Самонавчання
Самонавча́ння (англ. self-instruction), також автодида́ктика[1] (англ. autodidacticism) — направлена індивідуумом діяльність на самостійне отримання знань і (або) досвіду, тобто навчання і освіта. Метод відомий з давніх часів, про що говорить слово «студент». Студент (лат. studens) — самонавчальний. Якість отримуваних знань при самонавчанні на пряму залежить від якості і кількості необхідного доступного матеріалу, а також від бажання (мотивації) індивідуума їх отримати. При навчанні здійснюється цілеспрямований процес, взаємодія учня і вчителя для формування знань, умінь і навичок. Наукові принципи самонавчанняСамонавчання має важливе значення в процесі адаптації людини до зовнішнього середовища. За швидкістю самонавчання можна судити про здатність людини проводити знання. Швидкість самонавчання не дуже велика і складає за експериментальними даними В. М. Лівшиця 120 біт/люд.год. Процес самонавчання підкоряється гносеологічному принципу А. М. Колмогорова і має хвильовий характер в нелінійних середовищах. З метою повнішого використання здатності до самонавчання людей в організації (креативні здібності), застосовують принципи бережливого виробництва. Для інтенсифікації процесу навчання і розвитку креатівних здібностей у навчающихся застосовують проблемне навчання, в якому самонавчання має ключове значення. Для розвитку здібності до самонавчання у людини використовують методи допологового навчання (пренапедія). Див. такожПримітки
Посилання
|