Брав участь у створенні політичної організації «Молодий Уельс», що виступала за надання автономії Уельсу.
Зумів швидко здобути політичний авторитет, прекрасно володів ораторським мистецтвом.
Під час Другої англо-бурської війни (1899—1902) виступив з критикою дій британської армії проти бурів, висував вимогу припинення фінансування загарбницької війни.
Після перемоги на парламентських виборах ліберальної партії (січень 1906) Ллойд Джордж займав пост міністра торгівлі (1905—1908) і міністра фінансів (1908—1915).
Ллойд Джордж був одним з головних учасників Паризької мирної конференції (1919—1920 років). Будучи майстром компромісів і політичної інтриги, вміло використовуючи американсько-японські і американо-французькі протиріччя, зумів досягти значних успіхів у відстоюванні інтересів Великої Британії. Різко виступив проти намагань Жоржа Клемансо розчленувати Німеччину, максимально послабити її репараціями і створити великі державні об'єднання під егідою Франції.
Послаблення міжнародних позицій Великої Британії в післявоєнний період примусило Ллойд Джорджа в кінці 1922 року піти у відставку. Відійшов від політичного життя, здійснив тривалі подорожі до Бразилії, Індії, Єгипту.
З середини 1930-х років намагався повернутись у політику. Запропонував економічну програму виходу Англії з кризи, що містила елементи планування і державного регулювання економіки.
Видав 6-томні «Воєнні мемуари» і спогади про післявоєнне мирне врегулювання «Правда про мирні договори».
Девід Ллойд Джордж та Україна
З усіх учасників Паризької мирної конференції (1919—1920 років) Ллойд Джордж найбільш прихильно ставився до українського питання. Виступав проти включення території ЗУНР та УНР до складу Польської держави. За його наполяганнями було створено комісію для проведення розмежування етнічних територій українців, поляків і білорусів (згодом кордон цього розмежування увійшов в історію під назвою «Лінія Керзона»). Однак, британська делегація під його проводом вважала за необхідне віддати Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн Польщі.[7]
Під час засідань проявляв найбільшу з-поміж представників Антанти, США зацікавленість українським питанням, зокрема: