Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

 

Слон цейлонський

Слон цейлонський

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Відділ: Двобічно-симетричні (Bilateria)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Хребетні (Vertebrata)
Інфратип: Щелепні (Gnathostomata)
Надклас: Чотириногі (Tetrapoda)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хоботні (Proboscidea)
Родина: Слонові (Elephantidae)
Рід: Слон азійський (рід) (Elephas)
Вид: Слон азійський
Підвид: E. m. maximus
Elephas maximus maximus
Linnaeus, 1758
Range of Sri Lankan elephant
Range of Sri Lankan elephant
Посилання
Вікісховище: Elephas maximus maximus
EOL: 1226013
ITIS: 727609
NCBI: 99488
Fossilworks: 233500

Слон цейлонський (Elephas maximus maximus) — один з трьох загально визнаних підвидів Азійського слона, ендемік Цейлону. Починаючи з 1986 року, Elephas maximus занесено у червону книгу МСОП, через те що його чисельність скоротилося принаймні на 50% за останні три покоління, (60 — 75 років). Популяції загрожує втрата місць проживання, деградація і фрагментація[1]

Ареал проживання с.ц. наразі значною мірою обмежено сухою зоною на півночі, сході і південному сході Цейлону. Слонів охороняють в національних парках Уда-Валаве, Яла, Лунугамвехера, Уїлпатту та Міннерія, крім того слони живуть і за межами охоронюваних районів. Підраховано, що Шрі-Ланка має найвищу щільність слонів в Азії, через це існує постійний конфлікт між людьми та слонами[2]

Характеристика

Загалом, азійські слони менше за африканських. Самиці, як правило, менші за самців, і мають короткі або взагалі не мають бивнів[3]. Тільки 7% самців мають бивні[4]

С.ц., найбільший з сучасних підвидів досягаючи у плечах від 2 до 3,5 м, важать від 2000 до 5500 кг. Їх колір шкіри темніший, за індійських і суматранських слонів з більшими і виразнішими плямами пігментації на вухах, обличчі, тулубі і животі[5]

Колишній ареал

В історичному минулому, слони були широко поширені від рівня моря до найвищих гірських хребтів. Вони зустрічались в сухій зоні, в рівнинній вологій зоні, а також у холодних вологих гірських лісах. У колоніальний період 1505–1948, волога зона була перетворена у майже цілковиті плантації. До 1830 року, слонів було так багато, що їх знищення було запропоновано урядом за винагороду. У першій половині 19-го століття, ліси в поясі гір були знищені для посадки кави, а пізніше чаю, через це слонів в горах було винищено[4] Під час британського правління, багато слонів було вбито трофейними мисливцями. Один з армійських майорів знищив більше 1500 слонів. Багато так званих спортсменів знищило близько 250–300 тварин протягом цього часу[6] У 1829–1855, було вбито більш 6000 слонів[7]

Через подальший розвиток землеробства та полювання, ареал розповсюдження слонів обмежився сухою зоною і став вельми фрагментарний.[8]

Примітки

  1. а б Choudhury, A., Lahiri Choudhury, D.K., Desai, A., Duckworth, J.W., Easa, P.S., Johnsingh, A.J.T., Fernando, P., Hedges, S., Gunawardena, M., Kurt, F., Karanth, U., Lister, A., Menon, V., Riddle, H., Rübel, A., Wikramanayake, E. (2008). Elephas maximus: інформація на сайті МСОП (версія 2010.4) (англ.)
  2. Fernando, P., Jayewardene, J. Prasad, T., Hendavitharana, W. Pastorini, J. (2011). Current Status of Asian Elephants in Sri Lanka. Gajah 35: 93–103.
  3. Shoshani, J., Eisenberg, J.F. (1982) Elephas maximus. Mammalian Species 182: 1–8
  4. а б Jayewardene, J. (1994). The elephant in Sri Lanka. Wildlife Heritage Trust of Sri Lanka, Colombo
  5. Shoshani, J. (2006) Taxonomy, Classification, and Evolution of Elephants In: Fowler, M. E., Mikota, S. K. (eds.) Biology, medicine, and surgery of elephants. Wiley-Blackwell. ISBN 0813806763. Pp. 3–14
  6. Jayewardene, J. (2012). Elephants in Sri Lankan History and Culture. Living Heritage Trust. Процитовано 2 серпня 2012.
  7. Sukumar, R. (1993). The Asian Elephant: Ecology and Management Second edition. Cambridge University Press. ISBN 052143758X
  8. Fernando, P. (2006). Elephant conservation in Sri Lanka: Integrating scientific information to guide policy. In: Groom, M. J., Meffe, G. K., Carroll, C. R. (eds.) Principles of Conservation Biology. Sinauer Associates, Sunderland, USA. pp 649–652.

Ресурси Інтернету

Kembali kehalaman sebelumnya