Також існує варіант GLSDB з наземним запуском з установок M142 HIMARS і M270, його дальність становить 150 км.
Історія
Авіабомби малого діаметра почали розробляти в 1990-х роках для забезпечення надзвукових літаківвисокоточними бомбами з можливістю їх скидання з внутрішнього бомбовідсіку. Роботи проводилися в рамках програми «MMTD» і включали розвиток технологій, що передбачав:
Роботи за цією програмою проходили в напрямку забезпечення F-22 новітнім озброєнням, і в підсумку, літаки змогли забезпечити стандартним озброєнням до 8-ми авіабомб класу SDB. У вересні 2005 почалися перші випробування[11], а у жовтні 2006 бомба GBU-39 була оголошена готовою до бойового застосування з літака F-15E Strike Eagle[12]. Перше бойове застосування GBU-39 відбулося в Іраку у 2006 році. Згідно з планами повітряних сил США заплановано придбання 24 тисяч авіабомб класу SDB різного калібру. Їх використовуватимуть на надзвукових літаках, і більше половини авіабомб стануть базовим озброєнням для ураження стаціонарних наземних об'єктів, останні модифікації можуть використовуватися й по рухомих цілях[13].
Призначення
Авіаційна бомба GBU-39 належить до класу бомб «Small Diameter Bomb» — бомба малого діаметра (калібру). Маса GBU-39 SDB — 129 кілограм.
Призначення — високоточне ураження наземних об'єктів з великих відстаней, для запобігання ураження носія засобами протиповітряної оборони противника. Малий діаметр (19 см) і невеликий формфактор дозволили розміщувати GBU-39 SDB не тільки на підвісках, а й у внутрішньому збройовому відсіку. Це дозволило зменшити загальну помітність літака, збільшити його швидкісні та маневрені характеристики, а також одночасно атакувати декілька цілей[14].
Основні характеристики
Діаметр — 19 см
Довжина — 1,8 м
Ширина — 1,61 м (19 см зі складеними крилами)
Маса — 129 кг
Діапазон застосування — понад 100 км
Проникнення — 1,5-2 м залізобетонного перекриття
Маса бойової частини — Усі варіанти SDB I 93 кг, SDB FLM (GBU-39A/B) 62 кг
Маса ВР — 16 кг AFX 757 покращеної нечутливої до вибуху вибухової речовини.
Відомо що МіГ-29 може переносити до 8 GBU-39 на двох підвісах BRU-61[17].
Варіанти
GBU-39A/B – SDB Focused Lethality Munition (FLM)
За контрактом, укладеним у вересні 2006 року, компанія Boeing розробила версію SDB I, яка замінює сталевий корпус на легкий композитний і бойову частину на вибухівку спрямованої дії, таку як щільний інертний металевий вибуховий заряд (DIME; англ.«Dense inert metal explosive»). Це має ще більше зменшити супутні пошкодження під час використання зброї для точкових ударів у міських районах[9]. ПС США планують використовувати той самий корпус FLM для зброї масою 230 кг[18]. Компанія Boeing відзначила поставку перших 50 одиниць зброї FLM 28 лютого 2008 року, а останні з 500 FLM за контрактом були поставлені в грудні 2013 року[19].
GBU-39B/B – Laser SDB
У 2011 році компанія Boeing розпочала тестування лазерної версії базової SDB, інтегрувавши ту саму напівактивну лазерну систему наведення, що використовується в GBU-54 Laser JDAM. Boeing заявила про успішне влучення у цілі, що рухаються зі швидкістю 48 км/год і 80 км/год.
У середині 2012 року Сенат США рекомендував скоротити фінансування GBU-53/B SDB II через затримки введення в експлуатацію F-35 Lightning II. Коментуючи затримку SDB II, Деббі Руб, віцепрезидентка та генеральна менеджерка підрозділу ракет і безпілотних авіаційних систем Boeing, заявила: «Поки [SDB II] не буде введено в дію... це чудове тимчасове рішення для задоволення важливих потреб у бойових діях». Вона також зазначила, що Boeing може заповнити цю прогалину у можливостях за набагато меншу вартість: «В умовах фінансових обмежень, з якими ми й Міністерство оборони стикаємось, це правильне рішення, яке забезпечує 80-відсоткове вирішення задачі за частку вартості»[20].
У червні 2013 року Boeing отримала контракт на розробку й тестування LSDB. За умовами контракту компанія мала забезпечити інженерну підтримку, інтеграцію й тестування, а також підтримку виробництва і розробку симулятора зброї LSDB. За словами Boeing, LSDB може бути виготовлена за більш економічною ціною у порівнянні з запланованою Raytheon GBU-53/B SDB II, використовуючи ту саму напівактивну лазерну систему наведення, що й JDAM, для ефективного ураження рухомих і морських цілей. Однак Boeing визнала, що LSDB має прогалину у можливостях ураження цілей за умов нульової видимості, оскільки відсутній міліметровий радар, який є у GBU-53/B SDB II[21].
