Збройні сили Алжиру

Народні Національні Збройні сили Алжиру
الجيش الوطني الشعبي الجزائري
Емблема збройних сил Алжиру
Засновані	1954 (Національна армія визволення[en])
Поточна форма	1962 (Народні Національні Збройні сили Алжиру)
Види збройних сил
Сухопутні війська Повітряні сили Військово-морські сили Війська протиповітряної оборони
Штаб	Алжир
Командування
Головнокомандувач	Президент Абделазіз Бутефліка
Міністр оборони	генерал армії Ахмед Ґаід Салах[en]
Людські ресурси
Вік	17 років, 19 — 30[1]
Призов	18 місяців (2012)[1]
Населення у призовному віці	9 736 757 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]), 9 590 978 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Придатних для військової служби	8 317 473 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]), 8 367 005 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Щорічно досягають призовного віку	375 852 ч. (оц. 2010[1]), 362 158 ж. (оц. 2010[1])
Активні службовці	512 000 (2016)[2]
Резерв	400 000 (2016)[3]
Витрати
Бюджет	دج $ 10.570.000.000 (2016)[4]
Відсоток у ВВП	4,48 % (2012)[1]
Промисловість
Національні постачальники	SNVI ECMK-K ENIM BCL ECM-R SCAFSE
Закордонні постачальники	Росія  КНР  Німеччина  Італія
Історія
Військова історія Алжиру[en] Алжирська війна Алжирсько-марокканський прикордонний конфлікт Війна Судного дня Війна у Західній Сахарі Громадянська війна в Алжирі Ісламське повстання в Магрибі
Однострої та звання
Військові звання Алжиру
Нагороди
Військові нагороди Алжиру
Збройні сили Алжиру у Вікісховищі

Національна народна армія Алжиру — військова організація держави Алжир, призначена для захисту свободи, незалежності і територіальної цілісності держави, реалізації незалежної зовнішньої політики. Алжир має великі та достатньо добре оснащені збройні сили, що здатні відповідати на зовнішні та внутрішні загрози. Збройні сили Алжиру складаються з сухопутних військ, територіальних протиповітряних військ, повітряних сил і військово-морського флоту. Загальна чисельність особового складу збройних сил Алжиру — до 220 тис. осіб.

Щорічні витрати на оборону, станом на 2008 рік, складають 3,4 % від ВВП держави, або 5,4 млрд доларів США (37-ме місце в світі); станом на 2012 рік, 4,5 % від ВВП (8-ме місце в світі)^[5].

Головним умовним супротивником Алжиру виступає королівство Марокко, з яким держава межує на заході й має невирішені територіальні й міграційні суперечки^[6]. Внутрішнім ворогом вважаються ісламські фундаменталістські угруповання, що ведуть терористичне протистояння з владою з 1992 року, коли військовими були скасовані результати парламентських виборів, на яких переміг Ісламський фронт порятунку і урядом у державі був введений воєнний стан^[7][6].

Національна народна армія Алжиру сформована 1962 року від часу набуття державою незалежності в результаті національно-визвольної війни з французькою метрополією. ННАА є правонаступницею Національно-визвольної армії (НВА), сформованої 1954 року задля збройної боротьби за незалежність (1954—1962).

ННАА брала участь у ряді військових конфліктів, у тому числі внутрішніх:

• Алжирська війна,
• Алжирсько-марокканський прикордонний конфлікт,
• Війна Судного дня проти Ізраїлю,
• Війна у Західній Сахарі,
• Громадянська війна в Алжирі,
• Ісламське повстання в Магрибі.

Верховним головнокомандувачем Збройних сил Алжирської Народної Демократичної Республіки виступає президент країни (Абделазіз Бутефліка), який очолює консультативний орган — Вищу раду безпеки Алжиру. До Вищої ради входять: президент, прем'єр-міністр, міністри оборони, фінансів, зовнішніх і внутрішніх справ, юстиції, начальник генштабу, командувачі видами збройних сил. У віданні президента рішення про введення надзвичайного стану, оголошення війни, застосування збройних сил і укладання мирних угод.

Керування збройними силами відбувається через Міністерство національної оборони Алжиру. Президент держави, Абдельазіз Бутефліка, одночасно обіймає й посаду міністра оборони країни.

Безпосереднє керівництво збройними силами виконує керівник штабу Національної народної армії через генштаб і командувачів окремих видів військ. Станом на 2004 рік, начальник генштабу — генерал-майор Ахмед Гаїд Салах^[6].

