|
Хана Сенеш
Хана Сенеш (угор. Szenes Hanna; нар. 17 липня 1921, Будапешт, Угорщина — пом. 7 листопада 1944, Будапешт, Угорщина) — угорська і єврейська поетеса, партизанка Другої світової війни, національна героїня Ізраїлю. Біографія РодинаХана Сенеш народилась 17 липня 1921 року в Будапешті в родині з літературними традиціями[5]. Її батько — Бела Сенеш[hu] (ім'я при народженні Самуїл Шлезінгер, 1894—1927) — був письменником і драматургом[6]. Брат батька — угорський поет і перекладач Андор Сенеш[hu] (1899—1935), батько письменника, драматурга і поета-пісняра Івана Сенеша[hu] (1924—2010, його дочка Андреа Сенеш — телеведуча)[7]. Мати — Каталін Сенеш (Szenes Kató, уроджена Каталін Зальцбергер, 1896—1992) — народилась у поселенні Яношхаза[hu] у Західній Угорщині[8][9]. Її батьки — Фаль Зальцбергер (уроджена Йозефіна Апфель, 1867—1937) і Леопольд Зальцбергер (1851—1905) були добре освіченими людьми, цікавились музикою та літературою[10]. Каталін після завершення навчання у Відні 1919 року вийшла заміж за Белу Сенеша[11][12]. Вони належали до середнього класу, в них був дім в Будапешті. Син Д'ьордь (Гіора) народився за рік до Хани, у 1920 році. 26 травня 1927 року Бела Сенеш помер від сердцевого нападу, і Каталін ростила дітей одна[13][14]. Йозефіна (в домі її називали «бабуся Фіна») мешкала разом із родиною Сенеш, і Хана була дуже прив'язана до неї[13]. Бабуся померла 28 липня 1937 року[10]. Дитинство в Угорщині та Освіта Хана почала писати вірші у 6[15] або 7 років[16][17]. В одній із місцевих газет її назвали «великою надією угорської поезії»[18][19][20]. У 1934 році в 13 років Хана почала вести щоденник, у якому занотовувала свої вірші та роздуми про життя[21]. До квітня 1939 року вона писала угорською, потім упереміш на івриті та угорській[22]. Після переїзду до Палестини з липня 1940 року повністю перейшла на іврит[5][23]. У тому ж році з'явився перший вірш на івриті[17]. Щоденник Хана вела до 1943 року[24]. У 1931 році дівчина закінчила з відзнакою початкову школу і поступила в жіночу гімназію. Враховуючи літературний талант дівчинки, їй зробили знижку в оплаті за навчання. З 11 років Хана допомагала готувати уроки подругам, а потім зайнялася репетиторством[13][18]. 1937-го року Сенеш була обрана головою шкільного літературного гуртка, але під тиском учнів, які вважали, що таку посаду може обіймати тільки християнка, результати виборів відмінили. Це дуже на неї вплинуло[13][21]. 16 вересня Сенеш записала в щоденнику[18]:
У 1938-му брат Гіора Сенеш поїхав отримувати вищу інженерну освіту до Франції в Сорбонну[25][26]. Планувалося, що він буде вчитися у Відні, але до цього моменту Австрія була окупована нацистами. Хана була засмучена його від'їздом, але підтримала брата[19]. Будучи ще підлітком, Хана читала класичну та сучасну літературу і записувала в щоденнику свої враження. Зокрема, вона читала С. Цвейга, Достоєвського, Л. Толстого, Т. Манна і угорських письменників. Одночасно вона міркувала про політику і долю єврейського народу. Ці роздуми в атмосфері наростаючого антисемітизму в Угорщині[19] привели до того, що Хана стала переконаною сіоністкою[27][28], вчила іврит і брала участь у діяльності єврейських громадських організацій. Реалізація сіоністської ідеї про створення єврейської держави стала для неї найважливішою справою її життя[19]. На формування її переконань вплинув головний рабин Будапешта Імре Беночовскі[hu][29]. Гімназію Сенеш також закінчила з відзнакою[13] і була готова до репатріації[26]. У березні 1939 року вона отримала запрошення продовжити навчання у сільскогосподарській школі для дівчат в Палестині[21]. 17 липня 1939 року Сенеш написала в щоденнику[22][27]:
В Ерец-Ісраель  19 вересня 1939 року в 18 років самостійно перебралася в Ерец-Ісраель, де повністю перейшла на іврит. 21 вересня вона поступила в сільськогосподарську школу «Нахалаль». Вона стала сіоністкою, стала вивчати іврит, брати участь в діяльності єврейських громадських організацій[16][23]. Колишній в'язень Аушвіцу Ференц Патакі стверджує, що в цей період він жив у Палестині і вони з Ханою були закохані один в одного[30], проте у щоденнику Хани немає підтвердження цій інформації. Вона писала, що ніяких серйозних почуттів поки що ні до одного зі своїх знайомих не відчувала[23][31]. Після закінчення школи у серпні 1941 року[21] Хана приєдналася до кібуцного руху у складі молодіжного руху Об'єднаний кібуц[he] (ха-Кибуц ха-Меухад). 