Село Волоське розміщене на правому березі річки Дніпро в місці впадання в нього річки Мокра Сура, вище за течією на лівому березі річки Мокра Сура розташоване село Дніпрове, нижче за течією на відстані 2 км наявне село Майорка, на протилежному березі Дніпра — село Перше Травня. Біля с. Волоське, між порогами Сурським і Лоханським знаходиться скеляста гряда, яка відома у місцевих жителів під назвою «Стрільча Скеля».
Назва і історія
Село засноване 1769 року як цивільне поселення Запоріжжя.
Давнє козацьке селище Волошське входило до складу Кодацької паланки.
Назва села походить від полонених волохів, захоплених запорізькими козаками у часи російсько-турецької війни під Очаковом (1770): «Волохи запорозькою партією у границях Оттоманської імперії минулого 1770 року полонені з-під Очакова при тому ж містечку багаточисельно поселені там, де річка Сура впадає у Дніпро».[1]
Волохи прийшли зі своїм «духовним отцем й керівником» Ісаком Бицем й спочатку належали «за своїми духовними потребами» до Старокодацького церковного приходу. Згодом волошани збудували у себе дерев'яну церкву у 1780 році й одійшли од церкви Старого Кодаку.
Згідно з даними офіційної ревізії 1776 p., у Волоському були 221 двір та 23 бездвірні хати, а саме тільки доросле населення становило 1264 душі (650 чоловіків і 614 жінок).[2]
На 1859 рік Волошське було державним селом. Тут було 470 подвір'їв, 1 православна церква, завод і мешкало 3151 особа.[3]
Село має дуже давню історію. Люди селилися тут з часів давньої кам'яної доби. Біля Волоського багато пам'яток археології, включаючи поселення, могильники та могили.
Економіка
ТОВ «Стіл-Агро».
База відпочинку «Барракуда».
ФГ «Малик».
Об'єкти соціальної сфери
Школа.
Дитячий садок.
Фельдшерсько-акушерський пункт.
Будинок культури.
Клуб.
Храм святого архистратига Михаїла Дніпропетровської єпархії Російської Православної Церкви в Україні
Дитячий будинок сімейного типу.
Дніпропетровська обласна благодійна організація «Сяйво веселки».
Катеринівська миля: у 1787 році російська імператриця Катерина II вирішила сама оглянути землі, придбані в результаті російсько-турецьких воєн. В Україні, по якій вона подорожувала з величезною помпою, її шлях був відзначений пам'ятними знаками, т. зв. катеринівськими милями, які збереглися в різних регіонах країни. Їх можна бачити у Преображенського собору в Дніпропетровську, у Ханського палацу в Бахчисараї, у дворі краєзнавчого музею в Старому Криму тощо. У села Волоське серед кукурудзяного поля збереглася, мабуть, сама справжня, не прикрашена і не реставрована Катеринівська миля. Вона складена з пошарпаних часом вапнякових блоків і дбайливо оберігається місцевими жителями.
Пам'ятник «волоському горіху» відкритий восени 2017 року недалеко від офісу старости села.
Раніше у селі існувала Волоська вишивка. Зразки представлені у Музеї української старовини. У селі вже так ніхто на жаль не вишиває. Як виявилося, вона така складна, що її важко відтворити.
Курган Турчина могила
Гранітний кар’єр
Цікаві факти
У Волоському збереглися традиції молдавської та румунської кухонь, тут полюбляють кислі супи, голубці з квашеною капустою, різноманітну випічку.
«Варзарі – це такий пиріг з гарбузом, у нас кажуть – з кабаком. Вертута – прісне тісто типу листкового скручується в рулет і – в сковорідку, цукром посипається, випікається. Діда також варимо. Дід – це така каша з кукурудзяної крупи. Плацинди (плачинди) – із сиром, з картоплею, з капустою.[9]
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
Яворницький Д. І. Дніпрові пороги: Альбом фотогр. з географічно-історич. нарисом — Харків: Перша друкарня держ. видавництва України, 1928. — 76с., 69 іл.
