Ворскла (футбольний клуб)
«Во́рскла» — український футбольний клуб, що виступає у Прем'єр-лізі. Володар Кубка України 2009 року та дворазовий бронзовий призер чемпіонату України (1996—1997 і 2017—2018). Заснований 5 січня 1955 року. До 1996 року «Ворскла» грала у першій лізі. Виборовши право грати у найвищому дивізіоні, команда з першої спроби посіла третє місце і отримала путівку до Кубку УЄФА. Бронза поки що залишається найвищим досягненням клубу в чемпіонатах України. Колишні назви
Сучасна назва з 2005 року. ІсторіяЗаснування і перші рокиУ 1955 році в Полтаві створили команду «Колгоспник» — колектив мав представляти Полтавщину та спортивне товариство «Колос». Серед запрошених гравців місцевих футболістів було небагато, а найкращим серед полтавців був страж воріт Станіслав Басюк. Першим тренером команди призначили Костянтина Скрипченка — відомого у минулому воротаря «Динамо» (Київ) та «Стахановця» (Донецьк). Перші 2 роки (1955—1956) грав у першості України серед колективів фізкультури і вже у 1956 здобуває Кубок УРСР, перемігши у фіналі «Машинобудівник». Такий успіх підштовхнув керівництво до того, щоб добитися включення Колгоспника до всесоюзних змагань у класі «Б». Виступи у класі «Б» (1957—1967)Наступного, 1957 р. полтавці здобули право виступати у класі «Б», де провели 11 наступних сезонів. Перший сезон у класі «Б» «Колгоспник» завершив на 7 місці. Цього року у команді перші ігри провів нападник Євген Золотухін — найкращий бомбардир клубу у 1959, 1960 та 1961 рр. (всього — 38 голів у лізі). Але після закінчення першості головний тренер Йосип Лівшиц залишив команду і за ним пішло чимало важливих гравців. Тому наступного року команда опустилася на 14-те місце у чемпіонаті. У 1962 році Золотухін покинув клуб, але до «Колгоспника» повернувся відомий воротар Станіслав Басюк — у 1957 р. він починав кар'єру у Полтаві, згодом виступав за СКВО (Львів), ЦСКА (Москва) і луганські «Трудові резерви» (теперішня «Зоря»). У 1965 році команда змінила назву на «Колос» і виступала під таким іменем до 1968 року, коли команду перейменовано на «Сільбуд». З 1969 року полтавський колектив отримав нову назву — «Будівельник». Саме цього року у колективі кілька матчів зіграв нападник Юрій Ананченко — дворазовий володар Кубка СРСР у складі «Шахтаря». У 1968—1970 роках команда була середнячком у змаганнях другої групи класу «А», а після реорганізації радянського футболу у 1971 р. — постійним учасником ігор в українській зоні радянської другої ліги. Виступи у другій лізі та виліт з неї (1971—1982)З середини 1970 року клуб тренував Юрій Войнов (чемпіон Європи 1960), а до команди запросили, зокрема, 21-річного нападника Віталія Старухіна, який у першому ж сезоні забив 15 голів. У 1972 році Войнов залишив команду, а Старухін перейшов до донецького «Шахтаря». 1973 року команда відновила назву «Колос». Знаковим для полтавського футболу став 1974 рік — новим наставником став колишній гравець команди Віктор Носов, а 7 травня у грі проти вінницького «Локомотива» (1:1) свої перші м'ячі забив 16-річний Іван Шарій — майбутній найкращий голеадор команди у історії. Проте, вже наступного року Носов поїхав до Донецька. Шарій забив у 1975 році 11 голів і його запросило київське «Динамо». Місцеві гравці не могли виконувати високі завдання і команда виступала невдало у другій лізі — лише 16-те місце у 1976 році та 21-те у 1977-му. Зрештою, «Колос» попрощався зі статусом команди майстрів у 1982 році, коли полтавці посіли останнє 24-те місце в 6-й зоні другої ліги. Колектив перестав існувати. Більшість футболістів перейшла до «Кооператора», який грав в аматорській першості України. Продовжувала працювати ДЮСШ «Колос», яка мала стати фундаментом для створення нової команди. 