• 
  Погони матросів ВМС
• 
  Погони офіцерів ВМС і армії
• 
  Погони старших офіцерів ВМС

Чисельність особового складу сухопутних військ, станом на 1997 рік, становила 107 тис. осіб^[8]. Комплектування здійснюється по призову, на основі закону про загальну військову повинність, громадянами Алжиру у віці 19-30 років, а також на добровільній основі з 17 років^[5]. Строкова служба — 1,5 роки (6 місяців початкова військова підготовка)^[9][5]. За ухиляння від строкової служби — 5 років тюремного ув'язнення. Призовні ресурси — щорічно 342 тис. молодих чоловіків досягають призовного віку. Граничний вік військової служби для генералів 56 років, генерал-майорів — 60 років, начальника генштабу — 64 роки.

Верховне командування армії розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач сухопутними військами, станом на 2009 рік, генерал-майор Ахсен Тафер^[6].

Територія країни поділяється на 6 військових округів:

• Північний (I) зі штабом командування в Бліді.
• Північно-західний (II) зі штабом командування в Орані.
• Південно-західний (III) зі штабом командування в Бешарі.
• Східний пустельний (IV) зі штабом командування в Варглі.
• Східний (V) зі штабом командування в Константіні.
• Сахара (VI) зі штабом командування в Таманрассеті.

Структурно армія Алжиру складається з:

• 2 бронетанкових дивізій (по 3 танкових і 1 механізованому полку),
• 2 механізованих дивізій (по 3 механізованих і 1 танковому полку),
• 1 аеромобільної дивізії (5 полків),
• 9 мотопіхотних бригад,
• 30 окремих механізованих батальйонів,
• 7 окремих артилерійських дивізіонів,
• 5 окремих зенітних артилерійських дивізіонів,
• 4 окремих інженерних батальйонів,
• 2 батальйонів рейнджерів^[9].

На озброєнні армії знаходяться 1485 танків радянського і російського виробництва, станом на 2024 рік^[10]:

• 325 основних бойових танків Т-72 (поставки СРСР, Україна),
• 290 середніх танків Т-62 (СРСР),
• 270 середніх танків Т-54 і Т-55 (СРСР),
• 600 основних бойових танків Т-90СА (РФ).

• 
  Т-90 поблизу Тіндуфа

На озброєнні армії знаходиться 1,7 тис. броньованих машин, переважно радянського виробництва:

• 680 бойових броньованих машин БМП-1 (СРСР),
• 260 бойових броньованих машин БМП-2 (СРСР, Словаччина, Україна),
• 100 TH 390 Fahd (Єгипет),
• 300 бойових броньованих машин БТР-60 (СРСР),
• 150 бойових броньованих машин БТР-80 (СРСР),
• 150 бойових броньованих машин OT-64A,
• 50 бойових броньованих машин M-3 Panhard AML-60,
• 90 бойових броньованих машин розвідки БРДМ-2 (СРСР)^[6].

У 2011—2012 роках Алжир звернувся до Німеччини і замовив і першу партію бронетранспортерів TPz 1 Fuchs у кількості 54 одиниць з 1200 запланованих^[11].

Артилерійське оснащення алжирської армії становлять артилерійські системи радянського виробництва:

• 170 одиниць самохідної артилерії, з яких
  • 140 122-мм самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика»,
  • 30 152-мм самохідних гаубиць 2С3 «Акація»,
• 375 одиниць буксируємої артилерії, з якої
  • 160 122-мм гаубиць Д-30 (СРСР),
  • 25 122-мм гармат Д-74,
  • 100 122-мм гармат М-1931
  • 60 120-мм гаубиць М-30,
  • 10 130-мм гармат М-46,
  • 20 152-мм гармат МЛ-20,
• 330 мінометів:
  • 150 82-мм БМ-37,
  • 120 120-мм М-1943,
  • 60 160-мм М-1943;
• 130 одиниць ракетних систем залпового вогню, з яких
  • 48 122-мм систем БМ-21 «Град»,
  • 48 140-мм систем БМ-14 та БМ-16,
  • 30 240-мм систем БМ-24,
  • 18 300-мм систем 9А52 «Смерч»^[6].

На озброєнні алжирської армії знаходяться протитанкові засоби: 200 ПТРК «Мілан», 35 одиниць ПТРК «Фаланга», 18 одиниць ПТРК «Конкурс», 23 одиниці 9К11 «Малютка» і 411 одиниць 9К11 «Фагот»^[6][9].

Крім того на озброєнні:

• 18 пускових установок оперативно-тактичних ракет Фрог-4 і Фрог-7.

