Підписавши Лісабонський протокол, Україна, Казахстан і Білорусь були визнані сторонами договору СНО-I, приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і були занесені до списку країн, що не володіють ядерною зброєю. Усі наявні на їх території стратегічні ядерні боєголовки вони зобов'язалися ліквідувати або передати Росії.
Договір підписали представники кожної з країн — міністри закордонних справ або особи, що виконують їх обов'язки:
Протокол ратифікований (крім ст.V)[1] Постановою Верховної Ради N 3624-XII від 18 листопада 1993 року[2].
Застереження щодо Статті V Протоколу до Договору про СНО, підписаного у Лісабоні 23 травня 1992 року зняті Постановою Верховної Ради № 3919-XII від 3 лютого 1994 року[3] після отримання гарантій безпеки Україні від президентів США та Росії[4].
Дата набуття чинності для України: 05 грудня 1994 року.
↑Стаття 5 Республіка Білорусь, Республіка Казахстан і Україна приєднуються в можливо найкоротший термін до Договору про нерозповсюдженні ядерної зброї від 1 червня 1968 року як держави-учасники, що не володіють ядерною зброєю, і негайно приймають усі необхідні дії з цією метою в відповідності з їхньою конституційною практикою.