Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

 

Луць Лісевич

Див. також: Луць
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лісевич.
Луць Лісевич
Лесь Лісовий
ПсевдонімЛуцій Лісевич
Народився1894(1894)
Галичина
Помер15 січня 1962(1962-01-15)
Нюарк, США
Національністьукраїнець
Діяльністьактор, балетмейстер, журналіст, письменник-драматург, січовий стрілець
Мова творівукраїнська
Magnum opusінсценізації «Батурин» і «Мотря» (у співавторстві)

Луць Лісе́вич (справжн. Лесь Лісовий, 1894, Галичина — 15 січня 1962, Нюарк, США) — український театральний і громадський діяч, актор, балетмейстер, журналіст, письменник-драматург, педагог, вояк Українських січових стрільців, десятник 1-ї гуцульської сотні УСС (1915).

Життєпис

Будучи десятником УСС, вів курси для неграмотних стрільців.[1] Згодом був запрошений Катериною Рубчаковою до Українського театру у Львові.[2]

В 1915—1917 рр. він підтримував із іншими стрільцями-артистами львівський український театр. Був актором «Театру Української бесіди».[3] Учитель, десятник Луць Лісевич у театрі одночасно працював балетмейстером, грав характерні ролі та виконував обов'язки перукаря і гримера.[4] У 1920—1921 — актор Українського незалежного театру.

Є автором інсценізації «Батурин» Богдана Лепкого.

У 1933 році разом з Меріям-Лужницьким зробив інсценізацію історичної повісті Б. Лепкого під назвою «Мотря». П'єса вийшла у Львові (цензурний дозвіл 28 листопада 1932)[5]

Є автором лібрето «стрілецької» оперети «Залізна острога» (з А. Курдидиком), що йшла в театрі Миколи Бенцаля в 1934 році, а згодом в 1965 році вже після смерті Луця Лісевича була поставлена в Торонто (Канада).[6]

1930 разом з своїм другом Володимиром Гірняком їздив в турне з ляльковим театром до Канади й Америки.[7][8]

Проживав в різних країнах. Згодом (в другій половині 1950-х) емігрував до США.

Помер 15 січня 1962 в Нюарку. Похорон відбувся в українській католицькій церкві на цвинтарі Голі Сепулкрі (англ. Holy Sepulchre Cemetery).

Родина

Після смерті залишив дружину Ірену (одна з трьох сестер Парахоняківних, актрис Стрілецького театру: Ірена, Лінда, Туся), сина Олександра (1919—2003), невістку Аліну (1924—2016) і внуків Петра (1950—2013), Романа, Єву, Ірену. Аліна була піаністкою і викладачкою. Петро був професійним футболістом, воротарем, грав у American Soccer League в команді «New Jersey Schaefer Brewers»[9] і в українській команді «Newark Ukrainian Sitch» (УСВТ Чорноморська Січ (Ньюарк)).

Примітки

  1. ↑ Віктор Уніят. Діяльність Никифора Гірняка в Коші (Кадрі) Українських Січових Стрільців (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 вересня 2016. Процитовано 26 червня 2016.
  2. ↑ Фронтовий театр НКГА[недоступне посилання]
  3. ↑ Український театр: наукові праці / Григор Лужницький. — Львів, 2004. — С. 259
  4. ↑ Василь Бурдуланюк. Театр в умовах національно-визвольної боротьби галицьких українців початку ХХ століття  // Галичина. — С. 365
  5. ↑ Просвічений володар: Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой / В. О. Шевчук. — К.: Либідь, 2006. — С. 395
  6. ↑ «Лицарі Залізної Остроги» вернулись… [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.]svoboda-news.com
  7. ↑ Теребовельська земля / Український архів. Том 20. — НТШ, 1968. — С. 868
  8. ↑ Твори: поезія, проза, публіцистика, драматичні твори, спогади, документи / Лев Лепкий, Микола Ільницький. — Тернограф — 2001.
  9. ↑ The Year in American Soccer — 1973. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 26 червня 2016.

Посилання
Kembali kehalaman sebelumnya