Музей історії медицини Галичини імені Мар'яна Панчишина
Музей історії медицини Галичини імені Мар'яна Панчишина — музей у Львові, на вулиці Кармелюка, 3. Розташований у будинку, де в 1925—1943 роках мешкав лікар Мар'ян Панчишин. Музей було відкрито в серпні 1990 року. Завдання музею
Постійні виставки
Історія музеюУ червні 1990 року виникає ідея створення музею. Його експонати мали розповідати про лікарів — членів Українського Лікарського Товариства у Львові, які своєю діяльністю зробили вагомий внесок у розвиток української медицини. Ініціатива Українського Лікарського Товариства щодо створення музею була підтримана міською владою. Для розміщення музейної експозиції була надана в оренду вілла професора Мар'яна Панчишина, в якій він проживав з 1925 до 1943 року. У серпні 1990 року директор Національного музею Андрій Новаківський дав дозвіл на розміщення експозиції музею історії медицини Галичини на другому поверсі будинку. У 1992 році за рішенням Львівської міської ради, віллу передано в оренду Українському лікарському товариству у Львові для створення тут експозиції Музею історії медицини імені Мар'яна Панчишина. Будівля музеюДля розміщення музейної експозиції була надана в оренду вілла професора Мар'яна Панчишина, в якій він мешкав у 1925—1943 роках. Будівля є пам'яткою історії та архітектури початку XX століття, архітектор — Казимир Теодорович. Це характерний приклад львівської житлової архітектури 1920-х років. У 1960—1970-х роках тут містився відділ інституту прикладних наук математики АН УРСР та міський РАГС новонароджених дітей. Від 1986 року — художньо-меморіальний музей сакрального художника Антіна Манастирського, від 1990 року — музей історії медицини Галичини. 1992 року віллу передано в оренду Українському лікарському товариству у Львові для створення тут експозиції Музею історії медицини імені Мар'яна Панчишина. На фасаді будинку з нагоди створення музею встановлена меморіальна таблиця (скульптор Емануїл Мисько)[2]. Після смерті Мар'яна Панчишина, з 1945 по 1957 роки, у будинку жив терапевт Тимофій Глухенький. Для затвердження прав на будинок він всиновив хлопчика, який з 1957 року, після переїзду родини до Києва, більше не фігурував в жодному особистому документі Глухенького. Окрім цього, професор здійснив низку неоднозначних майнових операцій, які детально описувала газета «Україна молода»[3]. З 2009 року за права на будинок, у якому вже був розташований музей, судились нащадки Тимофія Глухенького — донька та онуки. У 2015 році Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ остаточно залишив будівлю музею у власності громади Львова[4]. Примітки
Джерела
Посилання
|