Пуанкаре (місячний кратер)
Кра́тер Пуанкаре́ (лат. Poincaré) — гігантський стародавній метеоритний кратер у південній півкулі зворотного боку Місяця, через значний розмір його іноді неофіційно називають «басейном Пуанкаре». Назву присвоєно на честь французького математика, механіка, фізика, астронома і філософа Анрі Пуанкаре (1854—1912); затверджено Міжнародним астрономічним союзом у 1970 році. Утворення кратера відбулось у донектарському періоді[1]. Опис кратераНайближчими сусідами кратера є кратери Планк і Прандтль на заході; кратер Хопманн[en] що прилягає до північно-західної частини зовнішнього валу кратера; кратер Кеджорі[en] на півночі; кратер Гесс[en], що прилягає до північно-східної частини зовнішнього валу; кратер Аббе, що прилягає до східної частини зовнішнього валу; кратер Лайман[en] на півдні і кратер Кейо, що прилягає до південно-західної частини зовнішнього валу[2]. Селенографічні координати центру кратера 56°52′ пд. ш. 163°59′ сх. д. / 56.86° пд. ш. 163.99° сх. д., діаметр 346 км[3], найбільша глибина 3,2 км[1]. Кратер Пуанкаре практично повністю зруйнований протягом тривалого свого існування та його межі важко помітні і на фоні навколишньої місцевості. Кратер має подвійний вал, при цьому діаметр внутрішнього валу становить близько 160 км (див. наведену ілюстрацію). Обидва вали згладжені, при цьому їх східні частини практично повністю зруйновані й перекриті ланцюжком великих кратерів, у західній частині контури зовнішнього та внутрішнього валу досить добре помітні. Більшість чаші кратера затоплена темною базальтовою лавою і має низьке альбедо. Товщина місячної кори в чаші кратера Пуанкаре менша за 5 км[4], його оточують атипові оголення порід багатих олівіном, можливо це виходи мантійних порід. Сателітні кратери
Див. також
Примітки
Посилання
|