Після закінчення колегіуму вчився у Львівській єзуїтській академії, де здобув докторський ступінь з філософії і гуманітарних наук та бакалавра богослов'я. Півтора року Францішек навчався у Відні, де опанував іноземні мови та слухав лекції видатних натуралістів.
У віці 40 років видав перший том віршів.
Надгробок Францішека Карпінського
У 1819 Карпінський купив фільварок Харавщина у Волковиському повіті, де писав свої мемуари та провів залишок свого життя.
У нього було троє бранок серця, названих ним «Юстинами», однак ніколи не був одружений.
За свідченням істориків: 8 жовтня1741 року — український опришок Олекса Довбуш нападає на маєток шляхтича Карпінського в селі Голосків Коломийського повіту і гуманно поводиться з породіллю і немовлям, майбутнім відомим польським поетом Францішеком Карпінським. Про те, яким ввічливим і люб'язним був Олекса Довбуш, розповів згодом у спогадах сам поет:
Того дня, — пише Ф. Карпінський, — трапилась у домі моїх батьків дивна пригода. Сусід і приятель мого батька Козловський перестерігав його (батька) на кілька годин перед тим, коли я мав побачити світ, що славний на все Покуття опришок Олекса Довбуш, який у цих краях немало себе показував, мав напасти на дім моїх родичів з 12 молодцями. В тяжких болях лежала моя мати на ліжку, а батько покинув хату, побоюючись, щоб не втратив життя, забрав наскоро з собою все, що міг, і сховався в недалекому лісі, наказавши при своєму відході, щоб для того страшного гостя і його товаришів поставити на стіл хліб, сир і горілку. Через годину після мого народження прийшов у двір Довбуш зі своїми; застав у всьому домі лише мою матір на ліжку і бабу, що мене мила і на руках тримала, — більше не було нікого. Моя мати не могла говорити з болів і переляку, баба приступила до Довбуша зі мною на руках і каже: „Ось годину тому, як народилася дитина, зважай на Бога і на хвору матір, і на немовлятко і не роби ніякої шкоди, коли тебе приймають, як доброго гостя”. Ці слова зворушили серце ватажка; він наказав своїм молодцям, щоб поводили себе чемно і засів з ними до їжі й до горілки, якої було досить. Бабі дав потім три злотих червоних, а мою матір просив, щоб дала дитині на згадку, що він там був, ім’я — Олекса — бо так звався Довбуш — і пішов зі своїми, не зробивши ніякої шкоди
У 1844 р. Маркіян Шашкевич опублікував в газеті «Зоря Галицька» вільний переклад на українську мову поезії Карпінського «До Юстини» та «Скарга на весну». у 1988 р. коломийський письменник і журналіст Микола Савчук переклав вірш Ф. Карпінського «Прощання з Ліндорою в горах».
Крім поезій, Карпінському належать також історичні спогади про місто Івано-Франківськ — у «Пам'ятниках», опублікованих в Кракові в 1844 р. Вони стали важливими джерелами з історії міста початку другої половини XVIII ст.
Вшанування пам'яті
пам'ятник у Коломиї, знищений у 1948 році комуністами[6]
за іншими джерелами 16 вересня 1880 р., після святкового богослужіння в римо-католицькому парафіяльному костелі й проповіді священика М. Мартіна з нагоди ювілею видання збірки польського поета і драматурга Францішека Карпіньскі (1741—1825), уродженця с. Голоскова, нинішнього Коломийського р-ну, на пл. Ринок йому поставили пам'ятник. Відкриття збіглося в часі з етноґрафічною виставкою. Пам'ятник Ф. Карпіньскі виготовив професор «Школи красних наук» у Кракові В. Ґодомські. Відтоді нова площа отримала назву площі Карпінського (існує й інша версія — пл. Ринок була поділена й перейменована 1931 р., а не 1880 р.; тоді площею Карпінського названо сучасну пл. Шевченка. Згодом російські війська, які 15 вересня 1914 р. вступили в Коломию, знищили пам'ятник Ф. Карпіньскому і Т. Шевченкові. [1][2]
Савчук М. Прощання у Ключеві // Червоний прапор [Коломия]. — 1988. — 27 серпняю — С. 3.
Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011. — 128 с. : іл. — С. 43. — ISBN 978-617-629-024-7.
Sobol Roman. Karpiński Franciszek h. Korab // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1966. — t. XII/1, zeszyt 52. — S. 103—108. (пол.)
.jpg)
.jpg)
