Юрій Андріянович Лавріненко народився 3 травня 1905 року у с. Хижинцях Лисянського району[2]. Навчався в Уманському агротехнікумі[2]. В Умані прилучився до літературного життя.
Умань 1920-х років була епіцентром багатьох значних і бурхливих подій, у тому числі й культурологічних. Там гастролював театр Леся Курбаса, працювали драмгуртки, філії літоб'єднань. До наймасовішої з них — «плужанської» прилучився Ю. Лавріненко став членом літературної організації «Плуг». Тут освоїв майбутній критик ази літературної роботи.
У 1926 році Лавріненко став студентом літературного факультету Харківського університету (тоді — Інститут профосвіти). Після закінчення університету в 1930 році став аспірантом Харківського науково-дослідного інституту ім. Т.Шевченка[2]. Одночасно пише літературознавчі праці «Василь Елан-Блакитний» (1929), «Василь Чумак» (1930), «Творчість Павла Тичини» (1930)[3].
Критична позиція Ю. Лавріненка щодо монополії в літературі стилю соцреалізму викликала підстави для його переслідування. У 1933 —1935 роках його було декілька разів арештовано, а з 1935 по 1939 рік Лавріненко відбував термін у Норильському концтаборі. Після відбуття терміну заслання він вибрав місцем життя м. Нальчик, там одружився і вже в роки війни пробрався до Києва, згодом до Львова.
З 1944 року Ю. Лавріненко жив в Австрії, потім в США, де важко входив в ритм і цінності американського життя. До того ж прогресувала хвороба, останні роки Лавріненко доживав зовсім калікою. Тим більшу повагу викликає дух ученого-патріота.
В 1950-х роках Ю. Лавріненко пише низку публіцистичних праць, на замовлення редактора Єжи Ґедройця укладає антологію «Розстріляне відродження»[4].
Юрій Лавріненко написав десятки досліджень про письменників-сучасників: М. Рильського, М. Семенка, Т. Осьмачку, Є. Маланюка, І. Сенченка, М. Бажана. Найбільше ж творчої уваги приділив П. Тичині, написавши дві ґрунтовні праці «На шляхах клярнетизму» (1977) і «Павло Тичина і його поема про Сковороду на тлі епохи». Загалом же бібліографія Лавріненкових творів складає майже триста позицій.
У 1959 році, з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця, у Бібліотеці паризької «Культури» побачила світ найголовніша праця Ю. Лавріненка — антологія «Розстріляне відродження». Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології, що її Лавріненко готував для Ґедройця: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Видавець, Єжи Ґедройць, докладав значних зусиль, аби це видання стало відомим в Україні. Після виходу книги Ґедройць коштом редакції надіслав був рецензійні примірники на адресу Спілки Письменників у Києві й редакціям українських радянських журналів. Видавець також використовував кожну можливість поширення книги «за залізною завісою».
Антологія справила значний вплив на формування світогляду шістдесятників, а термін «розстріляне відродження», що народився у листуванні видавця (Єжи Ґедройця) та упорядника (Юрія Лавріненка), набув значного поширення.
З 1950 року і до смерті 14 грудня 1987 року Ю. Лавріненко жив у Нью-Йорку. Брав активну участь у створенні Об'єднання українських письменників (ОУП) «Слово». В 1986 році за свою працю був нагороджений премією Фундації Антоновичів.
Лавріненко Ю. А. Розстріляне відродження: Антологія 1917 — 1933: Поезія — проза — драма — есей. — К.: Вид. Центр «Просвіта», 2001. — 794 с. Київ, «Просвіта», 2001.- 794 с.// Київ, «Смолоскип», 2007. — 976 с. I S B N 978-966-8499-79-1
Юрій Лавріненко: Твори. Бібліогр. довідка В. Яременка //Українське слово: Хрестоматія. — К., 2001. — Кн.. 3. — С. 643 — 654.
Поліщук В. Літописець «Розстріляного відродження» //Розбудова держави. — 1996. — № 7. — С. 52 — 54.
Бойчук Б. Юрій Лавріненко // Спомини в біографії. — К.: Факт, 2003. — С. 51-53.
Дальний Мар'ян. Юрій Лавріненко (Дивнич) — дещо про його писання // Вибране: Люди — події-коментарі. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. -С. 280—287.
Жулинський М. Юрій Лавріненко: творення сили національного відродження // Слово і .час. −2005. — № 12. — С. 3-8.
Лисенко І. М. Лавріненко Юрій Андріянович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.,1995. — Т. 3. — С. 120—121.
Одарченко П. Юрій Лавріненко// Українська література: Збірник вибраних статей. — К.: Смолоскип,1995. — С. 208—220.
Поліщук В. Літописець «Розстріляного відродження» // Розбудова держави. — 1996. — № 7. -С. 52- 54.
Поліщук Я. Критика і самокритика (Юрій Шерех та Юрій Лавріненко) // Література як геокультурний проект. Монографія. — К., 2008. — С. 235—268.
Шестопалова Т. П. На шляхах синтези думки (теоретичні засновки спадщини Юрія Лавріненка): монографія / Т. П. Шестопалова. — Луганськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010. — 320 с.
Шестопалова Т. П. Історія літератури як предмет науково-критичних рефлексій Ю. Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. — 2010. — № 11 : Філологічні науки. — С. 201—208.
Шестопалова Т. П. Перцептивне тло читацького акту Юрія Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. — 2010. — № 5 : Філологічні науки. — С. 149—156.
