Інгуська мова
Інгу́ська мо́ва — мова інгушів, нахського народу Північного Кавказу, який є основним населенням Республіки Інгушетія (суб'єкт РФ), а також має значне поширення у прилеглих автономіях — Чечні та Північній Осетії. Класифікація і чисельність носіївІнгуська мова, разом з чеченською, належить до вайнахської підгрупи нахської (нахо-дагестанської) групи кавказьких (іберійсько-кавказьких) мов. Розмовляють інгуською мовою в світі приблизно 0,4 млн осіб, з них понад 9/10 — в Росії, решта — в країнах колишнього СРСР, зокрема понад 10 000 осіб у Казахстані, також у Туреччині. 164 особи з числа 455 інгушів Україні назвали інгуську рідною[1]. Характерні особливості інгуської мовиВідмітними рисами інгуської мови є:
Писемність і абеткаНа початку XX ст. інгуська мова мала писемність на основі арабської абетки. Після Жовтневої революції 1917 року писемність було перевено на латиницю (у 1923—1928 рр. використовували власне інгуську абетку, у 1928—1937 рр. чечено-інгуську), зрештою 1938 року створено інгуську абетку на базі кирилиці. Абетка 1923—1928 рр.
Сучасна абетка
Використання інгуської мовиІнгуська — цілком сучасна мова, яка нарівні з російською має офіційний статус у Республіці Інгушетія; широко представлена в ЗМІ (на телебаченні і в пресі), щоправда, обмежено в Інтернеті. Приклад«Заповіт» Т. Шевченка інгушською мовою (переклав Хаджі-Бекір Муталієв)
Джерело: Українська бібліотека Примітки
Джерела і посилання
|