|
Белз
Белз (дав.-рус. Белзъ) — місто в Україні, центр Белзької міської громади, розташоване над річкою Солокія. Одне з найдавніших міст, на заході України. Вперше згадується у 1030 році, у «Повісті временних літ». Белз є найдавнішим містом у Львівській області, та одним з найдавніших міст на заході України. В часи Княжої доби, а саме в Х–ХІІІ століттях, місто стало центром Белзької землі, та входило до складу Київської Русі. Протягом XII–XV століть, місто було столицею Белзького князівства. Від назви міста, походить белзький напрямок у Хасидизмі — містичне відгалуження юдаїзму. Перша письмова згадка про Белз міститься у «Повісті врем'яних літ», де про 1030 рік говориться, що місто було відвойоване Ярославом I Мудрим від поляків. З 1772 року місто входило до складу Габсбурзької монархії. Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 року, Белз включено до Західноукраїнської Народної Республіки. У Белзі була створена 9-та Белзька бригада УГА. Сьогодні Белз є одним з найменших міст України — його населення становить понад 2 тисячі мешканців. З 2001 року місто і його околиці рішенням Кабінету Міністрів України стали Державним історико-культурним заповідником «Княжий Белз». Географія Місто Белз, розташоване на річці Солокія — притоці Західного Бугу. В кількох кілометрах від міста, проходить українсько-польський кордон. Відстань до обласного центру Львова — 72 км, відстань до Києва — 535 км. НазваЄ декілька версій походження назви міста. Згідно з найпоширенішою версією, давньослов'янське слово «белз», або «бевз», означало болотисту, вологу місцевість. Це ж слово на бойківському діалекті означає «непрохідна, важкопрохідна, болотиста місцевість». Є також версія про кельтське походження назви: у кельтських мовах слово «белз» або «пелз» означало воду, потік. Цей варіант з'явився на початку ХХ століття у зв'язку з численними знахідками кельтської латенської археологічної культури на території Прикарпаття. Інша гіпотеза пов'язує назву міста з давньоруським словом «бълизь» (біле місце, поляна серед темного лісу). Усі ці версії є доволі правдоподібними та відображають природні умови, в яких розташований Белз. КліматКлімат Белза помірно-континентальний, помірно вологий і теплий. Середня температура січня в Белзі, становить −4,2 …— 4,4 °C, липня +18,0 … +18,4 °C. Тривалість періоду з температурою понад 10 °C становить в середньому 155—160 днів. Середньорічна кількість опадів становить 560—640 мм, випадають вони здебільшого в теплий період року. Взимку переважають опади у вигляді снігу. НаселенняНаселення Белза, станом на 1 січня 2022 року, налічувало — 2 191 осіб. До середини ХІХ століття більшість населення становили українці (або як вони тоді називали себе — русини). Євреї та поляки, становили близько 20 % населення, за приблизними оцінками українського географа Володимира Кубійовича. З 1859 до 1939 року понад половину мешканців становили євреї. У 1900 році в місті мешкало 2 872, в 1910 р. — 3 625 євреїв (60 % населення), 1 600 українців та 900 поляків.
 Національний складРозподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[3]:
МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
Історія   _p286_-_BE%C5%81Z.jpg) Княжі часи, Белзьке князівствоПерша письмова згадка про Белз міститься у «Повісті врем'яних літ», де про 1030 р. говориться, що місто було відвойоване Ярославом I Мудрим від поляків. На той час Белз вже був великим містом. Він був розташований на берегах річки Солокії, яка впадає в Західний Буг. З трьох боків його захищав вал, а з південного — крутий схил. Всередині містечко розділяв вал, відокремлюючи Дитинець від околиць. На території городища знайдено скляне намисто, уламки кераміки, що датуються часами Володимирського князівства. В літописі згадується ще одна дата у зв'язку з княжою боротьбою за владу — 1188 рік. На цей час Белз був княжою резиденцією молодшого володимирського князя. На початку XIII ст. в Белзі княжив Василько Романович (Князь Белзький — 1207—1211 р.р.) Польське Белзьке князівство та Корона Королівства ПольськогоВ 1349 році король польський Казимир III захопив Белз, та інші руські міста, серед яких Володимир і Берестя, залишивши Любарту тільки місто Лучеськ (Луцьк), але вже через рік литовські князі повернули собі володимирські території. Однак, заручившись підтримкою Папи Римського та допомогою угорського короля Людвіка I Угорського, Казимир знову йде на Белз. У лютому Людвік наздоганяє Казимира ІІІ під Белзом, де він стоїть з великим військом.
