Українські Національні Збори (30 червня 1941)Українські Національні Збори — збори представників української інтелігенції, української церкви, провідних діячів Організації Українських Націоналістів Революціонерів у Львові 30 червня 1941 року, під час яких був проголошений Акт відновлення Української Держави. Перебіг подійСклад Українських Національних ЗборівНа цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник митрополита УГКЦ А. Шептицького о. д-р Йосиф Сліпий[2]. Перебіг зборівПроголошення Зборами Акту 30 червня 1941 р., хоч і було несподіваною подією, але вона засвідчила усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України. Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком. [3] Акт відновлення Української Держави було проголошено з балкону будинку товариства «Просвіта» у Львові (Площа Ринок, 10). На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословення митрополита Андрея Шептицького з цієї нагоди. Варто зазначити, що «Актом» проголошено «відновлення», а не (первинне) «проголошення» Української держави, тобто формально було збережено традицію існування УНР і ЗУНР (теж в екзилі) від часів Визвольних Змагань 1917-21 рр. Теж слід звернути увагу й на те, що в «Акті» проголошуються союзницькі наміри з боку новопосталої України («буде тісно співдіяти») щодо Великої Німеччини лише за важливої умови, що «… / Третій Рейх — С. П./ допомагає Українському Народові визволитися з-під московської окупації», тобто ніяк не можна говорити про безумовне підкорення ОУН і створеного нею Краєвого правління новому завойовнику. Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну понад 6 тисяч бандерівців, розділених на три похідні групи, які повсюди творили українську адміністрацію та осередки ОУН.[джерело?] Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5000 осіб), Кіровоградщині (1100), а також в Донбасі і Криму. Примітки
Джерела
Посилання |