|
Шаповал Микола Юхимович
Мико́ла Юхи́мович Шапова́л (1886, Сріблянка — 1948, Сошо, Франція) — український військовий, громадський і політичний діяч, генерал-хорунжий. Брат Микити Шаповала і Артема Шаповала. ЖиттєписНародився у селі Серебрянка (Сріблянка) Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Бахмутський район Донецької області) в сім'ї відставного унтер-офіцера, сільського наймита Юхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів. Закінчив філологічний факультет Київського університету. Призов до царської армії освіченим хлопцем проходив через юнкерське училище. В 1910 році після закінчення Чугуївського юнкерського піхотного училища у званні підпоручик призначений до 28-го піхотного Полоцького полку[ru]. Під час Першої світової війни був поранений у Східній Пруссії і потрапив у німецький полон. У таборі Раштат заснував культурно-освітнє товариство «Запорізька Січ», а в м. Біла на Підляшші організував Укр. Громаду. Співр. Союзу Визволення України у Відні. Наприкінці 1917-го року командир 18-ого Стародубського полку української армії, який брав участь у боях з військами М. Муравйова, захищаючи Київ від наступу військ більшовиків. Один з організаторів 1-ї Дивізії Синьожупанників (командир І Запорізького полку ім. Т. Шевченка). 1919 командир 7-ї піхотної кадрової дивізії і Подільської групи Армії УНР, згодом 16-го загону (базису 3-ї Залізної дивізії) від керівництва яким був усунутий за невдачу при спробі взяти Кам'янець-Подільський, що призвело до значних втрат[1]. Надалі начальник Юнацької Школи у Кам'янці. У таборах інтернованих у Польщі начальник Спільної Юнацької Школи у таборах інтернування. Згодом у Чехо-Словаччині і (з 1924) у Франції. Належав до УПСР і був головою осередку УПСР у Франції. 1929–1948 голова Української Громади у Франції («Громада Шаповала»). З початку Другої світової війни зайняв послідовно антинацистську позицію, переконуючи, що неможливо збудувати незалежну Україну за допомогою німецьких багнетів, бо історичні інтереси німців були спрямовані на захоплення слов'янських земель[2]. Шаповал залучив близько 700 українських добровольців — членів своєї організації — до лав французьких збройних сил[3]. Під час німецької окупації Франції зазнала гонінь і українська діаспора. Німці планово мордували українців, щоби вони згодилися йти воювати проти радянських порядків в Україні. Микола Шаповал відмовився очолити військовий підрозділ. За цей сміливий вчинок був кинутий до концтабору, з якого був звільнений після залишення німцями Франції в 1944 році. Шаповал автор книг «Проблеми демократії у Масарика»; перекладав з французької мови Ромен Роллана «Гра кохання і смерти»; редактор видань «Вісник Української Громади у Франції» та «Українська Воля» в Парижі. Похований у Сошо (Франція). Сім'яДружина - Антоніна Шаповал, уроджена Гладун, (*1893 — †1958) — громадська діячка, голова української громади у Франції (1948–1953)[4]. Примітки
Джерела та література
|
||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
