СідлоСідло́ (заст. кульба́ка[1], а́рчик[2], арча́к[3]) — елемент верхової збруї, спорядження для зручного з'єднання вершника з конем. Ремісники, що виготовляли сідла, називалися сідельниками. Короткі відомості
Перші сідла у Середземноморському світі з'явилися у 385 році в часи царювання Феодосія. Це були поштові сідла. Лицарське сідло в Середньовічній Європі майструвалося так, аби вершник мав у ньому міцну посадку для бою. Нижня частина тулуба і стегна упиралися в сідло. Воно було складним за конструкцією і громіздким. Англійці, добиваючись найменшої ваги у конструкції сідла для кінських перегонів, дійшли до винаходу найпростішого пристрою вагою 0,5 кг. Головними функціями сідла є забезпечити зручну їзди та захист спині коня. Досягти цих завдань — залежало від традиції конярства, що породило велике різноманіття сідлових конструкцій. У Європі XX століття найпоширенішими з них були:
Усі сідла, за винятком козацького, різняться структурою ленчиків. Козацьке і англійські сідла мають м'яке сидіння і подушку. В Україні зараз поширені чотири типи сідел:
Будова сідлаСідло складається з таких частин: ленчика — металевої або дерев'яної основи, шкіряного сидіння, крил і підкрилків — шкіряних фартухів, попруг і приструг — кріпильних ременів, пітника — повстяної підкладки під сідло, стремен з путлицями. Ленчик складається з двох лавок (полиць) — поздовжніх елементів, з'єднаних попереду і позаду двома дугами, які утворюють луки — передній та задній вигини сідла. Зверху ленчик покривається сидінням, з боків сідла звисають два крила (потебні)[4] — шкіряні фартухи, що захищають ноги вершника від натирання попругами, пристругами і пряжками, під крилами розташовуються підкрилки. Під сідло кладуть пітник (іноді його називають «вальтрапом»), який вбирає в себе піт, захищає від намуляння спину коня, під пітник можуть класти подушки-амортизатори. Кріплять сідло на спині за допомогою 1-2 попруг — шкіряних ременів, що проходять під черевом коня і приєднуються до приструг — коротких ремінців з боків сідла. Окрім того, можуть бути й додаткові кріплення: нагрудник чи підперсник — ремінь, що кріпить сідло спереду, і підхвістя — ремінь, що кріпить його ззаду. Стремена підвішуються на путлицях — довгих ременях, що кріпляться до сідла за допомогою шнелерів — металевих замків, які уможливлюють швидко відчепити путлицю зі стременом у разі падіння вершника. ВидиСпортивне сідлоКозацьке сідлоСідло козацького типу складається з твердої основи — ленчика і крил, високих лук, м'якої подушки, підперсника, підхвісника, путлиць зі стременами, попруг, сідельного троку, підкладки під полиці, що тримають сідло на спині коня, а також пітника. Додатково до сідла можуть кріпитися сумки та в'ючні ремінці (троки, торока, тороки)[5]. У сідлі козацького типу прорізи для путлиць зміщені трохи назад, тому за способом сидіння і їзди на ньому воно сильно відрізняється від сідла кавалерійського зразка. Вершник під час їзди риссю на сідлі кавалерійського зразка гасить поштовхи свого тіла — він вільно опускається у сідло і підводиться на стременах в такт руху коня через темп. На противагу цьому, під час їзди риссю в сідлі козацького типу вершник стоїть на стременах із витягнутим вперед корпусом, а поштовхи його тіла передаються спині коня в кожному з темпів руху. Сідло козацького типу має більш короткі полиці й, відповідно, меншу площу дотику зі спиною коня і високий ступінь її травмування, особливо під час їзди із важкими перекидними сумками. Дамське сідлоДамське сідло відрізняється від інших типів верхових сідел тим, що воно конструктивно передбачає посадку вершниці ногами з одного (лівого) боку коня. На ньому дві передні луки: верхня для обхвату правою ногою, нижня — для упору лівої у разі необхідності. ІншеПри запряганні коней замість сідла використовують сіделко — воно слугує для передавання зусилля на спину коня, у голобельно-посторонковому запрягу до нього можуть кріпитися вкорочені голоблі. Див. також
Примітки
Джерела та літератураПосилання
|