Але Белзька земля, як і Луцька, Володимирська, Холмська й Берестейська, залишаються під владою литовських князів. Белз був під владою князя Юрія Наримунтовича, який 1366 року такою ж хитрістю не віддав Казимирові місто. А 1376 (інші дані — 1377) року місто перебувало в облозі того ж угорського короля Людвіка, який пішов походом проти князя Юрія Наримунтовича. У той час поляки билися за Холм, а взявши місто, приєдналися до короля. Облога Белза тривала 7 тижнів (як писав тоді сучасник, прусський хроніст Герман з Вартберґа). За даними «Словника географічного Королівства Польського», Людвік Угорський надав Белзьке князівство Юрію Наримунтовичу ленним правом.[5] Міг князь Юрій і тримати облогу довше, однак чекати допомоги не було звідки: інші князі обороняли свої землі. Холмсько-Белзьку землю відібрали від Юрія Наримунтовича й приєднали до Галичини під управу Владислава, князя Опольського. З Белзом пов'язана й історія чудотворної ікони — Ченстоховскої Божої Матері, яка потрапила на українські землі через святителів Кирила і Мефодія, а до Белза — шляхом шлюбів руських княгинь з князями Галицькими та Польськими. З іконою пов'язане чудо, що трапилося під час облоги Белза татаро-монголами. Місцеві жителі, уповаючи на захист Пресвятої Богородиці, винесли чудотворну ікону на мур міської фортеці. Одна з татарських стріл влучила в лик Божої Матері. З рани потекла кров, а на татар спустилася повна темрява. У темряві татари запанікували й підняли зброю один на одного, і багато загиблих татар було під мурами замку. А ті, хто залишилися живими, від жаху втекли. З того часу на святій іконі залишився трикутний шрам. У Белзі чудотворний образ перебував у храмі княжого замку до 1377 р. Потім ікону перевіз до Львова силезький князь Владиславом Опольчик, а згодом — до польського містечка Ченстохова, за назвою якого вона тепер відома. 1388 року Белзьку землю король Ягайло переказав князю Земовиту IV — своєму шваґру, чоловіку сестри Олександри.[5] З 1462 року місто стало центром Белзького воєводства Корони Польської. У XVI ст. Белз був розвинутим містом. За реєстром, 1578 року було прасолів 24, кравців 8, шевців 19, кушнірів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалів 4, мідяників (котлярів) 2, сідельників, колодіїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники). Отже, разом ремісників 96. У Белзі й Белзькім повіті 1578 року було 410 майстрів. На той час, у XVI ст., в Белзі проживало більше українців, ніж поляків. Однак поляки займали вищі посади, мали привілеї. Законодавство теж було в руках поляків. Тоді ж поширюється заселення міста євреями. 1590 року в місті з ініціативи львівського єпископа Гедеона (Балабана) відбулася нарада єпископів Холмського і Белзького Діонісія Збируйського, Луцького Кирила Терлецького, Пінського і Турівського Леонтія Пельчинського, на якій зокрема обговорювалось питання унії з РКЦ.[6] На початку XVII ст. у місці збігу Львівського та Сокальського гостинців при в'їзді в середмістя Белза була збудована каплиця-усипальниця. Великі пожежі в місті трапилися:
