Найпершими гуртами, творчість яких критики визначали як «артпанк», були представники нью-йоркської сцени середини 70-х, такі як New York Dolls, Television, і Patti Smith[1]. Такі колективи як Wire (більшість з музикантів якого були студентами мистецьких шкіл)[2], і The Ex, які привнесли у своє панк-рокове звучання елементи джазу, нойзу, етнічної та авангардної музики, були названі авангардним панком[3][4].
Пізніші гурти, наприклад, Dog Faced Hermans ішли їхніми стопами[5]. Жанр no wave («ніякої хвилі») кінця 1970-х і початку 1980-х бачиться відгалуженням артпанку,[6][7], і його схарактеризував Мартін Рев з Suicide як «дійсно авангардне продовження рок-музики»[8].
Також до гуртів, яких називають «артпанком», належать Fugazi[9], та Goes Cube[10]. Crass також відносять до артпанку, тому що вони залучали та застосовували інші форми мистецтва під час концертів[11].
У своїй книзі «Мистецтво в попмузиці» (Art into Pop), Саймон Фріт (Simon Frith) і Говард Хорн (Howard Horne) описали групу менеджерів панк-груп 1970-х років, як «найчіткіших теоретиків художнього панк-руху (art punk movement)». Боба Ласта з Fast Product визначено одним з перших, хто застосував теорію мистецтва для маркетингу, а Тоні Вілсон з Factory Records описаний як «той, хир застосував Баухаус-принцип для пошуку всіх товарів компанії».
Анна Семере (Anna Szemere) поклала початок Угорської субкультурі артпанку до 1978 року, коли панк-група The Spions провела три концерти, які описали концептуалізм виконавського мистецтва артпанку, і «театр жорстокості» («theatre of cruelty») Антонена Арто, з його нео-авангардними, анархістськими маніфестами, розданими аудиторії. Wire Коліна Ньюмана (Colin Newman) позначили артпанк (art punk) у 2006 році, як «наркотик, обраний цілим поколінням»[12].
Визначення
Попри те, що жанр не має чіткого визначення чи особливого стилю, групи, що сприймаються як «артпанк», як правило, є групами, які поєднують: урізаний стиль рок-н-ролу, панк-року з «артистичними» елементами мінімалізму, інструментальної взаємодії, елементами традиційної народної музики різних культур (яскравий приклад: вплив афро-біту у пізніх Talking Heads), експерименти з ритмами, елементи джазу чи фанку, дисонанси та експерименти з шумом (концепції, що значною мірою походять від різновидів «мистецької музики», таких як сучасна класична музика, джаз та джаз ф'южн).
Ідеологічно артпанк схожий на артрок та прогресивний рок 1960-х та 1970-х років тим, що це зрештою рок-музика з вищим рівнем мистецьких амбіцій; однак, завдяки природженому мінімалістичному характеру панк-року, ця мистецька амбіція зазвичай схиляється до напрямку більш сучасної та експериментальної художньої музики, а не до старих європейських класичних структур, що надихали прогресивний рок (на прикладі композитора Глена Бранки, який працював та підтримував членів мистецької Нью-Йоркської ноу-вейв панк-сцени кінця 1970-х років, а сам тим часом створив твори, які були частиною його канону)[13].