У 2014 році Командування спеціальних операцій США почало використовувати Laser SDB[22][23].
Golden Horde
У 2019 році стало відомо про проєкт «Golden Horde» («Золота Орда»). ARFL спільно з Scientific Applications Research Associates планували створити універсальну систему керування, здатну зібрати кілька ракет або бомб у «рій мережевих боєприпасів» для спільної роботи. Серед потенційних боєприпасів називали бомби GBU-39/B SDB, ракети AGM-158 JASSM і ADM-160 MALD[24].
4 листопада 2020 року відбулась перша льотна демонстрація програми «Золота Орда», під час якої винищувач F-16 зі складу 96-го випробувального крила ПС (авіабаза ПС Еглін, штат Флорида) скинув дві авіабомби. На початку 2021 року відбулись випробування системи, коли скинуті з винищувача чотири авіабомби GBU-39/B SDB, оснащені системою керування, створеною за проєктом «Золота Орда», в польоті розподілили між собою цілі, скорегували траєкторії польоту та вразили всі цілі одночасно[24].
Ground Launched Small Diameter Bomb (GLSDB) — зброя, розроблена компаніями Boeing та Saab Group, яка дозволяє запускати бомбу GBU-39 SDB з наземних пускових установок у різних конфігураціях. Вона поєднує SDB із ракетою M26, що дозволяє запускати її з наземних ракетних систем, таких як M270 та M142 HIMARS.
Повідомлялося, що Ізраїль використав бомбу GBU-39/B SDB під час удару, внаслідок якого 26 травня 2024 року в таборі біженців у Рафаху загинули 45 цивільних осіб[25]. Її застосування у густонаселеній цивільній зоні викликало критику з боку експертів із боєприпасів[26]. Розмір зони ураження свідчив про те, що бомби, можливо, були налаштовані на підрив у повітрі для максимального збільшення зони ураження[27].
У серпні 2024 року CNN повідомила, що Ізраїль знову застосував GBU-39 під час атаки на школу Аль-Табаєн, унаслідок якої, за даними цивільної оборони Гази, загинули понад 90 осіб[28]. ЦАХАЛ заявив, що це був точковий удар по командному центру ХАМАС, унаслідок якого було ліквідовано щонайменше 19 бойовиків ХАМАС та «Ісламського джихаду»[28].
За даними Washington Post, ці бомби показали відсоток влучань 90 %, на противагу GLSDB, які виявились недостатньо стійкими до російських засобів РЕБ[29].
13 вересня 2024 року на Харківщині українські Повітряні Сили уразили склад та командний пункт росіян. Авіація застосувала три високоточні бомби GBU-39, які влучили по російських позиціях у селі Нова Тарасівка на Харківщині[30].
5 листопада 2024 року МіГ-29 Повітряних Сил ЗСУ завдав удару по російським окупантам, застосувавши одразу 8 високоточних авіабомб GBU-39 SDB. Український літак уразив місця скупчення штурмових груп загарбників та місця зберігання боєкомплектів у Запорізькій області[31].
15 листопада 2024 року МіГ-29 114-ї бригади тактичної авіації уразили авіабомбами GBU-39 російський командний пункт на лівому березі Дніпра Херсонщини[32].
Оператори
Поточні
Австралія: у квітні 2016 року було затверджено продаж за програмою військового експорту до 2950 GBU-39 (SDB 1) і 50 керованих тестових боєприпасів із GBU-39 (T-1)/B (з інертним підривником) на суму приблизно $386 мільйонів. Бомби були поставлені Королівським повітряним силам Австралії у 2019 році[33].
Ізраїль: у 2012 році Ізраїль закупив боєприпаси у США на загальну суму $1,879 мільярда, що включало 3450 GBU-39/B (SDB 1)[34]. У 2015 році в рамках іншої угоди було придбано ще 4100 GBU-39/B[35][36].
Італія: у 2010 році італійська компанія OTO Melara підписала контракт із Boeing на $34 мільйони на виробництво SDB-1 для повітряних сил Італії[37].
Нідерланди: у 2010 році Нідерланди придбали 603 GBU-39 (SDB 1) на суму близько $44 мільйонів[38].
Південна Корея: у 2013 році Південна Корея здійснила дві закупівлі GBU-39: одну для озброєння F-15 SE (542 GBU-39/B)[39] та іншу для літаків F-35 (ще 542 GBU-39/B)[40].
Саудівська Аравія: у жовтні 2013 року Саудівська Аравія закупила різні боєприпаси у США, включаючи 1000 GBU-39 (SDB 1)[41]. У грудні 2020 року уряд США затвердив запит на закупівлю 3000 GBU-39 (SDB 1)[42].
Курсивом позначена зброя знята з озброєння (станом на 2023 р.). Індекс 1 позначає, що зброю надано в рамках МТД для відбиття російської агресії з 2022 року.