22 грудня 1941 року вона стала членом кібуцу Сдот Ям[en] біля Кесарії, жила та працювала в ньому до 1943 року[24]. В щоденнику вона описувала свої враження від знайомства з Палестиною і місцевими євреями, свою роботу у кібуці[23]. Вона була обурена перешкодами, які чинила британська адміністрація єврейським біженцям з Європи, не допускаючи їх у Палестину, і писала про масові протести єврейського населення проти цієї політики[32][33]. У 1942 році до Палестини почали доходити чутки про масові розправи з євреями в Європі[5][34]. Турбуючись про матір, Хана писала їй, щоб вона якомога швидше поїхала у Палестину[35]. 8 січня 1943 року Хана написала в своєму щоденнику[27]:
У лютому вона стала членом воєнізованої єврейської організації самооборони Хагана[9] і подала заяву на зарахування добровольцем в якості члена у загін парашутистів[en], яких британська армія готувала до закидання в німецький тил в окупованій Європі[21]. Ця операція була спільною справою Єврейського агентства і британського Управління спеціальних операцій. У червні Хана була викликана на співбесіду до Тель-Авіву. 12 червня вона була зарахована до складу допоміжної жіночої групи Повітряних сил Великої Британії[36][37] і отримала конспіративний псевдонім Агарь[35]. Восени 1943 року вона пройшла прискорені курси радистів в кібуці Рамат ха-Ковеш, потім курси парашутної підготовки та поводження з різними видами зброї[38][39]. Після проходження навчання їй було присвоєно офіцерське звання[40]. Із 250-ти добровольців 110 пройшли навчання, 37 було відібрано для виконання завдання[41]. Крім Хани, в цій групі були ще дві жінки — Хавіва Райк[en] та Сара Браверман[en][40]. У січні 1944 року група виїхала на тренувальну базу британських ВВС у Єгипті[42]. Один з тих, хто займався підготовкою парашутистів, Реувен Дафні[en], розповідав, що його вразив той факт, що до групи включена дівчина і що саме вона під час підготовки і згодом у Югославії переконувала всю групу в успіху їхньої місії. За його словами, британські та американські інструктори також були вражені присутністю Хани в команді, котра вирушає у німецький тил[43]. Брат Хани Гіора емігрував з Парижу до Палестини 2 лютого 1944 року, за день до її від'їзду на чергове тренування до Єгипту і незадовго до її відправки до Європи. Це була їхня остання зустріч[21]. 11 березня 1944 року Сенеш вилетіла в Італію, звідки 13 березня разом з Реувеном Дафни, Йоной Розеном і Абой Бердичевим вона була направлена на парашутах в Югославію до партизанів Йосипа Броз Тіто. Після переходу кордону 9 червня 1944 року двоє євреїв вирушили на розвідку в угорське село і були схоплені жандармами, при цьому один із євреїв застрелився. Жителі села видали Сенеш і француза, які сховалися. Поліцейські знайшли навушники і радіопередавач.  У в'язниціЗ в'язниці Сомбатхея Сенеш відправили до казарм Хадік у Будапешті, де знаходилася військова контррозвідка, а потім у військову в'язницю на бульварі Маргит. Там Сенеш піддали допитам і тортурам, вимагаючи розповісти про її завдання і видати код передавача. 17 червня слідчі зробили очну ставку Хани з її матір'ю Каталін, вимагаючи від останньої вплинути на дочку, щоб та співпрацювала із слідством. Того ж дня Каталін теж була заарештована, і її декілька місяців тримали в тій же в'язниці. 23 червня Каталін дізналася, що її дочка знаходиться поруч. Надалі мати і дочка змогли бачитися і спілкуватися. 11 вересня Хану перевели у в'язницю на вулиці Конті, а 13 вересня Каталін перевели з в'язниці в концтабір Киштарче на околиці Будапешта. У кінці вересня табір був ліквідований, і ув'язнених відпустили. 12 жовтня Каталін найняла адвоката Андора Селечені для допомоги Хані, захистом якої також займався адвокат Ендре Нанаї. 