1984 — ренесанс і нова назваВзимку 1984 головну команду області відродили — під назвою «Ворскла». Повернулося багато гравців колишнього «Колоса» (Юрій Мармач, Іван Іванченко, Володимир Прокопиненко, Юрій Резник) і метою стало повернення до другої ліги радянського футболу. У сезоні 1984 полтавці пробилися до фінального турніру всеукраїнської першости серед КФК (колективів фізичної культури), але не зуміли виграти його. Наступного року «Ворскла» у вирішальній грі поступилася охтирському «Нафтовику» — 0:1. У 1986 році команда впевнено виграла аматорський чемпіонат УРСР і пробилася до другої ліги. До Полтави після виступів у київському «Динамо» та одеському «Чорноморці» повернувся нападник Іван Шарій, приїхав колишній голкіпер «Таврії», «Шахтаря» і московського ЦСКА Олег Моргун, а колектив зайняв непогане 9-те місце (Шарій відзначився 22 рази). Наступного року «Ворскла» ще краще виступила, завоювавши «срібло» української зони. «Буковина (Чернівці)» набрала лише на 2 пункти більше. Кільканадцять ігор провів Андрій Ділай — колишній чемпіон СРСР у складі «Дніпра». Найкращим бомбардиром знову став Іван Шарій, який забив 20 м'ячів. Друге місце стало найвищим досягненням команди за всю історію виступів у чемпіонатах Радянського Союзу. У сезоні 1989 полтавці вдало зіграли у Кубку СРСР, коли дійшли до 1/16 фіналу, де у двоматчі виявилися слабшими від вищолігового «Жальгіріса» (1:0 і 1:5). У 1991 році стало зрозуміло, що це останній чемпіонат СРСР. Згідно з результатами українських команд у цій першості було сформовано вищу та першу ліги української національної першості у новому 1992 році. Але «Ворскла» виступила невдало — 19-те місце, тому у чемпіонатах України мусила починати з першої ліги. Чемпіонати незалежної України (із 1992)Надійним спонсором клубу від 1995 року став «Полтавгазпром». У першому ж сезоні у вищій лізі (1996/97), «ворскляни» здобули «бронзу» — найвищий результат в історії. Саме у тому сезоні «Ворскла» провела одну з найпамятніших матчів у своїй історії — проти київського «Динамо» (4:3)[1]. На воротах стояв досвідчений Андрій Ковтун, в обороні грали, зокрема, Олександр Головко, Станіслав Боровський та Володимир Дичко. У півзахисті діяли ветеран Іван Яремчук (учасник чемпіонатів світу з футболу 1986 та 1990 років та володар Кубка володарів кубків 1986 року у складі київського «Динамо»), Віктор Богатир, Віталій Кобзар та капітан Ігор Кислов, а у нападі грали найкращий в історії бомбардир клубу Іван Шарій та Сергій Чуйченко, який став найрезультативнішим футболістом «Ворскли» того сезону (забивши 14 голів). Це дозволило команді стартувати у єврокубках. В сезоні 1997/98 «Ворскла» пройшла ризьку «Дауґаву» (перемоги 3:1 у гостях та 2:1 на власному полі) у попередньому раунді Кубка УЄФА, проте поступилася «Андерлехту» (Брюссель) у першому кваліфікаційному етапі — по 0:2 на виїзді і вдома. Наступного року полтавці зайняли 5-те місце і спробували пробитися до Кубка УЄФА через Кубок Інтертото, але пройти відбір у Кубку Інтертото не змогли. «Ворскла» ще раз вийшла у зону єврокубків після успішного сезону 1999/2000, коли клуб посів 4-те місце в чемпіонаті. В атакувальний діях вдало грали Віталій Кобзар та нападники Володимир Мазяр і Олександр Мелащенко, у півзахисті — Сергій Онопко (молодший брат відомого українського та російського футболіста Віктора Онопка), Олександр Омельчук та білоруси Михайло Маковський і Володимир Маковські, у звхисті — Ігор Мачоган, Сергій Баланчук та Віктор Доценко. На воротах грав Андрій Ковтун. Але в Кубку УЄФА жереб вибрав суперником українців «Боавішту» — португальці виграли обидві гри по 2:1. Цього сезону з Полтави пішли віковий воротар Андрій Ковтун, на місце якого взяли Сергія Долганського та нападника Олександра Мелащенка, якого купило «Динамо» (Київ). Долганський став одним з найстабільніших футболістів «Ворскли» у наступних сезонах. Під час Помаранчевої революції 2004 року команду відмовився фінансувати найбільший спонсор НАК «Нафтогаз України». Вперше вона постала перед реальною загрозою зникнення, хоча була однією з найкращих в Україні. Тоді величезну підтримку клубу надали Констянтин Живаго, виконавчий директор Ferrexpo, який став почесним президентом команди, та Олег Бабаєв – політик та підприємець, який досі є президентом клубу.