|
Редька городня
Ре́дька городня[1], редька посівна[2] (Raphanus sativus L.), одно-, дво- і багаторічна травяниста коренеплідна городня рослина з родини хрестоцвітих (Brassicaceae). Редька посівна — звичайна городня культура, яка широко культивується в Україні. Рослина дворічна[3]. Корені товсті, темні або білі. ПоширенняУ дикому вигляді поширена в Європі й помірному поясі Азії. Редиска (Raphanus sativus) в дикому вигляді не зустрічається. Біологічна характеристикаРослини з простими або гіллястими стеблами. У культурних та деяких дикорослих видів коріння потовщене, їстівне. Листя ліроподібні-перистонадрізані або ліроподібно-перисторозсічені. Чашолистки прямі, довгасті, тупі. Пелюстки широко овальні напаки, довго нігтьові, жовті, білі або пурпурово-фіолетові. Зав'язь на дуже короткій плодоніжці; стовпчик — неясний; приймочка — голівчата, маленька, слабо дволопатева.  Плоди — циліндричні стручки, що закінчуються довгим носиком і розламуються поперек на членики. Якщо стручок з двох члеників, то нижній членик більшою частиною порожній або зародковий, рідше з 1-2 насінинами, а верхній — з кількома насінинами. Насіння — яйцеподібно-кулясте, корінець зародка лежить в жолобку між сім'ядолями. Редька має різноманітне забарвлення коренеплодів — біле, червоне, рожеве, фіолетове, чорне з різними відтінками; форма коренеплодів буває куляста, конусоподібна, циліндрична. Коренеплоди мають гірко-гострий смак і специфічний запах завдяки наявності глікозидів і ефірної олії. Ранньостиглі сорти редьки мають слабко-гострий смак, швидко достигають (за 40-65 діб), пізньостиглі — гострий смак (достигають за 80-110 діб), добре зберігаються. Вирощування на території УкраїниВ Україні вирощують сорти редьки: ранньостиглі — Одеська 5, Сударушка, пізньостиглі — Сквирська біла, Сквирська чорна, Гайворонська, Лебідка, Трояндова. Хімічний складКоренеплоди редьки багаті на мінеральні речовини. Вони містять солі калію, кальцію, заліза, магнію, фосфору, йод, бром, а також інші біологічно активні сполуки: лізоцим, аскорбінову кислоту, тіамін, рибофлавін, леткі олії та глікозиди, які мають фітонцидні властивості і обумовлюють своєрідний смак редьки. Виявлено також у редьці екстрактивні речовини, сірку, ретинол.[3] Дика редька містить в насінні до 35 % олії[4](с.57). ВикористанняВ їжу використовують коріння (містять жири, вуглеводи, білкові речовини, вітаміни C, P); споживають сирою. Використання в медициніРедька посівна виявляє жовчогінну та дезинфікуючу дію. Наявні у ній акстрактивні речовини підвищують апетит і стимулюють виділення шлункового соку та жовчі. Рослина має добре виражені фітонцидні властивості. Сік редьки посівної бактерицидно діє на патогенні гриби, віруси та бактерії. Редька значно поліпшує обмін речовин, запобігає атеросклерозові.[3] Редьку посівну здавна застосовують у народній медицині при подагрі, нирковокам'яній хворобі, як сечогінний засіб. Потерту з медом редьку вживають при коклюші, бронхіті та катарі верхніх дихальних шляхів.[3] Як відхаркувальний і сечогінний засіб вживають свіжий сік редьки по 1 столовій ложці 2-3 рази на добу за 30 хв до їди[3]. ПротипоказанняПри виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, а також при підвищеній кислотності шлункового соку редьку вживати протипоказано[3]. В промисловостіВ Китаї спалюють олію дикої і культурної редьки для отримання сажі, з якої роблять відому китайську туш[4](с.57). Олійну редьку вирощують на насіння для видобутку біодизелю. Примітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