28 жовтня 1944 року відбувся суд, який звинуватив Хану в шпигунстві. Особливий трибунал при начальнику генерального штабу у складі військового юриста капітана Д'юлі Шимона і двох офіцерів без юридичної освіти засудив її до страти згідно із статтею 2 «Закону про національну оборону» від 1939 року. 7 листопада 1944 року заступник міністра оборони і заступник начальника генерального штабу генерал-полковник Ференц Фекетехалмі-Цейднер і начальник Особливого трибуналу при начальнику генерального штабу підполковник Ласло Д'юре у відсутності адвоката оголосили вирок, і Хана Сенеш того ж дня була розстріляна у внутрішньому дворі в'язниці. У 1950 році останки Сенеш були перевезені в Ізраїль і перепоховані на горі Герцля в Єрусалимі. Лише у 1953 році Сенеш була реабілітована, а звання капітана угорської армії їй так і не дали. ТворчістьКоли дівчинці було шість років, вона почала писати вірші. Одна з угорських газет Ханну назвали «великою надією угорської поезії». Коли майбутній поетці виповнилось тринадцять років, вона стала вести щоденник, в якому записувала свої вірші і роздуми про життя. Хана Сенеш читала класичну і сучасну літературу, і записувала в щоденнику свої враження. У 1940 році зʼявився її перший вірш на івриті. Її улюбленими авторами були: Стефан Цвейг, Федір Достоєвський, Лев Толстой, Томас Манн. Читала Хана і твори угорських письменників. Роздумувала про політику і долю євреїв. До квітня 1939 року Сенеш писала угорською, а потім стала писати івритом і надалі угорською. Хоч творчий період поетки був дуже коротким, її вірші були дуже популярними в Ізраїлі і стали частиною національного фольклору. На вірші Хани Сенеш Давидом Зеєві в 1945 році була написана пісня «Мій Бог, мій Бог».  Югославія, 2 травня 1944 В 1942 році Сенеш написала пʼєсу «Скрипка». Весною 1944 року в партизанському загоні в Югославії Сенеш познайомилася з єврейською дівчинкою, яка посивіла від пережитих нею подій. Цій дівчинці Хана присвятила вірш «Благословенний сірник…» (івр. אַשְׁרֵי הַגַּפְרוּר, «Ашрей ха-гафрур»), який став в Ізраїлі популярною піснею[5][27][43]. У 1946 році була опублікована збірка «Хана Сенеш», що включає літературні твори поетки, у тому числі листи, щоденник і спогади про неї. Пам'ять  Хана Сенеш вважається національною героїнею Ізраїлю[44], іноді її називають «ізраїльською Жанною д'Арк»[45]. Іменем Хани Сенеш названий кібуцу поблизу Самарії, вулиці в ряді міст країни[46] та інші об'єкти[47]. До створення Держави Ізраїль її ім'я носив корабель, що поставляв до Палестини нелегальних єврейських біженців[48][49][50]. Її саму і вірш «Елі, Елі» знає кожен ізраїльський школяр[51]. У 1950 році прах Хани Сенеш був перевезений в Ізраїль і з військовими почестями перепохований на горі Герцля в Єрусалимі. 7 листопада 2007, через 63 роки після загибелі пам'ятник Хані Сенеш з єврейського кладовища в Будапешті також був перевезений в Ізраїль. У церемонії встановлення пам'ятника в кібуці Сдот-Ям взяли участь племінники Хани Давид та Ейтан Сенеш, а також член уряду Ізраїлю Амі Аялон, чий дядько Йона Розен брав участь разом з Ханою в десантній операції в Європі[52]. У кібуці Сдот-Ям створений «Будинок-музей Хани Сенеш», він включений в національний культурно-історичний проект «Спадщина» і фінансується урядом Ізраїлю[53][54]. Музей приймає 15 тисяч відвідувачів на рік[52]. 13 жовтня 2010 року в Музеї єврейської спадщини[en] в Нью-Йорку відкрилася експозиція, присвячена Хані Сенеш, на ній вперше представлені матеріали з її особистого архіву, який був переданий на зберігання музею її племінниками[55][56]. На батьківщині Хани Сенеш в Будапешті в її честь названа середня школа[16] і парк (угор. Szenes Hanna Park), в якому встановлений пам'ятник[57]. Ім'я Хани Сенеш носить також приватна єврейська школа в Брукліні (Нью-Йорк)[58]. 2—4 вересня 2010 року в Будапешті відбулися спільні показові виступи ізраїльських і угорських парашутистів в пам'ять про Хану Сенеш. В урочистому прийомі з цієї нагоди взяв участь двоюрідний брат Хани, письменник і композитор Іван Сенеш[9][комм 1]. Подвиг Хани Сенеш вже після створення держави Ізраїль увійшов в шкільні програми, причому не тільки в країні. Белетризована біографія Хани Сенеш для дітей була написана на івриті Аароном Мегедом в 1957 році (призначений для єврейських шкіл Канади переклад на їдиш було опубліковано у Монреалі в 1969 і 1972 роках)[59][60]. Аналогічні публікації були зроблені в рамках світських програм шкільного навчання на ідиші та в інших шкільних системах єврейської діаспори, наприклад, в Аргентині (1948)[61], США (1954)[62] та Мексиці (1960)[63]. Біографія Хани Сенеш пізніше була рекомендована для загальноосвітніх програм у державних школах США і видана з цією метою в серії бібліотеки школяра[64]. Примітки
Коментарі
Див. такожДжерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