До складу територіальних сил протиповітряної оборони Алжиру входить 3 бригади зенітної артилерії та 3 зенітно-ракетних полки^[6].

На озброєнні протиповітряних сил Алжиру перебуває 700 одиниць загальновійськових засобів ППО:

• 100 14,5-мм установок ЗПУ-2 і ЗПУ-4,
• 225 23-мм самохідних установок ЗСУ-23-4 «Шилка» (СРСР),
• 100 23-мм зенітних установок ЗУ-23-2,
• 100 37-мм зенітних гармат М-1939,
• 70 57-мм зенітних гармат S-60,
• 20 85-мм зенітних гармат KS-12,
• 150 100-мм зенітних гармат KS-19,
• 10 130-мм зенітних гармат KS-30;
• 46 переносних зенітно-ракетних комплексів 9К31 «Ігла-1»,
• 180 переносних зенітно-ракетних комплексів 9К34 «Стріла-2»,
• 20 зенітно-ракетних комплексів «Стріла-1М»,
• 76 зенітно-ракетних комплексів 2К12Е «Квадрат»,
• 48 зенітно-ракетних комплексів 9К33 «Оса-АК»^[6][9].

Чисельність особового складу Повітряних сил, станом на 2009 рік, становила 14 тис. осіб^[6]. Комплектування здійснюється за контрактом.

Верховне командування військово-повітряних сил розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач ПС, станом на 2009 рік, генерал Абделькадер Лунес^[6].

Структурно ПС Алжиру складаються з:

• 8 ескадрилей винищувачів,
• 6 винищувально-бомбардувальних ескадрилей,
• 2 розвідувальних ескадрилей,
• 2 патрульних ескадрилей,
• 4 транспортних ескадрилей,
• 1 заправочної ескадрильї,
• 5 тренувальних ескадрилей;
• 4 вертолітних ударних ескадрилей,
• 7 вертолітних транспортних ескадрилей,
• 1 вертолітної тренувальної ескадрильї^[6][9].

• 
  Емблема алжирських ПС
• 
  Емблема алжирських ПС
• 
  «Крила» алжирських ПС

На озброєнні:

• до 300 бойових, транспортних та тренувальних літаків (станом на 2024 рік^[12]), з яких
  • 36 багатоцільових винищувачів МіГ-29
  • 36 фронтових бомбардувальників Су-24
  • 59 багатоцільових винищувачів Су-30МКА
  • 6 транспортних літаків Beech 300 King Air
  • 3 транспортні літаки Beech C90B King Air
  • 12 транспортних літаків Beech 1900D
  • 5 транспортних літаків Beech 200T King Air

• 
  МіГ-29 алжирських ПС
• 
  Су-30МКА алжирських ПС
• 
  Дозаправлення Су-30МКА у повітрі
• 
  Транспортний літак Fokker-27 алжирських ПС

• • 6 літаків-заправників Іл-78 «Мідас»; (Україна)
  • 16 транспортних літаків C-130H «Геркулес»
  • 11 важких транспортних літаків Іл-76
  • 3 транспортні літаки Falcon-900
  • 1 транспортні літаки Gulfstream-5
  • 4 транспортні літаки Gulfstream-4
  • 2 транспортні літаки L-100-30
  • 6 транспортних літаків C-295М
  • 2 транспортні літаки Fokker-27
  • 16 тренувальних літаків Як-130
  • 36 тренувальних літаків L-39ZA «Альбатрос»
  • 7 тренувальних літаків L-39C
  • 40 тренувальних літаків Z-142

• 
  Транспортний літак ІЛ-78
• 
  Транспортний літак C-130H «Геркулес»

• до 200 бойових і транспортних вертольотів, з яких
  • 2 Мі-4,
  • 5 Мі-6,
  • 35 ударних вертольотів Мі-24 (СРСР, Україна),
  • 108 багатоцільових вертольотів Мі-8 і Мі-17,
  • 8 багатоцільових вертольотів AS-355 «Екюрей»,
  • 30 тренувальних вертольотів Мі-2 (СРСР, Польща);
• 10 безпілотних літальних апаратів «Сікер» (Південно-Африканська Республіка)^[6][9].

Військово-повітряні бази: Алжир, Біскра, Тіндуф, Оран, Буфарік, Дар-ель-Бейда^[8].

До складу військово-морських сил Алжиру входять: флот, морська піхота, берегова охорона, берегова оборона і частини забезпечення^[6].

Чисельність особового складу військово-морського флоту, станом на 1997 рік, становила 7 тис. осіб, з яких морська піхота (1 батальйон 600 осіб), берегова охорона (500 осіб), берегова оборона (1 дивізіон ракетного комплексу «Рубеж-Э» з протикорабельними ракетами П-15-4)^[6][8]. Комлектування здійснюється за наймом.

Верховне командування військово-морських сил розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач ВМС, станом на 2009 рік, генерал Малек Несіб^[6].

Територіально розрізняють: Західну, Центральну і Східну морські зони Алжиру^[6]. Військово-морські бази: Мерс-ель-Кебір, Алжир^[8].

На озброєнні флоту знаходяться:

• 40 надводних кораблів і катерів, з яких
  • 3 фрегати типу 1159.2 «Мурад Раїс», поставлені СРСР у 1981—1982 роках,
  • 3 корвети типу «Джебель Хінуа» і 3 корвети типу 1234Э «Раїс Хаміду», поставлені СРСР у 1980—1982 роках,
  • 1 мінний тральщик Т43,
  • 3 десантні кораблі — проект 771, поставлений СРСР 1976 року, і 2 «Калаат бені Хаммад», збудовані Великою Британією 1984 року,
  • 9 ракетних катерів типу 205 «Оса-2»,
  • 16 артилерійських катерів класу «Кебір» (Велика Британія, Алжир) і РВ-98 (Франція);
• 2 підводні човни 877ЭКМ (СРСР)^[6][9].

• 
  Фрегат «Раїс Корфу»
• 
  Фрегат типу Meko A-200
• 
  Корвет класу C28A
• 
  Будівництво підводного човна проекту 636М для ВМФ Алжиру
• 
  Алжирський морських піхотинець

На озброєнні берегової охорони 15 патрульних катерів: 7 проекту El Mouderrib, 4 — Baglietto, 4 — El Munkid^[6].

У 2011—2012 роках Алжир звернувся до Німеччини і замовив 2 фрегати типу MEKO-A200. У Китаї були замовлені 3 фрегати F-22A^[11].

Національна жандармерія (25 тис.) підпорядковується міністру оборони і забезпечує громадський порядок, охорону державних об'єктів і державного кордону^[6][9].

• 
  Пост алжирської жандармерії
• 
  Перевірка автотранспорту
• 
  Службове авто алжирської жандармерії

На озброєнні: бронетраспортери AML-60, БРДМ-2, М-3 «Панар», 100 БТР TH-390 «Фахд», вертольоти Мі-2^[6].

Республіканська гвардія чисельністю 1200 осіб забезпечує охорону керівництва держави, виконує церемоніальні функції. На озброєнні бронетраспортери AML-60, і М-3 «Панар»^[6][8].

Комунальна гвардія і міліція — воєнізовані загони міністерства внутрішніх справ загальною чисельністю 150 тис. осіб які виконують завдання підтримки правопорядку^[6]. Головним ядром слугує корпус військ безпеки МВД (20 тис. осіб).

Сили національної безпеки — воєнізовані загони міністерства внутрішніх справ загальною чисельністю 16 тис. осіб які виконують завдання підтримки порядку й дотримання законів в пустельних і гірських районах країни^[6][8].

На обліку знаходиться 150 тис. резервістів (віком до 50 років)^[8].

Загальні мобілізаційні резерви, станом на 2010 рік, до 8,6 млн чоловіків (у віці 16—49 років) і 8,6 млн жінок (у віці 16—49 років).

Офіцерський склад національної народної армії Алжиру комплектується за рахунок випускників вищих військових училищ (3 роки навчання) і цивільних вузів з військовою підготовкою. Головним військовим навчальним закладом країни слугує загальновійськова академія в Шершелі (за 130 км на південний захід від Алжира)^[6]. З 2009 року планується розширення мережі військово-навчальних закладів за рахунок спеціалізованих ліцеїв.

Головними постачальниками зброї та військової техніки для Алжиру історично слугували СРСР (пізінше Росія і Україна), Китай, Німеччина та Італія.

• (рос.) Алжирская Народно-Демократическая Республика. Конституция и законодательные акты. — М., 1983.
• (рос.) Кондратьев Г. С. Армия алжирской революции. — М., 1979.
• International Institute for Strategic Studies (13 лютого 2024). The Military Balance 2024 (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-05115-3.

• Офіційна сторінка Міністерства національної оборони Алжиру [Архівовано 29 січня 2021 у Wayback Machine.] (араб.)

Це незавершена стаття про військові формування. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про Алжир. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Війна   Африка   Алжир   Військова техніка