У складі володінь Габсбурзької монархії (Австрійська імперія та Австро-Угорщина) З 1772 р. місто входило до складу імперії Габсбургів (з 1804 — Австрійської імперії, 1867Австро-Угорщини) після першого поділу Польщі. У 1774 р. стало центром Белзького округу (циркулу, крайсу) Королівства Галичини та Володимирії, який поділявся на дистрикти. 1795 року після Третього поділу Польщі Белзьке воєводство ліквідували. Після розпаду Австро-Угорщини, в кінці Першої світової війни, в листопаді 1918 року, Белз включено до Західноукраїнської Народної Республіки. У Белзі була створена 9-та Белзька бригада УГА. 3 березня 1918 року, в місті відбулось «свято державності і миру» (віче), на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 8 000 осіб.[7] Міжвоєнна Польща Місто потрапило під польський контроль 1919 року, після захоплення Галичини в результаті українсько-польської війни 1918—1919 років. Белз увійшов до складу Львівського воєводства, республіки Польща. У місті на той час, проживало близько 6200 жителів. Місто населяли євреї, поляки та українці разом. Друга світова війна та німецька окупаціяУ середині вересня 1939 року, німці окупували Белз, але вже 26 вересня 1939 року відступили і передали місто Червоній армії, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова Закерзоння належало до радянської зони впливу. Однак Сталін обміняв Закерзоння на Литву, і на початку жовтня, СРСР передав Белз німцям, південніше міста проліг кордон. Під час війни в місті діяла делегатура Грубешівсього Українського допомогового комітету[8]. До літа 1941 року лівим (північним) берегом річки Солокії проходив кордон між гітлерівським Райхом та СРСР. Більшість євреїв покинули Белз до німецького вторгнення. Однак до травня 1942 року в Белзі ще налічувалося близько 1 540 євреїв, більшість з яких були біженці з інших містечок Польщі. 2 червня 1942 року близько 1 000 євреїв перевели до Грубешева, а звідти — в концентраційний табір Собібор. Решту 504 перевели до Грубешева у вересні того ж року, після того, як вони стали вже непотрібні для збору врожаю. Післявоєнна Польща 1944—1951 та СРСР 1951—1991Після вигнання гітлерівців 1944 року, Белз спочатку перейшов до складу Польщі. Після «коректування» кордону 1951 року, згідно з договором — до СРСР (УРСР). У 1951 році Белз став центром Забузького району Львівщини, який 1962 року ліквідували. Період Відновлення Незалежності УкраїниЗ 1991 року, Белз входить до складу незалежної України. Єврейська громадаБелз відомий своєю єврейською історією. Єврейську (Ашкеназі) громаду в Белзі створено наприкінці XIV ст. У 1665 році євреї Белза отримали рівні права. Саме сюди переїхав рабин, чудотворний хасидський цадик Соломон Роках[en] (1779—1855). Від того часу звання цадиків передавалось у родині Рокахів від батька до сина, а до міста з'їжджалися хасиди. Він і його родина поховані в Белзі на єврейському цвинтарі. З цим єврейським містечком (штетль) асоціюється відома в сучасній єврейській культурі народна пісня «Белз, мій любий Белз» (їд. Belz, Mayn Shtetele Belz), яку переспівували десятки співаків та оркестрів по всьому світу. РелігіяУ місті діють такі релігійні конфесії: ПЦУ та Греко-Католики. Релігійні святині. Пам'яткиВтрачені
Збережені 
ОсвітаУ місті діяла приватна українська гімназія. Сьогодні у місті, діє Белзький Опорний Заклад Загальної Середньої Освіти .[9] Відомі людиУродженці
Пов'язані з Белзом
Белзькі воєводи
Белзькі каштеляниБелзькі старостиБелзькі каноніки
Белзькі ребе
Померли
Почесні громадяниПримітки
Література
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Белз
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
