|
Стефанчук Руслан Олексійович
Русла́н Олексі́йович Стефанчу́к (нар. 29 жовтня 1975, Тернопіль, Українська РСР, СРСР) — український правознавець та політик, державний діяч, голова Верховної Ради України IX скл. з 8 жовтня 2021[1][2]. У 2019—2021 роках — радник Президента України, перший заступник Голови Верховної Ради України (29 травня 2019—7 жовтня 2021), представник президента у Верховній Раді (21 травня 2019—7 жовтня 2021)[3]. Доктор юридичних наук. Заслужений діяч науки і техніки України. Син Олексія Стефанчука. Один із ідеологів владної партії «Слуга народу»[4]. Член РНБО з 14 жовтня 2021 року[5]. Співголова міжпарламентської ради Україна-НАТО. Співголова міжпарламентської асамблеї ВРУ з Сеймом Литви та Сеймом і Сенату Польщі. Співголова міжпарламентської асамблеї ВРУ з Парламентом Грузії, Парламентом Молдови. Голова Виконавчого комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському союзі, член групи з міжпарламентських зв'язків з Австрією.[6] ЖиттєписНародився 29 жовтня 1975 року в Тернополі у сім'ї медиків.[7]. Освіта
Професійна діяльністьДо 2019 року займався освітньою, науковою та адвокатською діяльністю. Працював у Хмельницькому університеті управління та права (на сьогодні — Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова), Інституті законодавства Верховної Ради України, Національній академії прокуратури України та Вищій школі адвокатури. Напрямки професійної діяльності: правотворчість, проблеми цивільного (приватного) права, особисті немайнові права, договірні та деліктні зобов'язання, право інтелектуальної власності, європейське приватне право, діяльність Європейського суду з прав людини, юридична освіта та наука.[8] Був помічником-консультантом народного депутата шостого скликання (від блоку «Наша Україна — Народна самооборона») Анатолія Матвієнка[9], а також радником віцепрем'єра Степана Кубіва[10]. Політика18 квітня 2019 року кандидат у Президенти Зеленський в ток-шоу «Право на владу» назвав Стефанчука однією з ключових фігур своєї команди, ідеологом партії «Слуга народу» та експертом з реформування державних правових інститутів та законопроєктної роботи. З 21 травня 2019 року по 7 жовтня 2021 року — радник президента, представник президента у Верховній Раді[11][12][13][3][14] (19 серпня 2019 року двома виданими в один день указами Зеленський звільнив і знову перепризначив Стефанчука своїм представником у Раді)[15][16]. Народний депутат УкраїниКандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 2 у списку.[17] Безпартійний.[18] Обраний народним депутатом України за партійним списком партії «Слуга народу», повноваження набув 29 серпня 2019 року[19]. Перший заступник Голови ВРУ29 серпня 2019 року був обраний Першим заступником Голови ВРУ.[20] Входить до складу Національної ради реформ[21], Національної ради з питань антикорупційної політики[22]. У Верховній Раді України очолював робочі групи з розробки законопроєктів у сфері народовладдя; з розробки законопроєкту про парламентську опозицію; з рекодифікації цивільного законодавства. Автор низки законопроєктів. Голова Верховної Ради України8 жовтня 2021 року обраний головою Верховної Ради України. За Стефанчука проголосував 261 депутат за мінімально необхідних 226[23][24]. 3 депутати виступили «проти», 63 — утрималися, 29 — не голосували. Кандидатами також були двоє представників фракції «Європейська солідарність» — Олексій Гончаренко та Яна Зінкевич, які отримали 44 та 146 голосів відповідно[25]. Сім'яДіти — син Олесь і донька Злата. Навчаються на юристів, син в Україні, донька — у Відні. Донька знає 6 мов.[26] КритикаЗа інформацією руху «Чесно», Стефанчук не має у власності житла у Києві, отримує з бюджету компенсацію орендної плати, за винайм квартири у матері дружини.[27] Стефанчук заявив, що отримані як компенсацію кошти повернув.[28] Наукові ступені та вчені звання
Відзнаки
ПублікаціїОпублікував понад 500 наукових та навчально-методичних праць. Обрані:[32] «Захист честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві: монографія» (2001); «Правознавство: навчальний посібник» (2002, 2008); «Цивільне право України: навчальний посібник» (2004, 2009); «Загальнотеоретичні проблеми поняття та системи особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві України: монографія» (2006); «Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія» (2007, 2008); «Юридичне Поділля. Інформаційно-довідкове видання» (2007); «Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: у 2 т.» (у співавт., 2009); «Актуальні проблеми цивільного права: особисті немайнові права» (у співавт., 2010); «Право світової організації торгівлі: Основні установчі акти. Англо-російсько-український глосарій» (у співавт., 2011); «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2011); «Охорона і захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб в цивільних правовідносинах» (у співавт., 2011); «Правове письмо: навчально-методичні матеріали» (2011); «Регистрация субъектов предпринимательской деятельности: Россия и СНГ» (у співавт., 2012); «Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин» (у співавт., 2012); «Цивільне законодавство України в контексті розвитку європейського приватного права: монографія»; «Науково-практичний класифікатор цивільного законодавства: науково-практичний посібник» (у співавт., 2013); «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 3: Доктрина приватного права України» (у співавт., 2013 (укр.), 2017 (англ.)); «Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді: підручник» (у співавт., 2014); «Класифікаційний адвокатський іспит: навчальний посібник» (у співавт., 2017); «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики» (у співавт., 2020); «Emergency legal regimes and direct exercise of power by Ukrainian society» (у співавт., 2020 (англ.)). Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.svg){kind=small}
