 15. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… — Lwów, 1740. — Т. 3. — 938 s. (пол.)
Ostrowski Jan K. Kresy bliskie i dalekie. Universitas. — Kraków, 1998. (пол.)
Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
Статі В. Історія Молдови. — Кишинів : Tipografia Centrală, 2002. — ISBN 9975-9504-1-8.