[2] Сучасна історія командиСезон 2008/09 став для «Ворскли» найуспішнішим за останні роки — попри перехід одного з лідерів команди Сергія Кравченка до «Динамо» (Київ) полтавці фінішували на 5-й позиції у чемпіонаті України і виграли перший трофей в історії клубу, Кубок України 2009. Посівши у сезоні 2010/11 шосте місце у чемпіонаті України команда отримала право на участь у кваліфікації до Ліги Європи. Подолавши 3 етапи кваліфікації виграла у таких команд як «Гленторан» (5:0), «Слайго Роверз» (2:0) та «Динамо» (Бухарест) (5:3). У груповому етапі чемпіонату здобула всього два очка за нічиї із «Стандардом» (0:0) та «Копенгагеном» (1:1). Завершення єврокубкового сезону 2011/12 було затьмарене достроковим розірванням контракту із боку головного тренера команди Миколи Павлова із яким «Ворскла» досягала успіхів починаючи з 2007 року. Перед початком нового сезону команда залишилася без тренера. Сезон 2012/13 став для «Ворскли» випробуванням, адже окрім проблем із тренерами, команда втратила багато талановитих футболістів: завершили кар'єру Дмитро Єсін та Василь Сачко, а в зимове міжсезоння з команди було продано трьох системоутворюючих гравців: Євгена Селіна, Романа Безуса та Олега Краснопьорова. Сезон 2013/14 для команди розпочався із призначення нового головного тренера, яким став ветеран команди та місцева футбольна зірка Василь Сачко. У сезоні 2014/2015 разом з ним клуб отримав місце у відборі до Ліги Європи. В наступному сезоні вони намагалися пробратися до групового етапу. Суперником стала «Жиліна». Перший матч був дуже невдалий — 2:0 на користь суперника. Але у наступному матчі все змінилося. «Ворскла» тягнучи до останніх хвилин екстра-тайму вже зробила рахунок 3:0. І за 4 секунди до кінця матчу пропустила гол — 3:1. За правилами м'яча на виїзді команда залишає відбір. У 2016 році «Ворскла» вдруге поспіль отримала право зіграти у Лізі Європи (у стартовому раунді за підсумками двох матчів поступилася загребському «Локомотиву»[3]). Протягом сезону клуб відчував фінансові проблеми, що стало причиною втрати цілої групи гравців основного складу[4]. В сезоні 2017-18 посіла третє місце і вдруге в своїй історії виборола бронзові медалі УПЛ. У сезоні 2019-20 на чолі з Юрієм Максимовим стала фіналістом Кубка України. УболівальникиСоціологічне опитування, проведене 2011 року, показало, що «Ворсклу» підтримують 4 % футбольних уболівальників центру країни та близько 1 % усіх уболівальників України (9-те місце за популярністю)[5], а відповідно до аналізу пошукових запитів в Інтернеті 2012 року клуб був 8-м в Україні (1,5 % пошукових запитів)[6]. У сезоні 1995/96 «зелено-білі» виграли першу лігу й стали найвідвідуванішою командою першості — їхні домашні матчі збирали в середньому 8,5 тисячі глядачів. Успішні виступи у вищій лізі наступного сезону (бронзові медалі) спричинили черговий злет відвідування — на полтавський стадіон того сезону ходили найбільше в Україні, матчі збирали в середньому майже 13 тисяч осіб. На стадіоні «Ворскла» найвідданіші вболівальники підтримують клуб у 22-му секторі. Фани «Ворскли» приятелюють з уболівальниками «Чорноморця» й «Шахтаря», а неприятелями вважають фанатів «Металіста», «Карпат», «Динамо», «Зорі», «Іллічівця», «Металурга» (Донецьк) та «Арсенала»[7]. ВідвідуванняСередня відвідуваність домашніх матчів «Ворскли» у чемпіонаті країни:
Усі сезониЧемпіонати Радянського Союзу
Чемпіонати України
Єврокубки
Кращі бомбардири в ЄК: Віталій Кобзар і Олександр Мелащенко - по 3 гола Досягнення
Відомі футболістиФутболіст року в Україні — номінанти
Топ-50У 2010 році інтернет-видання Football.ua провело опитування і надрукувало список найкращих гравців в історії клубу:[9][10].
Тренери
Склад команди
Юнацький склад (U-19)
Емблеми клубуФорма і стилістика логотипу: Форма – геральдичний щит, що складається із кількох базових символів клубу; Стиль – неокласицизм і авторське рішення з урахуванням характеру регіону; Основні кольори сучасної емблеми клубу: а) білий, зелений — офіційні кольори клубу; б) бордово-малиновий — колір герба міста; в) золотисто-жовтий — колір перемоги й достатку. Базові символи емблеми:
Див. такожПримітки
Посилання
Література
|